Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2021 року у справі №521/9139/20

Ухвала

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 521/9139/20-ц

провадження № 61-3582 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д.

Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м.

Одеси від 05 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у справі за скаргою акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на дії державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до суду із скаргою у якій просило: визнати поважними причини та поновити банку строк на подання скарги на дії державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свиридюк Л. В. ; визнати неправомірними дії державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свиридюк Л. В. та скасувати постанову від 30 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 51743041 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4119/11, виданого 23 лютого 2012 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Ощадбанк" заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року поновлено строк акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" на подання скарги. Скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на дії державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Одеса) Свиридюк Л. В задоволено частково.

Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свиридюк Л. В. від 30 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 51743041.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2020 року залишено без змін.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні скарги акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається,

що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У частині 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених частині 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума

в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення,

не вважається належним виконанням судового рішення.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена

в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

Судами встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду

м. Одеси від 23 серпня 2011 року стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 135 306 грн 61 коп., що еквівалентно

11 776,75 євро.

На виконання зазначеного судового рішення був виданий виконавчий лист № 2-4119/11, у якому зазначено, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 135 306 грн 61 коп., що еквівалентно

11 776,75 євро, який перебував на виконанні в Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження № 51743041.

30 квітня 2020 року державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свиридюк Л. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51743041 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4119/11 про стягнення боргу з ОСОБА_1,

на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

У рамках виконавчого провадження із ОСОБА_1 за вказаним виконавчим листом було стягнуто 135 306 грн 61 коп.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що державним виконавцем всупереч вимогам діючого законодавства стягувачу перерахована сума не в іноземній валюті, а її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачу суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума

в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що належним виконанням зобов'язання є саме перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку, що визначена судовим рішенням, яку вона і перерахувала є безпідставними.

Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що під час ухвалення заочного судового рішення від 23 листопада 2011 року судом першої інстанції у справі № 1519/2-4119/11 було встановлено, що заборгованість відповідача складає

11 776,75 євро з яких: за кредитом - 4033,54 євро; залишок заборгованості за кредитом 4800 євро; борг по відсоткам - 1 827,12 євро; заборгованість за пенею по кредиту - 859,57 євро; заборгованість за пенею по відсоткам - 256,52 євро.

Таким чином, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд першої інстанції у резолютивній частині судового рішення визначив стягнення

з боржника суму саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду першої та апеляційної інстанцій

не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним

і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня

2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року

у справі за скаргою акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на дії державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - ОСОБА_1 відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник