Історія справи

Постанова КАС ВП від 01.10.2025 року у справі №320/4714/20
Ухвала КАС ВП від 26.07.2021 року у справі №320/4714/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 320/4714/20

касаційне провадження № К/9901/26799/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 (суддя Дудін С.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення рішення від 07.05.2019 №№0004831303, 0004801303, 0004811303; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004781303; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004791303; рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.05.2019 №0004821303.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач при здійсненні операцій з купівлі-продажу нерухомого майна виступав як фізична особа без статусу підприємця та сплатив податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5%, а тому у нього не виникло обов`язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб за ставкою, встановленою для фізичних осіб-підприємців, податку на додану вартість та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також подання відповідної податкової звітності за 2011-2013 роки. При цьому позивач зауважує, що здійснення підприємницької діяльності є правом, а не обов`язком фізичної особи, а органи державної податкової служби не вправі визнавати осіб суб`єктами підприємництва без відповідного волевиявлення, покладаючи таким чином додаткове податкове навантаження та обов`язки з подання звітності. Також позивач посилається на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки наказ про призначення перевірки від 13.02.2019 №281 не був вручений йому до початку проведення перевірки, що є підставою для висновку про протиправність проведення перевірки. Крім того, позивач зауважив, що протиправність дій контролюючого органу щодо проведення перевірки також підтверджується тим, що така перевірка була проведена поза межами строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021, позов задовольнив повністю.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що судовим рішенням встановлено протиправність призначення контролюючим органом перевірки на підставі наказу від 13.02.2019 №281, тому спірні податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій також є протиправними. Крім того, надаючи правову оцінку і суті виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень, суди вказали, що положення діючого законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Відповідач, не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами не були враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.05.2020 у справі № 810/1963/19, від 20.10.2020 у справі № 140/30/20, від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, від 28.05.2020 у справі № 818/532/16, від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18.

Скаржник доводить, що ним правомірно здійснено перевірку позивача із дотриманням порядку призначення та проведення відповідної перевірки та не допущено жодних процедурних порушень, оскільки копія наказу від 13.02.2019 про проведення перевірки з 21.02.2019 була направлена на адресу позивача 13.02.2019, тобто до її початку, що відповідно до положень статті 79 ПК України є достатньою передумовою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було встановлено, що позивач здійснює діяльність з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках, яка спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та яка здійснюється з метою отримання прибутку, що за своєю суттю є підприємництвом. Однак позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки, звітність з єдиного соціального внеску та не здійснював сплату податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору у розмірах, передбачених до сплати фізичною особою-підприємцем, чим порушив вимоги податкового законодавства, внаслідок чого відповідачем були прийняті оскаржувані рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.08.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.09.2025 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 01.10.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом на підставі наказу від 13.02.2019 №281 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої було складено акт від 06.03.2019 №172/10-36-13-03/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що відповідно до наданої інформації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, яка наведена у листі від 28.11.2018 №10/10-66/2811/02, фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків та зблокованих індивідуальних житлових будинків, на підставі декларацій про готовність та експлуатацію об`єктів, які належить до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в м. Ірпінь та смт. Ворзель Київської області за наступними адресами: АДРЕСА_3 (декларація №КС14312169205); АДРЕСА_1 (декларація №КС14312100443); АДРЕСА_2 (декларація №КС14311017290).

Позивач набув у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.

Згідно наявних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, генеральними підрядниками будівництва є ТОВ "Будівельна компанія Профрембуд", ТОВ "Стройбудторг".

У подальшому позивачем реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

Посадові особи контролюючого органу зазначили, що згідно інформації, розміщеної в мережі Internet на офіційному веб-сайті компанії забудовника Linevich Group (Linevichgroup.com.ua), багатоквартирні житлові будинки в м. Ірпінь належать до ЖК "Полтавський двір".

Згідно з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка в АДРЕСА_1 , на якій відбулось будівництво ЄК "Полтавський двір" належала ОСОБА_1 на підставі прав власності.

Згідно з відомостями, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України, за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 позивачем отримано дохід від реалізації нерухомого майна за ознакою доходу "104" - частина доходів від операції з продажу (обміну) об`єктів нерухомого всього у сумі 18288688,00 грн, у тому числі: за 2011 рік в сумі 230000,00 грн, за 2012 рік у сумі 13635251,00 грн, за 2013 рік у сумі 4423437,00 грн.

