Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №815/1093/14

адміністративне провадження №К/9901/12368/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/1093/14

за позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України (далі - Реєстраційна служба), державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби (далі - Державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кравець О.О., суддів Домусчі С.Д., Шеметенко Л.П. -

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2014 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора від 28 січня 2014 року № 10367472 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язати Реєстраційну службу зареєструвати за позивачем право власності на нерухоме майно, а саме на нежитлову будівлю магазину за літ. А, загальною площею 92 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1.

Позов обґрунтовано тим, що оспорюване рішення Державного реєстратора не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки до заяви про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю були надані усі необхідні документи, але заявнику було відмовлено в реєстрації права власності у зв'язку з тим, що документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують та не дають змоги встановити невиконання боржником перед кредитором зобов'язань за договором.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 27 березня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що Державним реєстратором правомірно відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки з огляду на те, що позивачем не надано доказів сплати або не сплати боргу боржником та за тими документами, які надані для реєстрації, не можливо було це встановити, у зв'язку з чим не можливо провести реєстрацію права власності.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції керувався тим, що державному реєстратору були надані усі документи, передбачені пунктами 27, 28, 34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703), а саме: вимога про усунення порушень із стислим змістом порушеного зобов'язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки; документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги (поштові опис, квитанція та повідомлення); звіт про оцінку предмета іпотеки, тому у Державного реєстратора були відсутні правові підстави, зазначені у статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі - Закон № 1952-IV), для відмови у реєстрації права власності, яке виникло за договором іпотеки, із врахуванням наявності застереження ,вказаного у пункті 9 договору.

22 червня 2016 року ОСОБА_2, особа яка не була залучена до участі у справі, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що іпотечний договір не є належною правовою підставою для переоформлення на іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, адже в самому договорі чітко визначено за яких умов та на підставі яких законодавчих актів можливий перехід права власності до іпотекодержателя. Зокрема, за договором про задоволення вимог іпотеко держателя. При цьому, скаржниця зазначає, що її не було залучено до участі у справі, проте, незаконна перереєстрація права власності відбувалась саме на належне їй нерухоме майно.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 20 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

08 серпня 2016 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 просить залишити останню без задоволення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд, переглянувши у порядку спрощеного позовного за наявними у справі матеріалами судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 24 грудня 2012 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 був укладений договір позики у вигляді розписки (а.с.14). Згідно умов зазначеного договору ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Згідно умов договору позики ОСОБА_2 зобов'язалася повернути грошові кошти до 24 грудня 2013 року.

24 грудня 2012 року, з метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2, між нею та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір (а.с.15-16), посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Белградського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрований в реєстрі за № 10515.

Пунктом 1 іпотечного договору передбачено, що ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець) передає в іпотеку ОСОБА_1 (далі - Іпотекодержатель) магазин за літ. А, загальною площею 92 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Болградською міською радою Одеської області 29 вересня 2010 року за № 332, зареєстрованого в КП «Болградське БТІ», номер запису 200 в книзі 2, реєстраційний № НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 2 іпотечного договору, предмет іпотеки складається в цілому з одного магазину площею 92 кв.м., розташованого на території Болградської міської ради, розміром 107 кв.м.

Пунктом 3 іпотечного договору визначено, що вказаний магазин наданий в іпотеку для забезпечення своєчасного виконання розписки, укладеної в простій письмовій формі від 24 грудня 2012 року, згідно якої Іпотекодержатель надав Іпотекодавцю гроші у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень строком до 24 грудня 2013 року.

Пунктом 4 іпотечного договору заставлене майно оцінено сторонами в 1 000 000 гривень.

Пунктами 8-10 іпотечного договору сторони домовились, що зобов'язання, забезпечені іпотечним договором, вважаються здійсненими, коли заборгованість цілком сплачено. При невиконанні ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо цього договору, право власності на предмет іпотеки переходить Іпотекодержателю у встановленому законодавством порядку. Сторони також домовились, що заставна не видається, відповідно до діючого законодавства України цей договір підлягає державній реєстрації.

24 грудня 2012 року приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області, у зв'язку з посвідченням іпотечного договору, була накладена заборона відчуження зазначеного в іпотечному договорі майна - магазину, який знаходиться в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 до припинення іпотечного договору, зареєстрована в реєстрі за № 10516.

28 грудня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 змінили строки повернення боргу з боку ОСОБА_2 і встановили граничний строк повернення боргу 24 лютого 2013 року. Ними укладено договір про внесення змін до договору іпотеку, яким вони змінили пункт З іпотечного договору і домовились, що ОСОБА_2 поверне борг до 24 лютого 2013 року. Договір про внесення змін посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрований в реєстрі за № 10669.

22 листопада .2013 року позивач звернувся до реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області із заявою про реєстрацію за ним права власності на спірне нежитлове приміщення на підставі іпотечного договору. До заяви про реєстрацію права власності позивач надав усі вищевказані документи (їх оригінали та посвідчені копії).

28 січня 2014 року Державний реєстратор прийняв рішення № 10367472 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Вказаним рішенням позивачу відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю, що розташована: АДРЕСА_1.

У оскаржуваному рішення зазначено, що подані ОСОБА_1 документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Реєстратор зазначив, що подані документи не дають змоги встановити невиконання боржником перед кредитором зобов'язань за договором.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (пункт 1); приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (пункт 2).

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина третя статті 17 Закону № 1952-IV).

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав, як і порядок проведення такої реєстрації, встановлює Кабінет Міністрів України (частини друга, тринадцята статті 15 Закону № 1952-IV).

Так, відповідно до пункту 34 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі;

3) звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

5) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли предметом іпотеки є земельна ділянка та в документах, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, відсутні відомості про її кадастровий номер);

6) заставну (у разі, коли іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої у Державному реєстрі прав заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, пункту 34 Порядку № 703 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року № 21-1458а16.

Ураховуючи наведені норми, суд зазначає, що вимоги Порядку № 703 щодо надання заявником документів, визначених у пункту 34 обов'язково повинні бути виконані у таких правовідносинах, що може підтвердити факт сплати або несплати боргу.

При цьому, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена (частина четверта статті 24 Закону №1952-IV).

У справі яка розглядається суд апеляційної інстанції встановив, що державному реєстратору були надані такі документи: вимога про усунення порушень із стислим змістом порушеного зобов'язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки; документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги (поштові опис, квитанція та повідомлення); звіт про оцінку предмета іпотеки.

Разом з цим, відповідно до пункту 9 іпотечного договору (а.с.15) при невиконанні ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо цього договору, право власності на предмет іпотеки переходить Іпотекодержателю у встановленому законом порядку.

Водночас, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди не залучили до участі у справі ОСОБА_2

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для залучення до участі у справі ОСОБА_2

Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду