Історія справи

Постанова від 31.01.2024 року у справі №821/918/18
Ухвала КАС ВП від 03.01.2019 року у справі №821/918/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 821/918/18

касаційне провадження № К/9901/69332/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 (суддя Гомельчук С.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді -Крусян А.В., Яковлєв О.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулась до суду із позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати дії відповідача, пов`язані з нарахуванням податкового боргу, неправомірними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 № Ф-1116-17 на суму 22611,32 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач послалася на неправомірність дій відповідача по нарахуванню податкового боргу та прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) з підстав того, що вона звільнена від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №508/26953), оскільки є пенсіонером, відтак, нарахування і сплата єдиного внеску можлива нею тільки при укладенні договору про добровільну участь, який вона з відповідачем не укладала. Зазначає, що 08.02.2018 до податкового органу нею був поданий уточнюючий звіт, який свідчить про відсутність зобов`язань зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік. Вважає, що відповідачем при обчисленні боргу не враховано строк давності і порушено триденний строк направлення вимоги про сплату боргу.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 17.07.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, позов задовольнив повністю, визнав дії Управління, пов`язані з нарахуванням податкового боргу зі сплати єдиного внеску позивачу неправомірними та скасував прийняту відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2018 №Ф-1116-17 на суму 22611,32 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу, діяв всупереч вимог Закону №2464-VI, оскаржувана вимога контролюючого органу без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, позивач є пенсіонером за віком, зареєстрована, як фізична особа-підприємець, та має право на пільги щодо сплати за себе єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав до суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Зазначає про неврахування судами, що положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI не можуть бути застосовані до платника, оскільки позивач самостійно подав до контролюючого органу звіт від 11.01.2018 №7609426, в якому самостійно визначив суму, на яку нараховується єдиний соціальний внесок, та задекларував до сплати єдиний внесок в сумі 8448,00 грн, а поданий нею повторний звіт за 2017 рік від 08.02.2018 №3451 має код помилки та відповідно до квитанції №2 вважається неподаним.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваної вимоги.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.01.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, позивач з 08.08.2002 є фізичною особою-підприємцем, здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування відповідно до свідоцтва платника єдиного податку від 28.05.2012 серія НОМЕР_3, з січня 2014 року перебуває на обліку в Генічеському відділі обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2).

Контролюючим органом 07.03.2018 винесено вимогу №Ф-1116-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 22611,32 грн, яка отримана позивачем рекомендованим повідомленням 24.03.2018.

За наслідками адміністративного оскарження зазначеної вимоги, рішенням ДФС України від 26.04.2018 №6124/Т/99-99-11-02-02-25 вказану вимогу залишено без змін, а скаргу платника залишено без задоволення.

Також, судами установлено, що платник у відповідності до пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Порядок №435) самостійно подав до контролюючого органу в електронному вигляді звіти з єдиного соціального внеску за 2014-2017 роки, де в таблиці 2 додатку 5 до Порядку №435 визначив суму, на яку нараховується єдиний внесок та зазначив нараховану суму єдиного внеску, а саме: 19.01.2015, всього 14616,00 грн (ЄСВ - 5071,80 грн); 20.01.2016, всього 15256,00 грн (ЄСВ - 5293,88 грн); 11.01.2017, всього 17262,00 грн (ЄСВ - 3797,64 грн); 11.01.2018, всього 38400,00 грн (ЄСВ - 8448,00 грн).

08.02.2018 в межах строку подання звітності, для усунення помилки, позивач у відповідності до пункту 1 розділу V Порядку №435, сформував та подав звіт за 2017 рік, в якому в таблиці 2 додатку 5 в жодному рядку не зазначив суму, на яку нараховується єдиний внесок, що свідчить про те, що позивач зазначив про відсутність нарахувань єдиного внеску в 2017 році.

Контролюючим органом вказаний звіт не прийнято та повернуто позивачу на її електронну адресу з підстав не зазначення в Таблиці 2 сум нарахування єдиного внеску.

Судами з`ясовано, що звіт позивача від 08.02.2018 містить усі данні про страхувальника, відповідає вимогам Порядку №435. В звіті позивачем не зазначено позначкою «призначення пенсії», оскільки пенсія позивачу була призначена ще в 2014 році.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI та підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Положеннями статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 №3609, який набув чинності з 06.08.2011), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 2 Закону №1788-XII визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).

Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону №1058-IV.

Таке право виникає у жінок після досягнення 55 років та за наявності відповідного стажу. При цьому, статтею 13 Закону №1788-XII, на підставі якої позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності відповідного трудового стажу та за умови праці у відповідних умовах праці.

З огляду на вищенаведені положення Законів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону №1788-XII (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними у постанові від 15.04.2014 №21-57а14, Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а, від 22.10.2018 у справі №805/3092/16-а.

Доводам скаржника про неможливість застосування до платника положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI з підстав того, що позивач самостійно подав до контролюючого органу звіт від 11.01.2018 №7609426, в якому самостійно визначив суму, на яку нараховується єдиний соціальний внесок та задекларував до сплати єдиний внесок в сумі 8448,00 грн, а поданий ним повторний звіт за 2017 рік від 08.02.2018 №3451 має код помилки та відповідно до квитанції №2 вважається неподаним, судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує встановлені судами обставини у даній справі щодо виправлення платником помилки шляхом подання позивачем 08.02.2018 в межах строку подання звітності для усунення помилки у відповідності до пункту 1 розділу V Порядку №435 звіту за 2017 рік, в якому не зазначено суму, на яку нараховується єдиний внесок.

Колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень, проте не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко В.В. Хохуляк