Дайджести

Поступове очищення Великої палати від випадкових людей або не прийняття тими хто залишився участі в судових засіданнях позитивно впливає на результати розгляду справ та дотримання Закону й прав людини.

У зв’язку з повномасштабною збройною агресією росії проти України, тисячі осіб вважаються зниклими безвісти. За даними Уповноваженого з прав людини, в Україні налічується майже 37 тисяч таких осіб, включаючи як військових, так і цивільних. Для родичів цих осіб важливо розуміти юридичні механізми оголошення людини померлою, особливо у світлі нового рішення Верховного Суду, яке змінило підхід до обчислення строків для такого оголошення. У цій статті ми детально розглянемо правовий порядок оголошення особи померлою в умовах воєнного стану, особливу увагу приділивши знаковій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду 2024 року.

Велика палата продовжує неприємно вражати своїми правовими позиціями, що, як на мене, є наслідком випадкових людей та нежиттєздатного формату роботи одночасно всіх юрисдикцій, які не мають відношення до самої справи та її розгляду належним чином. Перелік рішень та практики, які включені до огляду:

У сучасних умовах, коли українське правосуддя перебуває в процесі трансформації, надзвичайно важливою є тема належних і допустимих доказів. Рішення суду повинне ґрунтуватися лише на доказах, зібраних у законний спосіб, однак практика доводить: не всі правові механізми забезпечують дотримання цього принципу. Відсутність ефективного контролю за дотриманням процесуального порядку при збиранні доказів, неможливість оскарження ухвал слідчих суддів на етапі досудового розслідування, неоднозначність у тлумаченні ключових норм — усе це створює виклики для справедливого судочинства. Стаття присвячена аналізу актуальної судової практики, яка не лише демонструє сучасні підходи, але й підкреслює необхідність внесення змін до чинного КПК України.

Велика палата оприлюднила велику кількість рішень і ще більшу кількість окремих думок, що свідчить вчергове про повний провал експерименту USAID реформаторів та європейських профанів й теоретиків щодо судової реформи в Україні. Звичайно, винні виключно ми самі — українці й виправити це можемо виключно ми самі, а от чи будемо ми робити це, то це виключно в наших руках і іноземці зі своїми посіпаками нам тут не помічники. Окремо варто відзначити і постанову ВП ВС після ЄСПЛ яка ставить логічну крапку у кар'єрі Дмитра Луспеника, який на моє переконання, давно забув свою присягу.

З цього огляду, складається враження, що випадкові люди не знають ким бути, чи то розумними, чи то красивими в чергове приймаючі рішення, що суперечать власній практиці, здоровому глузду та вигаданій ними доктрині - ефективного захисту. В одному випадку, розуміючи повну безперспективність продовження справи направляють її на новий розгляд, в іншому, отримавши рішення ЄСПЛ щодо порушення яке може бути виправлення шляхом скасування рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, залишають таке рішення в силі, знову вигадуючи за особу, що саме вона хотіла, а не дотримуючись Закону та основоположних прав людини. Саме таке вибіркове правосуддя і знищує довіру до судової влади.

Велика палата своїм судовим активіЗмом загнала себе в глухий кут і тепер взагалі незрозуміло як захистити своє право власності у разі накладання земельної ділянки на природоохоронну зону, землі оборони, Укрзалізниці, водного чи лісового фонду. Так буває коли відсутній досвід, є великі та невиправдані амбіції, а знання грунтують на досить сумнівних теоретичних викладках та двотижневих трускавецьких курсах.

Суд підтвердив право міноритарного акціонера на звернення з позовом про стягнення справедливої компенсації за продаж належних йому акцій не лише до безпосереднього покупця акцій, а й до афілійованих осіб та кінцевого бенефіціарного власника. Було застосовано доктрину «підняття корпоративної завіси», зазначивши, що відповідачі утворюють єдину економічну групу, вигоду від операції одержав саме бенефіціар, і тому він має нести відповідальність. Такий підхід спрямований на забезпечення ефективного захисту прав акціонера та реального виконання судового рішення.

На восьмий рік роботи суддями до деяких випадкових людей починає доходити, що Закон треба виконувати, а не вигадувати не існуючи норми, які потім перешкоджають розгляду справи, як то висновки про належне чи не належне повідомлення у разі повернення повістки з відміткою про закінчення терміну зберігання. Для себе вони тепер вирішили, що це належне повідомлення. Також тепер і ЄСПЛ зазначив, що якщо Постанови Пленуму чи рішення тієї ж ВП ВС чи об'єднаних палат суперечать здоровому глузду, то їх застосування, як і малозначність справ є такими, що порушують право на захист.

Реєстрація речового права на нерухоме майно є юридичним фактом, який має неабияке значення в питанні набуття такого права особою, адже згідно зі ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (далі – Закон) відповідні речові права, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Тобто, за загальним правилом, без реєстрації речового права на нерухоме майно таке право не виникне (якщо його набувають у період часу, коли відповідна реєстрація згідно з чинним законодавством є обов’язковою).