26.10.2018
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Фигуранты чужого приговора: есть ли процессуальная возможность его обжаловать?

В 2012 году был введен институт соглашения между прокурором и подозреваемым. Однако правоохранительные органы начали использовать эти приговоры для ограничения прав других лиц. При этом законодательство прямо не предусматривает возможность их обжалования. Но такая возможность есть, сообщает zib.com.ua

Неправдиві докази

При прийнятті Кримінального процесуального кодексу, на виконання Рекомендації N6R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи, було запроваджено інститут угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Метою нововведення було здійснення спрощеного кримінального провадження, за яким підозрюваний (обвинувачений) беззастережно визнає свою вину і погоджується на призначення узгодженого покарання, відмовляючись від права на судовий розгляд своєї справи.

Угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) створює правові наслідки тільки для її учасників. Хоча правоохоронці почали використовувати обвинувальні вироки, якими затверджено угоди про визнання винуватості, для обмеження прав осіб, які не були учасниками такого кримінального провадження.

Поширення набули випадки, коли прокурори викладають фактичні обставини справи з посиланням на вчинення іншою особою певного кримінального правопорушення, яка не є учасником провадження. Після затвердження угоди прокурор отримує рішення, яким, на його думку, підтверджується факт скоєння злочину такою особою. В подальшому цей вирок використовується в іншому кримінальному провадженні як доказ винуватості.

Положення КПК, які регулюють процедуру підготовчого судового засідання, не встановлюють обов’язку суду оцінювати формулювання підозри та фактичні обставини кримінального правопорушення. Рішення, яке отримує прокурор, фактично підтверджує факт вчинення особою, яка не була учасником кримінального провадження, певного кримінального правопорушення.

В подальшому сторона обвинувачення в іншому кримінальному провадженні використовує такий вирок як доказ, що підтверджує певні обставини кримінального правопорушення та вину особи, яка не була учасником відповідної угоди.

Особливе занепокоєння викликають випадки застосування судом спеціальної конфіскації до майна інших осіб, які не були учасниками угоди. Як правило, власник майна дізнається про такий вирок вже після проведення спецконфіскації. Непоодинокими є випадки використання таких вироків Державною фіскальною службою при обґрунтуванні нереальності господарських операцій певної юридичної особи.

Вироки цієї категорії позбавлені процесуальної можливості оскарження.

Читайте статью: От трупов до обысков. Почему ломают копья вокруг поправок в УПК и что они изменят на самом деле

На загальних засадах

Відповідно до вимог ч.4 ст.394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений виключно обвинуваченим, його захисником та прокурором. Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Проте, використовуючи окремі положення кримінального процесуального законодавства, особа може захистити свої права та інтереси шляхом оскарження відповідного судового рішення. Вирішальним є доведення особою, яка не була учасником провадження, того, що вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, дійсно стосується прав та інтересів конкретної особи.

Оскільки КПК не врегульовано право особи на оскарження вироку зазначеної категорії, підлягають застосуванню загальні засади кримінального провадження. Вказана правова норма кореспондується з положеннями ст.55 та п.8 ч.2 ст.129 Конституції. 

Конституційний Суд зазначав: кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені. Цей висновок відповідає змісту ст.2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій сказано, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.

Судова практика неодноразово підтверджувала право особи, яка не брала участі в розгляді кримінального провадження, оскаржити вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості. Так, постановою Верховного Суду України від 3.03.2016 (справа №5-347кс15) підтверджено право особи оскаржити вирок на підставі угоди, який стосується її прав та інтересів.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2018 (справа №466/6808/16-к) указав: «Хоча у вироку суд і не послався на прізвище, ім’я та по батькові особи як учасника злочинної організації, проте у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначив про незаконну діяльність ТОВ, керівником якого була ця особа, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що адвокат не має права подати апеляційну скаргу в інтересах цієї особи на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 8.08.2016, є передчасним».

В іншій постанові від 10.07.2018 (справа №757/5986/17-к) ВС зазначив: «Вирок суду щодо Особи 3 порушує права і обов’язки ТОВ, а саме — шляхом створення преюдиції, якою, всупереч презумпції невинуватості, констатовано мотив скоєння злочину — незаконне формування податкового кредиту для конкретних підприємств, у тому числі для ТОВ. Наслідком ухвалення цього вироку також стало проведення слідчих дій стосовно ТОВ, а тому, повернувши апеляційну скаргу адвоката в інтересах ТОВ, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності порушень презумпції невинуватості стосовно ТОВ і, відповідно, відсутності права на оскарження такого вироку останнім».

Читайте статью:Впечатления адвоката Каникаева Ю.О., от одного заседания у судьи Бойчука А.И.

Презумпція невинуватості

Окремо привертає увагу, що наявність вироку суду, який констатує вину особи, котра не була учасником кримінального провадження, порушує саму суть презумпції невинуватості. Відповідно до міжнародних стандартів судочинства нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд є неприпустимим. Так, згідно із ч.2 ст.6 конвенції, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

При цьому практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що презумпція невинуватості порушується, якщо судове рішення стосовно особи, яку обвинувачують у скоєнні злочину, відображає думку про винність до того, як це було доведено відповідно до закону. Зокрема, ЄСПЛ констатує порушення конвенційних гарантій, якщо в нього виникне певне припущення, що суд розглядає обвинуваченого як винуватого (рішення у справах «Minelli v. Switzerland», п.37; «Nerattini v. Greece», п.23; «Didu v. Romania», п.41). Попереднє висловлення такої думки судом неминуче порушує цю презумпцію (рішення у справах «Nestak v. Slovakia», п.88; «Garycki v. Poland», п.66).

Встановлення вини особи без дотримання права на справедливий судовий розгляд з порушенням  презумпції невинуватості є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. І це є беззаперечною підставою для скасування такого вироку. Все викладене підтверджується практикою Верховного Суду, який у спорах між суб’єктами господарювання та органами Державної фіскальної служби займає позицію, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, унаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і проводити комплексне дослідження всіх складових господарських операцій (постановавід 27.02.2018 у справі №802/1853/16-а).

Таким чином, особа, котра не була учасником кримінального провадження, але її прав та інтересів стосується вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, має право його оскаржити та вимагати його скасування як такого, що суперечить загальним засадам кримінального провадження. Таку правову позицію неодноразово успішно застосовували адвокати, про що свідчать, зокрема, ухвалаАпеляційного суду Одеської області від 10.11.2016 (справа №11-кп/785/909/16) та ухвала Апеляційного суду м.Києва від 15.02.2017 (справа №11-кп/796/221/2017).

Читайте статью:АДМИНИСТРАТИВНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ: СИСТЕМНЫЕ ПРОБЛЕМЫ.

Автор статьи: Алексей КАЛИННИКОВ, старший партнер адвокатского объединения «Могильницкий и партнеры»

 

1146
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: