15.04.2016 | Автор: Фурман Ірина Миколаївна
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Любов пройшла, реєстрація залишилася: право користування житлом після розлучення

Проблема права користування житлом після розірвання шлюбу не є новою, втім, актуальною. Доволі часто один з подружжя вимагає не перешкоджати в розпорядженні особистою приватною власністю, інший — наполягає на праві користуватися житлом, адже зареєстрований у ньому. Чиї права захищає закон? Спробуємо розібратися на прикладі із судової практики.

Як позбутися колишнього?

Жінка зареєструвала свого чоловіка у квартирі, яку подарували їй батьки до шлюбу. У цій квартирі подружжя ніколи не проживало, а недовгий шлюб суд припинив через неможливість спільного проживання. Зніматися з реєстрації чоловік не хоче, тож колишній дружині доводиться звертатися до суду.

Спочатку жінка вимагає виселити чоловіка з квартири, потім — визнати таким, що втратив право користування житлом на підставі ст.405 Цивільного кодексу, згодом на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК через втрату сімейного зв’язку та припинення сервітуту.

http://advokatura.lviv.ua/wp-content/uploads/2015/07/yak-sklasti-ugodu-pro-rozpodil-mayna-300x267.jpg

Натомість суд першої інстанції відмовляє визнати чоловіка таким, що втратив право користування житлом. Адже це можливо лише в разі його відсутності понад рік. А положення ст.391 ЦК про усунення перешкод у розпорядженні власністю не бере до уваги як такі, що не мають стосунку до суті спору.

Згадайте новину: Оцінка майна у виконавчому провадженні: строки та чинність

Апеляційний суд порадив подати окремий позов про припинення сервітуту згідно зі ст.406 ЦК, а касаційний — повернув скаргу за необгрунтованістю.

Позиція судів зрозуміла: ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у користуванні ним (ст.47 Конституції, ст.9 ЖК УРСР). А припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу не позбавляє колишніх членів сім’ї права користування житлом і не є підставою для виселення (див. аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, проведений Верховним Судом).

Отже, як розв’язати проблему? Який спосіб судового захисту обрати?

Аналізуйте судовий акт: Підстави у власника для зняття особи з реєстрації, яка проживає у його будинку(квартирі). 

Документ для зняття з реєстрації

Насамперед з’ясуємо підстави для примусового зняття особи з реєстрації.

У розумінні ст.7 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення про:

  • позбавлення права власності на житлове приміщення;
  • позбавлення права користування житловим приміщенням;
  • виселення;
  • визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно із цією статтею з реєстрації особу може бути знято й відповідно до «іншого документа, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням». Утім, очевидно, що під терміном «інший документ» законодавець розуміє будь-який документ, окрім судового рішення. Тому таким документом не може вважатися ні рішення суду про розірвання шлюбу, ні будь-яке інше, крім передбачених ст.7 закону.

Більше того, відповідні органи можуть відмовити у знятті особи з реєстрації, якщо надати судове рішення «про визнання особи такою, що втратила право користування житлом», «про припинення права користування житлом» або «про припинення сервітуту». Адже згідно зі ст.7 закону рішення має бути саме «про позбавлення права користування житлом».

На роздоріжжі правових позицій

Отже, який з варіантів обрати: «визнання таким, що втратив право користування житлом» чи «припинення сервітуту», «виселення» чи «позбавлення права користування житлом»? Житловий, Цивільний кодекси чи спеціальне законодавство? Спробуємо знайти відповіді в правових позиціях вищих судів.

Верховний Суд у своєму аналізі обмежує право власника вимагати усунення перешкод шляхом зняття особи з реєстрації обов’язковим пред’явленням у сукупності із цим однієї з вимог, визначених ст.7 закону. Адже цей закон є спеціальним.

Аналізуйте судовий акт: У випадку припинення права власності особи на житлове приміщення, припиняється і право користування (проживання) у цьому приміщенні членів його сім'ї ( Постанова ВСУ №6-158цс14) 

При цьому, з одного боку, ВС зазначає, що зняття особи з реєстрації залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм як житлового, так і цивільного законодавства. З другого — вказує на те, що в разі виникнення спору між власником житла і членами його сім’ї суди повинні врахувати, що право члена сім’ї на користування житлом є сервітутним, у зв’язку із чим його припинення повинно відбуватися відповідно до вимог стст.405, 406 ЦК.

До того ж, на переконання ВС, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника як за наявності обставин, які мають істотне значення, так і через відсутність без поважних причин члена сім’ї понад рік.

Отже, згідно з позицією ВС «визнання особи такою, що втратила право користування житлом у порядку ч.2 ст.405 ЦК», є не що інше як «припинення сервітуту».

До речі, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ також дотримується позиції, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону, яким не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми гл.32 ЦК (п.39 постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7.02.2014 №5).

Згадайте новину: Інтелектуальна власність як об'єкт спільної сумісної власності подружжя в Україні

Вимоги в комплексі

У світлі означених правових позицій вищих судів «обов’язковий набір» позовних вимог, що повинні заявлятися одночасно, має виглядати так:

1. Припинити особі сервітут у вигляді права користування житлом на підставі ч.2 ст.406 ЦК.

2. Усунути перешкоди у реалізації права користування та розпорядження житлом шляхом зняття особи з реєстраційного обліку.

3. Позбавити особу права користування житловим приміщенням.

Проте така процесуальна «зв’язка» викликає дуже багато питань. Насамперед припинити сервітут на підставі ч.2 ст.406 ЦК можна лише за наявності обставин, які мають істотне значення. Але проблема полягає в тому, що законодавець не визначає, які це мають бути обставини й за якими критеріями має оцінюватись їх істотність.

Що стосується усунення перешкод у користуванні й розпорядженні власністю. Не можна відкидати того факту, що незалежно від того, які різні тлумачення наводяться судами вищих інстанцій, до площини якого права зводяться ці відносини, заявляти цю вимогу з інших підстав, ніж ст.391 ЦК, не можна.

Крім того, ні ЦК, ні ЖК не містять такого поняття, як «позбавлення права користування житловим приміщенням», а також підстав для такого рішення.

Тому ситуація звужується до аналогії з нормами ЖК, а втрата права користування житлом згідно із ч.2 ст.405 ЦК так і залишається втратою права користування житлом на підставі ст.72 ЖК УРСР, а не припиненням особистого сервітуту.

http://www.legalfirm.com.ua/img/images/advokat_razdel_kvartiry.jpg

Пропозиції для законодавця

Аби усунути розбіжності в правозастосуванні, зі ст.7 закону доцільно вилучити поняття «судове рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням» як підставу зняття з реєстрації.

Більш дієвим убачається використання терміна «припинення права користування житлом» або наведення в законі переліку всіх можливих способів припинення цього права.

Відсутність члена сім’ї власника житла понад один рік має бути включена до переліку підстав припинення сервітуту, передбаченого ч.1 ст.406 ЦК, або зміст ч.2 ст.405 ЦК має прямо визначати її підставою припинення сервітуту.

Законодавець має чітко визначити істотні обставини для припинення сервітуту судом у порядку ч.2 ст.406 ЦК, або ж редакція цієї статті повинна передбачати можливість припинення сервітуту судом, зокрема з підстав, установлених ч.1 цієї статті.

Крім того, в законі слід закріпити можливість припинення особистого сервітуту у вигляді права користування житлом на підставі п.4 ч.1 ст.406 ЦК, а саме — внаслідок «припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту». У наведеному прикладі такою обставиною було укладення шлюбу. Тому розірвання шлюбу, залежно від конкретних обставин, матиме наслідком припинення сервітуту у вигляді права користування житлом, принаймні, в судовому порядку.

Вирішувати це питання суд може за заявою сторони безпосередньо в процесі розірвання шлюбу з виявленням у відносинах сторін суто майнового спору, встановленням фактів зловживання правом на користування житлом, з’ясуванням майнового стану, наявності іншого місця проживання, а отже, об’єктивної необхідності збереження такого права.

Врешті-решт окремого врегулювання потребує проблема припинення права колишніх членів сім’ї на користування житлом унаслідок переходу права власності на нього до іншої особи. Адже, з одного боку, в згаданому аналізі ВС указує на те, що таке право у члена сім’ї існує лише за наявності у власника права приватної власності на житло, а тому припинення права власності на нього припиняє й право членів його сім’ї користуватися ним.

Згадайте новину: Поділити автомобіль при розлученні або отримати грошову компенсацію за свою частку

Проте, з другого боку, якщо ВС та ВСС визначають це право особистим сервітутом згідно із ч.1 ст.405 ЦК, то не можна не враховувати приписів ч.6 ст.403 ЦК, які прямо вказують на те, що сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він установлений.

Отже, узгодження норм загального та спеціального законодавства, роз’яснень вищих судових інстанцій дозволить уникнути багатьох проблем, пов’язаних із захистом особистої приватної власності від неправомірних посягань та відвертих зловживань з боку колишніх членів сім’ї.

Джерело: Закон і бізнес

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення