Відсутність права власності колишнього подружжя на квартиру щодо якої ставиться питання про її поділ між ним унеможливлює вирішення такого питання (ВС/КЦС № 369/2397/17 від 06.03.2019)

Фабула судового акту: При поділі спільної сумісної власності майна подружжя основним з фактів, які слід з’ясувати суду є факт наявності такого майна.

Проте, суд інколи залишають з’ясування такого факту поза увагою, що тягне за собою постановлення незаконних рішень.

У даній справі жінка звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна та кредитного зобов’язання подружжя.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що вона за згодою чоловіка взяла у третої особи в борг грошові кошти з метою придбання житла.

У подальшому за позичені нею кошти та за її згодою на ім'я її чоловіка було придбано майнові права на квартиру в новобудові, на яку після завершення будівництва видане свідоцтво про право власності, а тому на думку позивача у суду є усі підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири та визнання зобов'язання її колишнього чоловіка щодо повернення 1/2 частини взятих у борг коштів.

Рішенням суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позовні вимоги частково задоволено та визнано право власності позивача на 1/2 частини квартири.

Відповідач із такими рішеннями не погодився та на вказані рішення подав касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання про права та законні інтереси нового власника спірної квартири, яка не була залучена до участі у справі, та якій на праві приватної власності належить зазначене майно на підставі договору купівлі-продажу. Тобто під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення спірна квартира не перебувала у власності відповідача.

В свою чергу Касаційний цивільний суд визнав такі доводи слушними та скасував зазначені рішення місцевого та апеляційного судів.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Окрім того, вирішуючи спори між подружжям про майно, суди повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен установити факт перебування у подружжя майна, набутого ними у шлюбі, яке підлягає поділу.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач, окрім договору безпроцентної позики грошей, не надала суду доказів того, що спірна квартира взагалі зареєстрована за будь-ким із подружжя.

Натомість суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги.

Такий факт має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки визначає наявність та правомірність підстав пред'явлених позовних вимог.

Відсутність спірної квартири у власності сторін на час розгляду і вирішення справи по суті вказує на неможливість її поділу без попереднього з'ясування низки питань, які стосуються факту та правомірності її відчуження третім особам.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: У разі поділу «кредитного» автомобіля з іншої сторони стягується половина його вартості, а не грошова компенсація виплаченого кредиту (ВС/КЦС № 643/4589/15-ц від 09.01.2019)

ДУРНЯ! Колегія ВС/КЦС на чолі з Луспеником поділяючи спільне майно просто переплутала позивача з відповідачем та скасувала абсолютно законне рішення суду першої інстанції (ВС/КЦС у справі № 464/7011/16-ц від 27 лютого 2019 р)

Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину має бути викладена окремо у письмовій формі із зазначенням конкретних дій (ВС КЦС, справа № 308/2205/16-ц, 11.02.19)

Об’єкт нерухомості, придбаний за договором інвестування в будівництво в період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу є об'єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС,справа № 759/13140/14-ц, 18.09.18)

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 369/2397/17

провадження № 61-37087св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Хачікян Станіслав Володимирович, на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та кредитного зобов'язання подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2012 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

07 квітня 2014 року вона за згодою ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_4 в борг 80 000 доларів США з метою придбання житла.

05 червня 2014 року за позичені нею кошти та за її згодою на ім'я ОСОБА_2 було придбано майнові права на квартиру в новобудові, на яку після завершення будівництва видане свідоцтво про право власності.

Враховуючи, що квартиру АДРЕСА_1 набуто сторонами за час перебування у шлюбі за кошти, отримані нею в борг, тобто в інтересах сім'ї, ОСОБА_1 просила суд:

поділити спільно набуте майно та боргові зобов'язання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1;

визнати зобов'язання ОСОБА_2 щодо повернення 1/2 частини взятих у борг 80 000 доларів США за договором безпроцентної позики грошей від 07 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованим у реєстрі за № 1542.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільно набуте майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була набута сторонами за час шлюбу, тому є їхньою спільною сумісною власністю, а їх частки в цьому майні є рівними. Водночас позивачем не доведено те, що грошові кошти, отримані за договором позики, були використані в інтересах сім'ї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

Заочне рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав усім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Хачікян С. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив частково скасувати ухвалені судові рішення та справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є незаконними, оскільки ухвалені при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання про права та законні інтереси ОСОБА_5, яка не була залучена до участі у справі, та якій на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року. Тобто під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення спірна квартира не перебувала у власності ОСОБА_2 Матеріали справи містять заяву про допит свідків від 11 грудня 2017 року, яка залишена судом без уваги. Крім того, факт придбання спірної квартири за спільні грошові кошти подружжя спростовується матеріалами справи.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за поданою касаційною скаргою.

У вересні 2018 року цивільна справа № 369/2397/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та кредитного зобов'язання подружжя призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що з 20 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

07 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений та нотаріально посвідчений договір безпроцентної позики грошей.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 червня 2014 року.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 233 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1-5 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, встановлені судами обставини на підставі досліджених у справі доказів, зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен установити факт перебування у подружжя майна, набутого ними у шлюбі, яке підлягає поділу.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналогічні положення містяться і у статті 81 ЦПК України у чинній редакції.

Зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року та пунктів 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України вбачається, що суд, зберігаючи об'єктивність і упередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків, чим фактично сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1, окрім договору безпроцентної позики грошей від 07 квітня 2014 року, не надала суду доказів того, що спірна квартира взагалі зареєстрована за будь-ким із подружжя.

Суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги.

Апеляційний суд, переглядаючи заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, передчасно відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що на момент вирішення цього спору спірна квартира належала на праві власності третій особі - ОСОБА_5, яку не було залучено до розгляду справи.

До апеляційної скарги на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року ОСОБА_2 долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зі змісту якого відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 (а. с. 112)

З огляду на неможливість подання таких відомостей відповідачем до суду першої інстанції через його відсутність у судовому засіданні 21 вересня 2017 року, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повинен був перевірити зазначені обставини, враховуючи наявність процесуальної можливості на здійснення таких повноваження.

Зазначене має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки визначає наявність та правомірність підстав пред'явлених позовних вимог.

Відсутність спірної квартири у власності сторін на час розгляду і вирішення справи по суті вказує на неможливість її поділу без попереднього з'ясування низки питань, які стосуються факту та правомірності її відчуження третім особам.

При цьому, суд першої інстанції під час попереднього судового засідання у порушення пунктів 1, 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року не уточнив позовні вимоги та заперечення проти позову та не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Вказані обставини необхідно зіставити з пред'явленими позовними вимогами у цій справі.

Отже, вирішенню спору про поділ спірної квартири має передувати з'ясування питання про законність її вибуття з власності колишнього подружжя.

Суди попередніх інстанцій не встановили дійсних обставини справи та не надали їм належної правової оцінки, у результаті чого дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1

Встановлення обставин правомірності набуття третьою особою у власність спірної квартири можливе лише за участі у справі нового власника як співвідповідача.

Залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання (частина перша статті 51 ЦПК України).

Враховуючи викладене, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно роз'яснити сторонам їхні процесуальні права та обов'язки, визначені статтею 49 ЦПК України, в тому числі звернути увагу позивача на положення пункту 2 частини першої та частини четвертої зазначеної норми щодо можливості збільшення позовних вимог та зміни предмета або підстав позову, враховуючи передумови звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, а також фактичні обставини справи.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання зобов'язання ОСОБА_2 щодо повернення 1/2 частини взятих у борг 80 000 доларів США за договором безпроцентної позики грошей від 07 квітня 2014 року заявником не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що для правильного вирішення спору потребується встановлення додаткових обставин, а також дослідження доказів у справі, колегія суддів вважає, що за вказаних умов неможливо ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 141 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат ХачікянСтаніслав Володимирович, задовольнити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 24 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.

Справу в цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді