Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №401/1128/20

Ухвала

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 401/1128/20

провадження № 61-17941ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства-Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спільного підприємства-Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (далі - СП ТОВ "Світловодськпобут"), в якому просив суд зобов'язати припинити нарахування плати за послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 з моменту відключення зазначеної квартири від централізованого опалення, тобто з 29 вересня 2017 року.

Позов обґрунтовував тим, що з метою відключення від мережі централізованого опалення та гарячого водопостачання ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Виконавчого комітету Світловодської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради від 09 грудня 2016 року № 1031 позивачу надано дозвіл на відключення його квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання при наявності технічної можливості встановлення індивідуального опалення та при умові проведення робіт з відключення квартири (приміщення) між опалювальний період. 29 вересня 2017 року рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання затверджено акт від 16 червня 2017 року, протокол № 5 про відключення квартири ОСОБА_1 від внутрішньо-будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, а вказаний протокол отриманий відповідачем.

06 травня 2020 року позивач звертався до відповідача із заявою про припинення нарахування плати за послуги з моменту відключення квартири від централізованого опалення, а відповідач листом від 18 травня 2020 року відмовив в задоволенні заяви. Відповідач не припиняє нараховувати ОСОБА_1 кошти за послуги теплопостачання, які він фактично не отримував, чим порушує права позивача.

Рішенням Світловодського районного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2020 року позов задоволено.

Зобов'язано СП ТОВ "Світловодськпобут" припинити нарахування ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 плати за послуги з централізованого опалення належної йому квартири АДРЕСА_1 з моменту відключення вказаної квартири від централізованого опалення, тобто з 29 вересня 2017 року.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1, належну йому квартиру самовільно від централізованого опалення не відключав, а у встановленому порядку отримав дозвіл на відключення квартири, що підтверджується актом міжвідомчої комісії від 29 вересня 2017 року, а проведення нарахування йому коштів за послуги з теплопостачання є незаконним та таким, що порушує його права.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу СП ТОВ "Світловодськпобут" задоволено частково, рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за своїм змістом оскаржені позивачем дії є фактами, які без подання до нього позову не порушують його цивільних прав, питання правомірності відмови від отримання послуг відповідача не є предметом спору цієї справи.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ця справа є справою про захист прав споживачів.

Ціна позову у цій справі (сума коштів, яка нарахована позивачу до сплати) становить 39 659,87 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102
грн*250=525 500 грн).

Отже, зазначена справа як справа про захист прав споживачів з відповідною ціною позову є малозначною відповідно до вимог закону.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для учасника справи.

Проте наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Заявник посилається на одиночний приклад іншої, на його думку, судової практики у подібних, але не тотожних правовідносинах та робить узагальнений висновок про важливість забезпечення єдності судової практики.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Отже, доводи заявника про наявність винятків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не заслуговують на увагу, а тому Верховний Суд не має підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спільного підприємства-Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний