Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.11.2019 року у справі №420/3057/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 420/3057/19

адміністративне провадження № К/9901/33782/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А. В.,

суддів - Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №420/3057/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (прийняте у складів головуючого судді Завальнюка І. В. ) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Семенюка Г. В., суддів: Федусика А. Г., Шляхтицького О. І.)

у справі №420/3057/19

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 07.05.2019 № 85 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення відповідних документів.

2. В обґрунтування позову зазначає, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності Афганістану. Зокрема, його життю загрожує угрупування Талібан через професійну діяльність позивача за відсутності належного захисту з боку влади Афганістану. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст. 3 Європейської Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод".

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від
01.10.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що будь-яких конкретних обставин, які унеможливлюють повернення позивача до країни походження, переліку загроз тощо в адміністративному позові не зазначено, натомість позов складається з інформації щодо Афганістану та переліку принципів розгляду справ зазначеної категорії.

5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявник не надав до ГУ ДМС України в Одеській області усі важливі факти, що були у його розпорядженні та не зробив реальної спроби обґрунтувати свою заяву про звернення за захистом. Таким чином, враховуючи вищевказане, підтвердити або спростувати факт переслідувань особи угрупуванням "Талібан" (або будь-яким іншим угрупуванням) не є можливим, а надана заявником інформація містить об'єктивні протиріччя та суперечливі моменти.

6. Судами попередніх інстанцій враховано, що дружина позивача та їх спільна дитина, матір, батько та брат позивача залишились проживати в його рідному селі в провінції Хост, і, судячи зі слів позивача у співбесіді 07.05.2019, їх ніхто не переслідує, жодних труднощів вони не зазнають. При цьому позивач вибув з Афганістану 13.02.2019 авіарейсом Кабул (Афганістан) - Душанбе (Таджикистан) на підставі паспортного документу та відповідної візи. На території Таджикистану позивач перебував протягом 3 днів в очікуванні подальшого транспортування, однак із заявою про надання міжнародного захисту на території Таджикистану не звертався.

Крім того, прибувши до України, позивач проживав в м. Одесі протягом 2 місяців після потрапляння на територію України до моменту звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

7. Позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

8. Судами першої та апеляційної інстанцій визнано безпідставним посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Судами попередніх інстанцій враховано правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 826/14576/16, від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17, від 04.03.2019 по справі № 815/2505/17.

9. Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а з оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. ОСОБА_1 18.11.2019 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

11. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення одеського Окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі №420/1538/19, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

12. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 зазначену касаційну скаргу повернуто позивачу у зв'язку з тим, що вона не була підписана скаржником.

13. Позивач 05.12.2019 позивач вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у даній справі.

14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2019 для розгляду справи №420/3057/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.

15. Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2019 касаційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску строку на касаційне оскарження, та ненадання доказів дати отримання оскаржуваного рішення апеляційної інстанції.

На адресу Верховного Суду 10.02.2020 надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, та копія заяви від 01.11.2019 про видачу копії ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019.

16. Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від
25.06.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від
01.10.2019 у справі №420/3057/19.

17. Ухвалою судді Верховного Суду від 30.06.2020 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

18. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наявність інформації про країну походження, не зазначивши, чому не підлягає врахуванню інформація з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій, доданих до позову, що свідчать про наявність у позивача обґрунтованих побоювань щодо повернення до країни походження.

19. Крім того, скаржник зазначив, що у відповідача не було підстав вважати заяву позивача "очевидно необґрунтованою".

20. Також скаржник наголошує, що вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, є також порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, а тому приєднавшись до вказаних міжнародно-правових актів, Україна взяла на себе зобов'язання, які повинна виконувати.

IІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є уродженцем с. Карван Сарай, провінція Хост, район Марказ, Афганістан; громадянин Афганістану; за національністю пуштун; за віросповіданням суніт (іслам); одружений на громадянці Афганістану, з якою має спільну дитину віком 4 роки.

22. Позивач 13.02.2019 покинув Афганістан літаком, вирушивши до України через Кабул (Афганістан) з транзитною зупинкою через Таджикистан (Душанбе) до м.

Одеса, Україна. На території Таджикистану позивач перебував протягом 3 днів в очікуванні подальшого транспортування,

23. Позивач 16.02.2019 прибув до України легально, на підставі паспортного документу та візи, а після закінчення терміну дії візи 22.04.2019 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання йому міжнародного захисту.

24. В обґрунтування заяви-анкети, поданої відповідачу, позивач зазначив, що в 2013 році він вступив до університету Шейх Захид на факультет журналістики, а також в Інститут здоров'я "Афган", який закінчив в 2014 року, а пізніше, в 2016 році закінчив факультет журналістики. У 2017 році позивач працював у приватній клініці.

25. Поблизу місця роботи позивача 05.12.2018 стався вибух, в результаті якого отримали поранення поліцейські та цивільні. Позивач надавав першу медичну допомогу постраждалим, через що того ж дня отримав погрозу від лідера терористичної групи "Хаккані". За отриманою порадою позивач покинув Афганістан та прибув до України.

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за твердженнями позивача у періоді 2017-2018 він працював фармацевтом та за сумісництвом медичним братом в клініці с. Замбар (анкетування від 25.04.2019), проте у співбесіді 07.05.2019 позивач зазначив, що у медичному закладі він працював медбратом, хоча мав освіту фармацевта.

Під час процедури позивачем до управління міграційної служби було надано копію сертифікату, який нібито підтверджує отримання позивачем медичної освіти за спеціальністю фармацевт у період 2013-2014 рр. При цьому роки навчання, спеціальність та інші реквізити вказані двома мовами на даному документі, згідно з інформацією, яка прописана мовою пушту (що було встановлено під час проведення співбесіди від 07.05.2019), освіту фармацевта заявник отримував протягом 2017-2018 рр., коли, як вбачається з вищевикладеного, вже працював медбратом в Афганістані у період 2013-2014 рр.

27. Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що пояснити вказані розбіжності, як і те, чому в англійському варіанті присутні цифри та букви, які є частинами одного слова або дати, що відрізняються одна від одної за розміром та кольором, позивач не зміг. Крім того, незрозумілим є зазначення слова "КОПИЯ" на кожному документі, хоча зі слів позивача, фотографії підтверджень отримання освіти його двоюрідний брат з Афганістану надіслав товаришу заявника через мессенджер "Вайбер", який їх роздрукував та надав позивачу, про що позивач повідомив відповідачу у співбесіді 07.05.2019.

28. Також судами встановлено, що позивач у період з грудня 2018 року по лютий 2019 року перебував у м. Кабул, де не зазнавав будь-яких проблем, переслідування або дискримінації, про що зазначив у співбесіді 07.05.2019.

29. Крім того судами встановлено, що позивачем не надано підтверджувальних матеріалів стосовно факту вибуху, отримання будь-яких погроз, роботи в медичному закладі, з урахуванням об'єктивної можливості надання такої інформації, хоч позивачем було повідомлено про існування таких підтверджень у співбесіді
07.05.2019.

30. За результатами розгляду особової справи заявника спеціалісти управління ДМС України в Одеській області дійшли висновку, що позивач не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 07.05.2019.

31. Згідно висновку відповідача за результатами розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності.

32. Наказом ГУ ДМС в Одеській області № 85 від 07.05.2019 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

33. Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)

34. Конституція України.

34.1. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

35.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

35.2. Згідно із Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

35.3. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

35.4. Згідно частини п'ятої статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

35.5. Відповідно до положень частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

35.6. пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

35.7. За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

35.8. Згідно вимог частини четвертої статті 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

35.9. Відповідно до положень частин шостої та сьомої статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені частини 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених частини 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

36. Конвенція про статус біженців 1951 року.

36.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

37. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

37.1. Відповідно до пунктів 45,66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

37.2. Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

39. Аналіз наведених правових норм у розділі IV цієї постанови дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

40. При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

41. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач до моменту звернення до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протягом двох місяців перебував на території України, прибув в Україну з Афганістану транзитом через третю безпечну країну.

42. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що останній підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні. При цьому в матеріалах справи відсутнє підтвердження щодо існування будь-яких ризиків або загроз життю позивача у разі повернення до Афганістану.

43. Крім того, судами встановлено, що дружина позивача та їх спільна дитина, матір, батько та брат позивача залишились проживати в його рідному селі в провінції Хост в Афганістані, і ніхто їх не переслідує в країні походження позивача.

44. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.

45. Водночас, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні походження.

46. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не зазнавав переслідувань та насильства у країні походження, а члени його сім'ї продовжують проживати в Афганістані.

47. Таким чином, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

48. В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

49. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.

50. Крім того, позивач прибув на територію України та протягом більше ніж два місяці до відповідача з відповідною заявою не звертався. При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Така правова позиція уже була висловлена Верховним Судом в постанові від
16.02.2018 по справі №825/608/17.

51. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

52. З огляду на викладене, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства яке регулює вказану сферу правовідносин.

53. Доводи скаржника про те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Афганістану колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. При цьому судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин справи обгрунтовано враховано зазначений правовий висновок, що викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 826/14576/16, від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17, від 04.03.2019 по справі № 815/2505/17.

54. Враховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

55. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 420/3057/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена......................................... Жук А. В. Мартинюк Н. М. Мельник-Томенко Ж. М. Судді Верховного Суду