Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.02.2026 року у справі №440/15055/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 440/15055/24

адміністративне провадження № К/990/34204/25, № К/990/34719/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 440/15055/24

за позовом першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства

до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (у складі судді Алєксєєвої Н.Ю.) від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: П`янової Я.В., Присяжнюк О.В., Жигилія С.П.) від 07 липня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 10 грудня 2024 року перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - Північно-Східне МУЛМГ, Управління) звернувся до суду з позовом до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області (далі - Новосанжарська селищна рада, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року за № 856-23 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених;

- зобов`язати Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року за № 856-23 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другою, третьою, п`ятою статті 57-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

2. На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що Новосанжарська селищна рада допускає бездіяльність щодо віднесення залісених земельних ділянок, загальною площею 1717,08 га, до самозалісених угідь, посилаючись на відсутність доступу до Публічної кадастрової карти України. Подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року за № 856-23 щодо ухвалення рішення про віднесення вказаних земельних ділянок до самозалісених, підлягало розгляду на сесії ради, а не обмежитися листом селищного голови (від 27 листопада 2023 року № 3884/04-08). Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області листами від 10 жовтня 2024 року повідомляла Державне агентство лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство) та Північно-Східне МУЛМГ про бездіяльність Новосанжарської селищної ради, на що Держлісагентство у листі (від 07 листопада 2024 року № 12-12/6407-24) вказало, що не вживало заходів щодо оскарження бездіяльності селищної ради, а Північно-Східне МУЛМГ у листі (від 11 листопада 2024 року № 02-27/931-24) просило вжити відповідні заходи представництва інтересів держави у суді, покликаючись на відсутність коштів на сплату судового збору. Обґрунтовуючи строк звернення до суду, Прокурор вказував на триваючий характер правопорушення.

3. Новосанжарська селищна рада не визнала позов, у відзиві зазначала, що Держлісагентство у листі від 07 листопада 2024 року № 12-12/6407-24 не відмовлялося від вжиття необхідних заходів для захисту інтересів держави, а відсутність у Північно-Східного МУЛМГ коштів на сплату судового збору не може бути підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді. Північно-Східне МУЛМГ без виїзного обстеження та без залучення відповідних спеціалістів селищної ради ініціювало переведення земельних ділянок комунальної власності, які не мають ознак самозалісених, зокрема тих, що під полезахисними смугами, парки, сквери, стадіони та зелені насадження загального користування, кладовища, земельні ділянки, які відповідно до генеральних планів територій заплановані під забудову в межах населених пунктів і такі, що перебувають у власності та користуванні громадян.

Крім того, відповідач вказував, що з дати направлення Решетилівською окружною прокуратурою листів на адресу Держлісагентства і Північно-Східного МУЛМГ та отримання відповідей до дня звернення Прокурора до суду з цим позовом минуло понад два місяці.

У додаткових поясненнях Новосанжарська селищна рада зазначала, що на засіданні постійної комісії з питань планування території, будівництва, архітектури, земельних відносин та охорони природи Новосанжарської селищної ради 20 березня 2024 року було розглянуто подання Північно-Східного МУЛМГ від 28 грудня 2023 року № 02-28/1025 про віднесення до самозалісених земельних ділянок угідь пасовищ, багаторічних насаджень, сіножатей. Вказана постійна комісія листом від 21 березня 2024 року № 770/04-08 повідомила Північно-Східне МУЛМГ про результати розгляду подання, тому Новосанжарська селищна рада не допустила пасивної поведінки.

4. Прокурор у відповіді на відзив продовжував наполягати на тому, що подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року підлягало розгляду саме на сесії Новосанжарської селищної ради з прийняттям рішення відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 57-1 ЗК України. У питанні віднесення земельних ділянок до самозалісених не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про їх віднесення чи про відмову у віднесенні.

5. Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ подали письмові пояснення, в яких підтримали вимоги Прокурора. Держлісагентство зазначало, що Північно-Східне МУЛМГ здійснило необхідні дії для віднесення спірних земельних ділянок до самозалісених відповідно до законодавства, яке встановлює збільшення лісистості на території України, а наведене Новосанжарською селищною радою у відзиві на касаційну скаргу обґрунтування не відповідає процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 08 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23;

- зобов`язав Новосанжарську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти рішення;

- відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог.

7. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Новосанжарська селищна рада не розглянула подання Північно-Східного МУЛМГ на пленарному засіданні сесії відповідно до вимог статей 26, 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) та статті 57-1 ЗК України і не прийняла відповідного рішення, а наданий селищним головою лист не може вважатися належною формою відмови у задоволенні подання. Відмовляючи у зобов`язанні відповідача прийняти за результатами розгляду подання рішення про віднесення земельних ділянок загальною площею 1717,08 га до самозалісених, суди виходили з того, що це перебуває у дискреції органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

8. Не погодившись із судовим рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Прокурор та Новосанжарська селищна рада подали до Верховного Суду касаційні скарги.

9. Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

10. Новосанжарська селищна рада у касаційній скарзі просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, позовну заяву - залишити без розгляду.

11. Також відповідач подав відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу Прокурора без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

12. Північно-Східне МУЛМГ подало до Верховного Суду письмові пояснення, в яких просить касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - без змін.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. На обґрунтування касаційної скарги Прокурор зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували пункти 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України, статті 57-1 ЗК України, а також не врахували правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 420/1369/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 320/28285/23 та від 11 березня 2025 року у справі № 120/18717/23 щодо меж дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Новосанжарська селищна рада у спірних правовідносинах не наділена дискреційними повноваженнями, оскільки може прийняти лише одне рішення - про віднесення ділянки до самозалісеної. Тому єдиним ефективним способом захисту прав держави у сфері охорони самозалісених земель, на думку Прокурора, є зобов`язання Новосанжарської селищної ради прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених, як це передбачено частинами другою, третьою та четвертою статті 57-1 ЗК України.

14. Новосанжарська селищна рада у касаційній скарзі вказує на те, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI), статей 29-2 103 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затверджене наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року № 404 (далі - Положення № 404), порушили норми статей 53 242 КАС України та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц щодо застосування принципу jura novit curia («суд знає закони») та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 стосовно строків звернення до суду.

Суди попередніх інстанцій не дослідили зміст подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року та доданий до нього перелік ідентифікованих 607 потенційно самозалісених земельних ділянок орієнтовною площею 1717,08 га, без зазначення кадастрових номерів; не врахували, що Північно-Східне МУЛМГ віднесло до самозалісених земельні ділянки, які не мають ознак самозалісених; жодних обставин, які перешкоджають Держлісагентству та Північно-Східному МУЛМГ звернутися до суду з позовом на захист порушеного права суду не наведено ні у обґрунтуванні прокурора, ні у листах зазначених органів.

Крім того, з дати листів Решетилівської прокуратури та листів відповідей Держлісагентства та Північно-Східного МУЛМГ до дати звернення до суду з цим позовом пройшло приблизно два місяці та приблизно місяць відповідно, що не може вважатися розумним строком, протягом якого відповідний орган, який уповноважений на звернення до суду з таким позовом, допускає бездіяльність.

Посилання у судових рішеннях на окремі норми ЛК України не підтверджують наявність повноважень у Північно-Східного МУЛМГ на звернення до суду з цим позовом; такими повноваженнями не наділене й Держлісагентство. Тому, на думку відповідача, Прокурор не підтвердив підстави для звернення до суду з цим позовом.

15. Новосанжарська селищна рада у відзиві на касаційну скаргу Прокурора фактично повторила доводи касаційної скарги.

16. Північно-Східне МУЛМГ у письмових поясненнях на касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради покликається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформульовану у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17 про те, що органи виконавчої влади та їх територіальні органи мають право звертатися до суду для виконання покладених на них функцій, навіть якщо спеціальним законом прямо не передбачено такого права. Враховуючи викладене, Управління вважає, що має право звертатися до суду з подібним позовом.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

17. 11 серпня 2025 року Прокурор, а 13 серпня 2025 року - Новосанжарська селищна рада, подали до Верховного Суду касаційні скарги.

18. Верховний Суд ухвалою від 25 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора, а ухвалою від 21 жовтня 2025 року - за касаційною скаргою Новосанжарської селищної ради.

19. 09 вересня 2025 року Новосанжарська селищна рада подала відзив на касаційну скаргу Прокурора.

20. 23 жовтня 2025 року Північно-Східне МУЛМГ подало письмові пояснення на касаційну скаргу Новосанжарської селищної ради.

21. Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 03 лютого 2026 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що 27 листопада 2023 року Північно-Східне МУЛМГ звернулося до Новосанжарської селищної ради з поданням № 856-23 про віднесення земельних ділянок до самозалісених.

23. 21 березня 2024 року Новосанжарська селищна рада листом № 770/04-08 повідомила, що згідно з картографічними матеріалами (перерозподілів земель між землевласниками та землекористувачами Кунцівської, Лелюхівської, Малокобелячківської, Старосанжарської, Руденківської та Судіївської сільських рад) та витягів з Державного земельного кадастру отримано такі відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами: 5323482200:00:004:0489, площею 10,4020 га - угіддя пасовища; 5323482800:00:003:0.314, площею 3,6475 га - угіддя багаторічні насадження; 5323482800:00:004:0081, площею 4,6015 га - угіддя пасовище; 5323483200:00:002:0060, площею 6,7168 га - угіддя багаторічні насадження; 5323483203:03:007:0002, площею 1,6588 га - угіддя пасовища; 5323485000:00:002:0030, площею 1,7410 га - угіддя сіножаті; 5323485000:00:002:0031, площею 0,6853 га - угіддя сіножаті; 5323485500:00:003:0362, площею 12,8168 га - угіддя сіножаті, 5323486700:00:001:0247, площею 1,6403 га - угіддя пасовища.

24. Стверджуючи, що Новосанжарська селищна рада бездіяла, не вживши заходів для винесення на розгляд сесії ради питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням територіального органу лісового господарства, Прокурор звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

26. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційних скаргах Прокурора та Новосанжарської селищної ради доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.

31. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).

32. Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:

- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

33. Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

34. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

35. Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).

36. Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.

37. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.

39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

41. У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

42. Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

43. Також Верховний Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

44. У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

45. У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

46. Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

47. Новосанжарська селищна рада у відзиві та касаційній скарзі посилається на те, що Держлісагентство у листі від 07 листопада 2024 року № 12-12/6407-24 не відмовлялося від вжиття необхідних заходів для захисту інтересів держави, а відсутність у Північно-Східного МУЛМГ коштів на сплату судового збору не може бути підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді.

48. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

49. У справі, що розглядається, зверненню Прокурора до суду передувало отримання відповіді Держлісагентства (лист від 07 листопада 2024 року № 12-12/6407-24) про те, що воно не вживало заходів щодо оскарження бездіяльності Новосанжарської селищної ради та пояснень Північно-Східного МУЛМГ (лист від 11 листопада 2024 року № 02-27/931-24), в якому просило прокуратуру вжити відповідні заходи представництва інтересів держави у суді, покликаючись на відсутність коштів на сплату судового збору.

50. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

51. Такий правовий підхід є застосовним до обставин цієї справи, де, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутися до суду через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу (у цій справі - Держлісагентства та Північно-Східного МУЛМГ) з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що зазначені органи неналежно виконують свої повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового господарства.

52. Таким чином, на момент звернення Прокурора до суду з цим позовом, Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ фактично не здійснювали захист інтересів держави у судовому порядку, що є підставою для представництва прокурором законних інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

53. Предметом спору в цій справі є визначення правового статусу земельних ділянок як самозалісених, тобто ділянок площею понад 0,5 гектара (за винятком земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), що повністю або частково вкриті лісовою рослинністю, яка виникла природним шляхом, відповідно до визначення, наведеного у частині дванадцятій статті 1 ЛК України.

54. Відповідно до частин другої-п`ятої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

55. З 10 липня 2022 року редакція статті 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

56. Кабінету Міністрів України, згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», надається розпорядження «провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках».

57. Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункти 8-9 пункту 4 Положення № 521).

58. Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

59. Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення № 404), організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, підготовку та подання матеріалів до Держлісагентства для прийняття рішень у межах його компетенції (пункт 4 Положення № 404).

60. Водночас абзац 3 частини другої статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

61. Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

62. Обов`язок ініціювати віднесення земель до самозалісених додатково підтверджується також завданнями, покладеними на територіальні органи протокольним рішенням колегії Держлісагентства від 28 вересня 2023 року № 8.

63. При цьому обов`язок органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах полягає не у виборі доцільності реагування на подання, а у дотриманні визначеної законом процедури його розгляду та прийнятті рішення за результатами такого розгляду відповідно до статті 57-1 ЗК України. Водночас оцінка відповідності конкретних земельних ділянок критеріям самозалісених здійснюється органом місцевого самоврядування під час такого розгляду.

64. ЛК України ЗК України, Положення № 521 та № 404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

65. Проте, відповідно до статті 28 Закону № 3166-VI, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

66. Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

67. Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

68. Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

69. У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

70. Така можливість кореспондується з вимогами абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, який покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

71. Обов`язковий характер процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної випливає зі змісту частини другої статті 57-1 ЗК України, де використано формулювання "здійснюється", а не "може здійснюватися". Тобто після отримання подання від територіального органу Держлісагентства орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

72. При цьому роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, який володіє необхідною експертизою для визначення, чи відповідає земельна ділянка критеріям самозалісеної.

73. Така процедура забезпечує виконання державної екологічної політики щодо збереження та раціонального використання лісових ресурсів, затвердженої Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», а також реалізацію вимог Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", спрямованих на збільшення лісистості території України.

74. Стаття 26 Закону № 280/97-ВР визначає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої).

75. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

76. Рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених є актом розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, який приймається на пленарному засіданні обговорення більшістю депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР.

77. Таким чином, рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених має прийматися саме на пленарному засіданні сесії Новосанжарська селищна рада, а не обмежуватися листом селищного голови чи постійної комісії.

78. Постійна комісія селищної ради є допоміжним органом, який готує питання для розгляду на сесії ради, але не має повноважень приймати остаточні рішення з питань, віднесених до виключної компетенції ради.

79. Контроль за виконанням повноважень органів місцевого самоврядування щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України.

80. Новосанжарська селищна рада у відзиві на позов та касаційній скарзі посилалась на те, що Північно-Східне МУЛМГ ініціювало переведення земельних ділянок без виїзного обстеження та без залучення відповідних спеціалістів селищної ради, і що серед земельних ділянок, зазначених у поданні, є такі, що не мають ознак самозалісених (полезахисні смуги, парки, сквери, стадіони, кладовища тощо).

81. Однак такі аргументи не можуть бути підставою для невиконання органом місцевого самоврядування процедурного обов`язку розглянути подання на пленарному засіданні сесії ради. Якщо депутати Новосанжарської селищної ради вважають, що подання містить недостовірні відомості або що певні земельні ділянки не відповідають критеріям самозалісених, рада має право відхилити подання шляхом прийняття відповідного рішення з обґрунтуванням.

82. Таким чином, предметом судового контролю у цій справі є дотримання Новосанжарською селищною радою процедури реагування на подання територіального органу у сфері лісового господарства, а не оцінка правильності або помилковості фахових висновків, викладених у такому поданні.

83. Неприйняття Новосанжарською селищною радою жодного рішення за результатами розгляду подання є бездіяльністю, що суперечить вимогам частини другої статті 57-1 ЗК України, статтям 26 та 59 Закону № 280/97-ВР.

84. Крім того, Північно-Східне МУЛМГ як територіальний орган Держлісагентства володіє спеціальними знаннями та компетенцією у сфері лісового господарства; до завдань міжрегіональних управлінь належить організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, здійснення моніторингу лісів (пункт 4 Положення № 404).

85. Тому висновки Північно-Східного МУЛМГ, оформлені у формі подання, про те, які земельні ділянки відповідають критеріям самозалісених, ґрунтуються на фаховій оцінці відповідного уповноваженого органу і не можуть бути довільно відхилені органом місцевого самоврядування без належного обґрунтування та прийняття відповідного рішення.

86. Аргумент відповідача про те, що з дати направлення Решетилівською окружною прокуратурою листів на адресу Держлісагентства і Північно-Східного МУЛМГ та отримання відповідей до дня звернення прокурора до суду минуло понад два місяці, не є підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду, оскільки бездіяльність Новосанжарської селищної ради має триваючий характер і продовжується до моменту прийняття нею рішення за результатами розгляду подання Північно-Східного МУЛМГ.

87. Те, що Новосанжарська селищна рада не ініціювала розгляд подання у встановленому законом порядку (на пленарному засіданні), створює стан триваючої протиправної бездіяльності.

88. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22 констатувала, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

89. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що на момент звернення прокурора до суду були наявні передбачені пунктом третім частини першої статті 131-1 Конституції України та частиною третьою статті 23 Закону України № 1697-VII правові підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки уповноважені органи (Держлісагентство та Північно-Східне МУЛМГ) фактично не здійснювали належного та своєчасного судового захисту інтересів держави, а бездіяльність Новосанжарської селищної ради щодо неприйняття рішення за поданням Північно-Східного МУЛМГ має триваючий характер.

90. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатаю Верховного Суду, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, на яку покликається у касаційній скарзі Новосанжарською селищною радою, згідно з якою суд відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

91. Тоді як висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, щодо строків звернення до суду не є застосовними до триваючих порушень.

92. Водночас матеріали справи свідчать, що суди попередніх інстанцій належно не з`ясували предмет спору та не встановили, яке саме подання Північно-Східного МУЛМГ та щодо яких конкретно земельних ділянок не було розглянуто Новосанжарською селищною радою.

93. Так, Новосанжарська селищна рада стверджувала, що Північно-Східне МУЛМГ направляло на адресу селищної ради щонайменше два подання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.

94. Подання від 27 листопада 2023 року № 856-23 стосувалося земельних ділянок під полезахисними смугами, парками, скверами, стадіонами та зеленими насадженнями загального користування, кладовищам, земельними ділянками під забудову та такі, що перебувають у власності та користуванні громадян, загальною площею 1717,08 га, на яке посилається Прокурор і яке є предметом позовних вимог у цій справі.

95. Подання від 28 грудня 2023 року № 02-28/1025, про розгляд якого повідомила Новосанжарська селищна рада у додаткових поясненнях, стосувалося земельних ділянок угідь пасовищ, багаторічних насаджень, сіножатей і було розглянуто на засіданні постійної комісії 20 березня 2024 року.

96. У додаткових поясненнях відповідач стверджував, що постійна комісія селищної ради розглянула подання від 28 грудня 2023 року № 02-28/1025, проте це подання є відмінним від подання, яке є предметом позову - подання від 27 листопада 2023 року № 856-23.

97. Водночас суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях досліджували лише лист Новосанжарської селищної ради від 21 березня 2024 року № 770/04-08 та обмежилися інформацією щодо 9 ділянок загальною площею 43,91 га, без з`ясування обставин різниці з масивом земельних ділянок площею 1717,08 га.

98. Таким чином, суди попередніх інстанцій не усунули суперечності щодо наявності двох подань Північно-Східного МУЛМГ та, відповідно, не встановили обставин нерозгляду Новосанжарською селищною радою саме подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23.

99. Відповідно до резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року; Новосанжарську селищну раду зобов`язано розглянути подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23 про віднесення земельних ділянок площею 1717,08 га до самозалісених.

100. Також Прокурор у позовній заяві зазначав, що у розгляді подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23 відмовлено листом селищного голови (від 27 листопада 2023 року № 3884/04-08).

101. Зазначене може свідчити про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини нерозгляду подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23 та досліджували обставини, які стосувалися іншого подання.

102. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

103. Водночас суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

104. Тобто суд не пов`язаний доказами, поданими сторонами, і зобов`язаний самостійно вживати заходів для встановлення всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

105. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій мали вжити заходів для з`ясування того, які саме земельні ділянки є предметом подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23, та чи відрізняються вони від земельних ділянок, що були предметом подання Північно-Східного МУЛМГ від 28 грудня 2023 року № 02-28/1025, зокрема шляхом витребування у сторін відповідних документів. Залежно від встановлення таких обставин, суди повинні були з`ясувати обставини розгляду або нерозгляду Новосанжарською селищною радою саме подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23.

106. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»); з огляду на положення статті 341 КАС України, позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

107 Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07 лютого 1995 року (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті «g» статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.

108. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. З огляду на частину другу статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.

110. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

111. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку, що подання відповідного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення до самозалісених земельних ділянок має розглядатися на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

112. Водночас невстановлення судами першої та/або апеляційної інстанцій обставин, які стосуються можливого нерозгляду Новосанжарською селищною радою саме подання Північно-Східного МУЛМГ від 27 листопада 2023 року № 856-23, на яке посилається Прокурор і яке є предметом позовних вимог у цій справі, призвело до прийняття судових рішень, які не ґрунтуються на повно та всебічно встановлених обставинах справи.

113. Зважаючи на зазначені недоліки розгляду справи судами попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року скасувати, а справу № 440/15055/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Кравчук

О.П. Стародуб