Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2019 року

Київ

справа №815/2473/17

провадження №К/9901/22666/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бутенко А. В., суддів: Катаєвої Е. В., Потоцької Н. В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Ступакової І. Г., суддів: Бітова А. І., Лук'янчук О. В.

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просить скасувати пункт 12 наказу ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо ОСОБА_1 та зобов'язати здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року у зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що в жовтні 2016 року він звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області щодо обміну, виданої 11 червня 2002 року, посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку, однак позивач отримав з ГУ ДМС України в Одеській області висновок про розгляд матеріалів особової справи, на підставі якої прийнято наказ ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350, яким скасовано посвідку позивача на постійне проживання в Україні.

2.1. Вважаючи наведений наказ в частині пункту 12, що стосується скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. У 1988 році ОСОБА_1 прибув в Україну до міста Одеси та працював на Одеській взуттєвій фабриці відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою Вєтнам та СРСР від 02 квітня 1981 року "Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР". Починаючи з 06 вересня 1988 року, працював в Житомирському ВАТ "Льонотекс", та з того часу постійно проживає в Україні.

4. 17 квітня 2002 року ОСОБА_1 звернувся до ВПР та МР УМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні, додавши також: копію національного паспортного документу серії НОМЕР_2 з перекладом на українську мову, засвідчену нотаріально; довідку про відсутність судимості на території Вєтнаму; довідку про відсутність заперечень з боку Посольства Вєтнаму в Україні; довідку № 126 Одеської обласної державної адміністрації про те, що він зареєстрований в Управлінні у справах національностей і імміграції Одеської обладміністрації; довідку від 25 грудня 2002 року № 198 з Державного комітету по легкій і текстильній промисловості України про те, що він працював у період з 06 вересня 1988 року по 01 червня 1993 року на підприємстві.

5. 11 червня 2002 року відділом ВПР та МР УМВС в Одеській області громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1.

6. У жовтні 2016 року громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до Малиновського районного відділу міста Одеси ГУ ДМС України в Одеській області (за місцем реєстрації) з пакетом документів для обміну посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1.

7. 21 лютого 2017 року позивач отримав з ГУ ДМС України в Одеській області висновок про розгляд матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні, датований 12 лютого 2017 року та пізніше отримав копію наказу ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350.

8. Згідно з наведеним висновком ОСОБА_1 визнаний таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну, а відтак скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та вирішено в паспортному документі анулювати штамп "Дозволено постійне проживання в Україні".

9. На підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області від 15 листопада 2016 року ДМС України видано наказ від 27 грудня 2016 року № 350, згідно з пунктом 12 якого скасовано повністю рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11 червня 2002 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а видану посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

10.1. Скасовано наказ ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350 в частині пункту 12, відповідно до якого скасовано повністю рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11 червня 2002 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, а посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

10.2. Зобов'язано ГУ ДМС в Одеській області здійснити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11 червня 2002 року у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку.

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, оскільки під час її видачі міграційний орган фактично підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та відсутність порушень вимог чинного законодавства.

12. Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі представник ДМС України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

14. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні прийнято безпідставно, оскільки із заявою щодо видачі посвідки ОСОБА_1 звернувся 17 квітня 2002 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

20. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

21. Згідно зі статтею 16 цього Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

22. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про імміграцію", в редакції чинній станом на червень 2004 року, особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

23. Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

24. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

25. Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

26. Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур'єр" № 119.

27. Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

VI. Позиція Верховного Суду

28. Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

29. При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.

30. Враховуючи, що Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур'єр" № 119, отже цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

31. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у 1988 році прибув в Україну до міста Одеси з метою працевлаштування, працював на Одеській взуттєвій фабриці відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою Вєтнам та СРСР від 02 квітня 1981 року "Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР". Починаючи з 06 вересня 1988 року, працював в Житомирському ВАТ "Льонотекс", та з того часу постійно проживає в Україні. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 звернувся 17 квітня 2002 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

32. Водночас, при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2002 році відповідачем була проведена перевірка законності залишення його на постійне проживання на території України.

33. При цьому відповідач керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні.

34. З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.

35. За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності наказу ДМС України від 27 грудня 2016 року № 350 в частині пункту 12, що стосуються ОСОБА_1.

36. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

37. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

38. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус