Історія справи

Ухвала ВП ВС від 08.03.2021 року у справі №1-98/2001

УХВАЛА

3 березня 2021 року

м. Київ

справа № 1-98/2001

провадження № 13-31зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаГригор'євої І. В.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В.

М., Ткача І. В.

перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 12 червня 2003 року і

встановила:

Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2002 року ОСОБА_1 було засуджено за пунктами "а ", "г ", "і" ст. 93, ч. 2 ст. 86 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. Верховний Суд України ухвалою від 12 червня 2003 року змінив вирок у частині обчислення початку строку відбуття покарання, а в решті залишив без зміни.

У подальшому засуджений звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Указаний місцевий суд ухвалою від 14 листопада 2018 року, залишеною 17 січня 2019 рокубез змін Донецьким апеляційним судом, відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув'язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів. На думку заявника, відновлення його права має бути забезпечено шляхом повторного розгляду справи судом та звільнення засудженого від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Перевіривши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 має бути відмовлено з огляду на таке.

ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув'язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.

Водночас ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання факту існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, як під час повторного розгляду справи.

З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд оскаржених рішень за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.

Тому, з урахуванням викладеного, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК вироку Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 12 червня 2003 року.

Заяву ОСОБА_1 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Григор'єва

Судді:

Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач

О. С. Золотніков В. М. Сімоненко

В. С. Князєв І. В. Ткач