Відповідно до інформації, яка міститься в інтегрованих картках ІС "Податковий блок", встановлено, що позивачем за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна фізичними особами - покупцями до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу відповідно до пункту 172.5 статті 172 ПК України не сплачувались.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що відповідно до наявної податкової інформації фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об`єктів, замовником будівництва яких він виступав, що, на переконання контролюючого органу, підтверджує, що діяльність позивача спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.

Відповідач зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу, отриманого ОСОБА_1 від провадження підприємницької діяльності у 2011-2013 роках встановлено його заниження всього у сумі 18288688,00 грн, у тому числі: за 2011 рік в сумі 230000,00 грн, за 2012 рік в сумі 13635251,00 грн, за 2013 рік в сумі 4423437,00 грн.

Посадові особи контролюючого органу зазначили, що з метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходу від продажу об`єктів нерухомого майна та понесених для його отримання витрат фізичній особі - платнику податків ОСОБА_1 направлено письмовий запит від 22.02.2019 №4803/К/10-36-13-03. Однак, станом на дату складання акта перевірки будь-які документи для проведення перевірки від позивача не надходили.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2011-2013 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановленого його заниження всього у сумі 3101490,56 грн, у тому числі: за 2011 рік в сумі 36841,00 грн, за 2012 рік в сумі 23185417,47 грн, за 2013 рік в сумі 749231,19 грн, чим порушено вимоги пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України, що призвело до заниження загального оподатковуваного доходу, не нарахування та не сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 в розмірі 221561,95 грн, у тому числі за 2011 рік в сумі 62218,17 грн, за 2012 рік в сумі 77731,15 грн, за 2013 рік в сумі 81612,63 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.5 статті 177 ПК України, в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2011-2013 роки;

пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 ПК України, в частині ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність;

пунктів 177.1-177.2 статті 177 ПК України в частині заниження ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за 2011-2013 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 3101490,56 грн, у тому числі за 2011 рік в сумі 36841,60 грн, за 2012 рік в сумі 2315417,47 грн, за 2013 рік в сумі 749231,49 грн;

пункти 2, 9 та 11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання позивачем звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2011-2013 роки;

абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статі 8, частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 221561,95 грн, у тому числі за 2011 рік на суму 62218,17 грн, за 2012 рік на суму 77731,15 грн, за 2013 рік на суму 81612,63 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №004831303, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3876863,20 грн, з яких: за податковим зобов`язанням в сумі 3101490,56 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 775372,64 грн;

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2020 №0004801303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн;

податкове повідомлення-рішення від 07.05.2020 №0004811303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2020 №Ф-0004781303, яким позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 221561,95 грн;

рішення від 07.05.2019 №0004821303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановлено формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 510,00 грн;

рішення від 07.05.2019 №0004791303про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 110780,98 грн.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо правомірності проведення перевірки та прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Пунктами 79.1, 79.2 статті 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності визначених підстав, в тому числі в разі отримання контролюючим органом податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності визначених підстав, в тому числі в разі виявлення недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

При цьому, пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Як установлено судами, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача була проведена на підставі наказу контролюючого органу від 13.02.2019 №281 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ».

Однак, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021, у справі №320/4712/20 задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Київській області від 13.02.2019 №281 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 », який був підставою для проведення перевірки, за наслідками якої прийняті оспорювані у цій справі рішення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 набрало законної сили 18.05.2021 відповідно до положень частини другої статті 255 КАС України.

У свою чергу, визнання у судовому порядку протиправним та скасування наказу про призначення перевірки свідчить про неправомірність такої перевірки та тягне за собою протиправність усіх рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої неправомірної перевірки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №821/1157/16, у якій зазначено, що порушення контролюючим органом вимог Податкового кодексу України щодо призначення та проведення перевірки платника податків призводить до відсутності правових наслідків такої.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо платник податків посилається на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень, то таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішень податкового органу, прийнятих за наслідками перевірки, визнаної протиправною за рішенням суду, яке набрало законної сили.

Щодо суті виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень колегія суддів зазначає про таке.

Судами установлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області були видані позивачу як замовнику будівництва декларації про готовність об`єкта до експлуатації на такі об`єкти: два зблокованих індивідуальних житлових будинки за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 1061,7 кв. м., кількість поверхів - 4) (декларація від 15.07.2011 №КС14311017292); багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 (загальна площа 3886,00 кв.м., кількість поверхів - 9 та мансарда); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Профрембуд» (декларація від 19.09.2012 №КС14312169205); багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 (загальна площа 2478,90 кв.м., кількість поверхів - 6); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбудторг» (декларація від 08.06.2012 №КС143121000443).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, на яку посилається відповідач у акті перевірки, за вищевказаними адресами в м.Ірпінь належать до ЖК «Полтавський двір».

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем було зареєстровано права власності на такі об`єкти: АДРЕСА_3: квартири №№1 , 2 , 3 , 4 , 5 , 6 , 7 , 8 , 9 , 10 , 12 , 13 , 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 21 , 22 , 23 , 24 , 25 , 26 , 27 , 29 , 30 , 31 , 32 , 33 , 34 , 35 , 36 , 37 , 38 , 39 , 40 , 41 , 42 , 43 , 45 , 46 , 47 , 48 , 49 , 51 , 50 , 52 , 53 , 55 , 56 , 57 , 58 , 59 , 60 , 61 , 62 , 63 , 64 , 65 , 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 76, 78, 79; АДРЕСА_1: квартири №№1 , 2 , 3 , 4 , 5 , 6 , 7 , 8 , 9 , 10 , 11 , 12 , 13 , 14 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 21 , 22 , 23 , 24 , 25 , 26 , 27 , 28 , 29 , 30 , 31 , 32 , 33 , 34 , 35 , 36 , 37 , 38 , 39 , 40, 41, 42, 43, 44; АДРЕСА_2 : квартири №№1 , 2 , 3 , 4 , 5 , 6 , 7 , 8 , 10 , 11 , 12 , 13 14 , 15, 16, 17.

Позивач у подальшому на підставі договорів купівлі-продажу здійснив продаж квартир за вищевказаними адресами.

Позивачем за операціями з купівлі-продажу квартир під час нотаріального посвідчення угод було здійснено сплату податку на доходи фізичних осіб, про що свідчать відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013. Податок сплачений за ставкою 5% від суми вартості кожного об`єкта нерухомого майна.

В акті перевірки зазначено, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, а тому діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб`єкт підприємництва - підприємцем, внаслідок чого у останнього виникали обов`язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи громадянина.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, стає суб`єктом підприємництва після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

Статтею 58 ГК України встановлено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа підприємець у порядку, визначеному законом.

При цьому, така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

На підставі вище зазначеного, законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

В даному випадку позивач не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), а тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2020 у справі №810/1963/18, з посиланням на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27.02.2018 у справі №826/1513/17, зауважив, що право платника податків зареєструватися фізичною особою-підприємцем не може бути обов`язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2011 - 2013 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до пункту 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Пунктом 172.2 статті 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5%.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

У відповідності до пункту 172.3 статті 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами пункту 18.1 статті 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до пункту 172.4 статті 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Згідно з підпунктом а пункту 172.5 статті 172 ПК України (у редакції до 06.08.2011) сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи: особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

Відповідно до підпункту а пункту 172.5 статті 172 ПК України (у редакції з 06.08.2011) сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об`єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату позивачем податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна згідно з пунктом 167.2 статті 167 ПК України.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України (в редакції до 06.08.2011) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України (в редакції з 06.08.2011) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції з 28.04.2012) визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України (в редакції з 05.07.2012) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи, що позивач є фізичною особою та не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, усі договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 177.2 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації позивача в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.

Посилання скаржника на те, що діяльність позивача щодо продажу об`єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

За таких обставин колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що у період 2011-2013 років позивач не здійснював підприємницьку діяльність, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець і в його діях відсутні ознаки провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, при цьому акт перевірки не містить доказів провадження позивачем господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Стосовно висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України, яким передбачено обов`язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана норма застосовується виключно щодо фізичних осіб-підприємців, до яких позивач не відноситься, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

З огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та відсутність обов`язку щодо набуття такого статусу в імперативному порядку, у позивача не виникло обов`язку по веденню Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за відповідний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу.

Відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Наведені висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.04.2021 у справі №320/6192/19, від 28.05.2021 у справі № 1.380.2019.006091.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податкові повідомлення-рішення від 07.05.2019 №№0004831303, 0004801303, 0004811303, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004781303 від 07.05.2019, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004791303, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.05.2019 №0004821303 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2020 у справі № 810/1963/19, від 20.10.2020 у справі № 140/30/20, від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19, від 28.05.2020 у справі № 818/532/16, від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, оскільки ці висновки сформульовані за різних підстав і предмета позову, різного правового регулювання, різних правовідносин, фактичних обставин у справі, і навіть статусу особи.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанцій не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова