23.10.2019
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Суддя Артем Щербіна: Крадіжка: «сито» кваліфікації

Як показує офіційна судова статистика, злочини проти власності завжди на першому місці серед усіх видів злочинів, справи щодо яких надходять до суду, а динаміка за останні три роки демонструє їх негативне збільшення, пише sud.ua

В українській доктрині кримінального права, як і в більшості кримінальних доктрин сучасного світу, фундамент інституту «кваліфікації злочинів» будується на характері та ступені суспільної небезпеки, якому піддається або може піддаватися об’єкт кримінально-правової охорони. Інститут «кваліфікації злочинів» нерозривно пов’язаний з інститутом «класифікації злочинів», оскільки чим більш специфічній характер та вище ступінь суспільної небезпеки, тим тяжче класифікація складу злочину, тим суворіше вид і розмір покарання за нього.

Тобто одразу можна зробити очевидний висновок, що склад злочину, об’єктивна сторона якого містить ознаки, що характеризують суспільно небезпечне діяння підвищеною небезпекою у порівнянні з «типовою» небезпекою, слід вважати кваліфікованим складом злочину.

Водночас певна недосконалість окремих диспозиції Кримінального кодексу України (надалі — КК України) дозволяє на сьогоднішній день суб’єктам злочину легально уникати адекватної відповідальності за вчинені дії, а отже, порушуються не тільки загальні засади призначення покарання (так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, зокрема враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного), а й не повністю виконується мета кримінального покарання — виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Щоб зрозуміти, про що саме йде мова, давайте розглянемо для прикладу декілька схожих ситуацій, які сталися у 2019 році, не вдаючись до зайвої деталізації щодо обставин подій та конкретних дій злочинців.

Читайте статтю: Кожен п’ятий. Як в Україні карають за економічні злочини та що з цим робити?

Ситуація №1. Особа К. в обідній період доби, перебуваючи на стоянці біля лікарні, усвідомлюючи, що за її діями ніхто не спостерігає, із застосуванням спеціального обладнання з функцією примусового сканування, шляхом деактивації сигналізації та відкриття центрального замка автомобіля, який перебував на стоянці, безперешкодно, таємно викрала з салону автомобіля шкіряну сумку, в якій знаходилися: наручний годинник вартістю 27 000 грн, особисті документи та два ланцюжки із золота загальною масою 5 г, які належали Особі А. Після чого Особа К. з місця вчинення злочину зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим заподіявши Особі А. майнову шкоду на суму 27 000 грн. Слідчому надані лише документи на підтвердження вартості викраденого годинника, документи щодо вартості та розміру іншого викраденого майна в Особи А. відсутні, оскільки вона не вважала за потрібне їх зберігати.

Як наслідок, досудове розслідування проводиться у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, злочин за видами та розміром покарань, передбачених у санкції відповідної частини статті, належить до злочинів середньої тяжкості з найсуворішим покаранням у виді позбавлення волі на строк до 2 років.

Ситуація №2. Особа П. та Особа Р. у нічну пору доби, за попередньою змовою між собою, з салону автомобіля, який був припаркований біля під’їзду будинку, шляхом злому центрального замка вказаного автомобіля, таємно викрали автомагнітолу вартістю 1500 грн, яка належала Особі Б. Після чого Особа П. та Особа Р. з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим заподіявши Особі Б. майнову шкоду на суму 1500 грн. Документи про вартість автомагнітоли Особою Б. надані слідчому.

Як наслідок, досудове розслідування проводиться у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, злочин за видами та розміром покарань, передбачених у санкції відповідної частини статті, належить до злочинів середньої тяжкості. У цьому випадку найсуворішим видом покарання є позбавлення волі на строк до 5 років.

Ситуація №3. Особа Н. у денний період доби, перебуваючи на автомобільні заправці, усвідомлюючи, що за її діями ніхто не спостерігає, через незачинені двері автомобіля, який був припаркований біля колонки з пальним, шляхом вільного доступу таємно викрала з салону автомобіля шкіряну сумку, в якій знаходилися грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 50 000 доларів США, які належали Особі В. Після чого Особа Н. з місця вчинення злочину зникла, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим заподіявши Особі В. майнову шкоду на суму, що на день вчинення злочину становила 789 000 грн за офіційним курсом НБУ. Документи про зняття коштів з депозитного рахунку у день вчинення злочину Особою В. надані слідчому.

Як наслідок, досудове розслідування проводиться у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, злочин за видами та розміром покарань, передбачених у санкції відповідної частини статті, належить до особливо тяжких злочинів. А найсуворішим видом покарання в цій ситуації може бути позбавлення волі на строк від 7 строк до 12 років з конфіскацією майна.

Наводити приклади з життя можна й надалі, але, на жаль, їх дуже багато. Проте, щоб зрозуміти суть проблеми, яку окреслює ця стаття, вистачить і трьох.

Отже, як ми бачимо, у всіх наведених вище ситуаціях тяжкість злочину та кваліфікація дій суб’єктів злочину напряму залежить як від вартості викраденого майна (ситуація №1 та ситуація №3), так і від характеру дій (ситуація №2).

Читайте статтю:Застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей у практиці ЄСПЛ

Проте чи є діюча легальна кваліфікація злочинних дій вказаних осіб справедливою, а міра покарань — співмірною зі змістом суспільної небезпеки їхніх дій?

Чому складний характер дій (застосування спеціального обладнання) і нижча вартість викраденого майна у ситуації №1 менш суспільно небезпечні, ніж простий характер дій (вільний доступ через незачинені двері) та вища вартість викраденого майна в ситуації №3? Невже особи, які зухвало вчинили злочини в денний період доби (ситуація №1 та ситуація №3), є менш суспільно небезпечними, ніж особи, які вчинили злочин у той час, коли більша частина людей вже відпочивала перед наступним робочим днем (ситуація №2)? Або чому злочинець, який викрав велику суму грошових коштів завдяки своїй «удачі», має нести більш суворе покарання, ніж особа, яка вчинила злочин із застосуванням спеціальної техніки, або група осіб, характер дій яких має більш високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки вони заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення?

Отже, вказані питання у черговий раз підтверджують певну недосконалість диспозицій статті 185 КК України та дозволяють особам, які вчиняють злочини з високим ступенем суспільної небезпеки, цілком легально уникати співмірної за це відповідальності.

Одним зі шляхів виправлення вказаної проблеми, на нашу думку, є зміна ознаки, яка впливає на кваліфікацію злочину.

Так, аналіз ст. 185 КК України дозволяє зробити висновок, що сім із шесті кваліфікуючих ознак цього злочину прямо відносяться до кількісної властивості суспільної небезпеки злочину або його ступеня: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдала значної шкоди потерпілому; 4) у великих розмірах; 5) в особливо великих розмірах; 6) організованою групою, і лише одна ознака опосередковано відноситься до якісної властивості суспільної небезпеки цього злочину або його характеру, а саме: поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Безпосередньо визначення поняття «житло, інше приміщення чи сховище» чинний Кримінальний кодекс України не містить. Проте зміст вказаного поняття неодноразово розкривався як у пленумах, так і в чергових постановах судів касаційних інстанцій. І кожного разу суди таким чином намагалися виправити пробіли або упущення, які допустив законодавець, зберегти єдність правозастосування та забезпечити дотримання соціального (відповідність соціальним інтересам суспільства, суспільним очікуванням людей і пріоритетам особистості) та спеціально-юридичного (узгодженість з міжнародним і національним законодавством, здатністю при певних умовах до стабільної, прогнозованої та ефективної дії) аспектів якості кримінального закону.

Але чи є виправданою така ситуація, коли законодавець не встигає за зміною суспільного розвитку та легітимними очікуванням людей, а судова практика «розростається» численними роз’ясненнями та уточненнями, ускладнюючи правозастосування? Вважаємо, відповідь очевидна: ні.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Кримінальний процесуальний кодекс України також відносить недоторканність житла чи іншого володіння особи до загальних засад кримінального провадження (ст.ст. 7, 13, 233).

Згідно з ч. 1 ст. 162 КК України кримінальна відповідальність настає зокрема за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи.

Таким чином, як ми бачимо, діюче законодавство саме підказує нам спосіб вирішення існуючої проблеми, зокрема шляхом заміни кваліфікуючої ознаки «поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище» на «поєднана з проникненням у житло чи до іншого володіння особи».

При цьому не зайвим буде додати і примітку до статті «Крадіжка» щодо визначення поняття «інше володіння особи», до якого включити у тому числі й транспортні засоби, «проникнення у житло чи до іншого володіння особи» віднести до тяжких злочинів, а в окремих випадках, з урахуванням кількісної властивості суспільної небезпеки таких злочинів (розміру заподіяної шкоди) — і до особливо тяжких злочинів.

Читайте статью:Кража компании. Как это может быть

Як показує офіційна судова статистика, злочини проти власності завжди посідають перше місце серед усіх видів злочинів, справи щодо яких надходять до суду, а динаміка за останні за три роки демонструє їх негативне збільшення (2016 рік — 54 568; 2017 рік — 60 489; 2018 рік — 60 649 злочинів відповідно).

Застосування вказаної кваліфікуючої ознаки замість діючої, беззаперечно, дозволить виправити недосконалість диспозицій статті 185 КК України, оскільки поняття «інше володіння особи» за змістом значно ширше поняття «інше приміщення чи сховище», а також забезпечить уніфікацію практики притягнення осіб, які вчиняють схожі з об’єктивної сторони злочини, не тільки за ступенем суспільної небезпеки (кількісна властивість), а і за характером такої небезпеки (якісна властивість), підвищуючи тим самим не тільки статус недоторканності житла, але й іншого володіння особи.

Недарма як Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає, що мірне володіння своїм майном належить до базових прав особи та становить основу справедливості, так і ч. 4 ст. 41 Конституції України закріплює, що право приватної власності є непорушним.

З урахуванням вищевикладеного, сподіваємось, що вказана стаття буде сприйнята як спроба діючого практика забезпечити єдність правозастосування та покращити якість кримінального закону з метою підвищення кримінально-правової охорони об’єктів права власності та забезпечення співмірної відповідальності за злочини.

Читайте статтю:Попередній договір і визнання права власності: судова практика і доктрина

Автор статті: Артем Щербіна, суддя Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області

592
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: