Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.11.2020 року у справі №2-4862/10

Ухвала

Іменем України

20 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2-4862/10

провадження № 61-16038ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук Світлани Сергіївни на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Нестерчук С.

С. оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук С. С. повернуто скаржнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду. Пункт 25 частини 1 статті 353 ЦПК України свідчить про те, що оскарження ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку не передбачено.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук С. С. на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року, у якій заявник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про незаконність та неправильність судового рішення.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17 (провадження № 61-44581сво18) зроблено висновок щодо застосування положень пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України, згідно з яким ухвала суду щодо задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З урахування наведеного тлумачення пункту 25 частини 1 статті 353 ЦПК України свідчить про те, що оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку не передбачено.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 607/11645/15-ц (провадження № 61-817св20).

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не віднесена до визначеного частиною 1 статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду та обґрунтовано повернув апеляційну скаргу на підставі частиною 1 статті 353 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на не врахування апеляційним судом положень інших процесуальних кодексів, за змістом яких ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскарження у порядку, встановленому частиною 1 статті 353 ЦПК України, тобто будь-яка ухвала суду першої інстанції постановлена за наслідками розгляду заяви боржника, не залежно від результату її вирішення підлягає апеляційному оскарженню, є безпідставним та зводяться до власного тлумачення заявником норм ЦПК України.

В ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу порушив його право на до ступ до суду Верховний Суд відхиляє, з огляду на наступне.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. UnitedKingdom, заява 8225/78, § 57, від 13 лютого 2001 року у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява 29731/96, § 96).

Встановлення обмежень щодо апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, переслідує легітимну мету забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки, як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece, заява 18357/91, § 40) право на доступ до суду було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Крім того, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України і пункту 7 частини 3 статті 2 ЦПК України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині 1 статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентується процесуальним законом.

Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може виступати самостійним об'єктом апеляційного оскарження, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині 1 статті 353 ЦПК України. Так, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження 61-14123св19)).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Отже, відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук С. С. необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки правильне застосування норми права щодо випадків апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частиною 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук Світлани Сергіївни на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний