Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2020 року у справі №128/1795/20

Ухвала

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 128/1795/20

провадження № 61-16868ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, товариства з обмеженою відповідальністю "Вінекс", ОСОБА_2, третя особа - Степанівська сільська рада Вінницького району Вінницької області, про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області із вказаним позовом.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20 липня 2020 року у відкритті провадження відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою та клопотаннями про звільнення від сплати судового збору до Вінницького апеляційного суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю вимогам, встановленим статтею 356 ЦПК України та надано строк протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме: надання доказів про сплату судового збору в оригіналі платіжного документа; надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та надання доказів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження. Попереджено скаржника про те, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в указаний строк, скарга буде вважатись неподаною і повернута або відмовлено у відкритті провадження.

19 жовтня 2020 року на виконання вимог зазначеної ухвали від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшла заява, в якій він повторно просив звільнити його від сплати судового збору та надав ксерокопію довідки з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про відсутність інформації про отримані ним доходи за період з 01 січня 2019 року до 30 червня 2020 року. При цьому доказів на підтвердження скрутного майнового становища, які б могли бути правовою підставою для звільнення його від сплати судового збору у визначеному Законом порядку не надав. Також заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням причини його пропуску.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року визнано подану ОСОБА_1 заяву на усунення недоліків, визначених ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 20 липня 2020 року повернуто особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник 17 серпня 2020 року вже звертався до Вінницького апеляційного суду з аналогічною апеляційною скаргою, яка була ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2020 року визнана неподаною та повернута скаржнику, в зв'язку з несплатою судового збору.

Подана 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 заява на виконання вимог ухвали Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року та прохальна частина апеляційної скарги містила образливі, некоректні та провокативні висловлювання відносно суддів першої інстанції та суддів Вінницького апеляційного суду, які виходять за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини констатується, як зловживання правом на подання заяви.

Вказані дії скаржника, що не відповідають завданням та суперечать засадам цивільного судочинства, суд розцінив як зловживання процесуальними правами, а тому заяву ОСОБА_1 суд визнав неприйнятною та повернув позивачу.

Оскільки вимоги ухвали Вінницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року не виконані, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню.

16 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в указаній вище справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ЦПК України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 2 статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених частиною 2 статті 352 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені частиною 2 статті 352 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Апеляційна скарга повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених частиною 2 статті 357 ЦПК України, застосовуються положення частиною 2 статті 357 ЦПК України.

За змістом статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пунктів 2, 11 частини 3 статті 2 ЦПК України повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами віднесено до основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається; перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Частина 4 статті 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зроблено висновок, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. Велика Палата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини 3 статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною 3 статті 44 ЦПК України. Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт "а" пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. : ухвали щодо прийнятності у справах "Ржегак проти Чеської Республіки" від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), "Дюрінже та Грандж проти Франції" від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

Згідно з частиною 3 статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду або повернути скаргу.

Частиною 3 статті 185 ЦПК України визначено, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд апеляційної інстанції встановив, що заявник порушує принцип поваги до честі, гідності, рівності усіх учасників судового процесу та зловживає процесуальними правами.

Таким чином, апеляційний суд, правильно застосувавши положення ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом.

При цьому, Верховний Суд враховує, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вбачається.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, товариства з обмеженою відповідальністю "Вінекс", ОСОБА_2, третя особа - Степанівська сільська рада Вінницького району Вінницької області, про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська