Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №242/6553/19

Ухвала

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 242/6553/19

провадження № 61-19680ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Перепелиці Христини Владиславівни на ухвалу Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, де вона мешкає разом з дитиною; право власності на однокімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2; визнати за

ОСОБА_1 право власності на гараж АДРЕСА_6, та право власності на автомобіль Mitsubishi Lancer 2.0.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області

від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна задоволено частково.

Майно, а саме: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,згідно договору купівлі-продажу власник ОСОБА_2, від 08 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу - Петровою О.

М., зареєстровано у реєстрі за № 470; однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, згідно договору купівлі-продажу від 14 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу - Леоновою В. П., зареєстровано у реєстрі за № 879; гараж, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_6, свідоцтво на право власності на нерухоме майно видане Виконавчим комітетом Селидівської міської ради 23 березня 2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Селидівської міської ради від 11 березня 2009 року № 45; автомобіль Mitsubishi Lacer 2.0, легковий сєдан, колір сірий, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, - залишено у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частки кожному.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2020 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року відмовлено в прийнятті додаткового рішення та заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Перепелиці Х. В. про прийняття додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу залишено без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заява про ухвалення додаткового рішення надійшла до суду апеляційної інстанції після спливу п'яти днів з дня ухвалення постанови.

29 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Перепелиця Х. В. засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Донецького апеляційного суду

від 01 грудня 2020 року (надійшла до суду 31 грудня року), в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що оскільки при подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надав не надав розрахунку витрат на правову допомогу, детального опису робіт, виконаних адвокатом, та підтвердження цих витрат, то суд апеляційної інстанцій був позбавлений можливості вирішити питання відшкодування витрат на правничу допомогу.

Також суд апеляційної інстанції правильно вказав, що постанова Донецького апеляційного суду була винесена 18 листопада 2020 року,

а заява про ухвалення додаткового рішення подана 24 листопада 2020 року, тобто після спливу п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Доводи касаційної скарги про те, що представник відповідача не пропустив п'ятиденний строк подання заяви, спростовуються тим, що постанова апеляційного суду була винесена 18 листопада 2020 року, і саме з цього дня відліковується п'ятиденний строк.

При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що відповідач та його представник були обізнані про дату розгляду справи та не позбавлені можливості з'ясувати наслідки засідання.

Та обставина, що відповідач і представник не були присутні в судовому засіданні 18 листопада 2020 року, про дату якого повідомлялися належним чином, не впливає на початок відліку строку подання заяви.

Посилання заявника на те, що повний текст постанови апеляційного суду надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень

23 листопада 2020 року, а оприлюднено 25 листопада 2020 року - також не впливає на початок відліку строку подання заяви, оскільки згідно частини 8 статті 141 ЦПК України строк відліковується протягом п'яти днів після ухвалення рішення, за умови, що до закінчення судових дебатів

у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідач та представник не з'явились в судове засідання апеляційного суду 18 листопада 2020 року, не зробили відповідних заяв, і протягом п'яти днів не подали докази щодо розміру витрат.

Встановивши, що заява про ухвалення додаткового рішення була подана до суду з пропуском строку передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Перепелиці Христини Владиславівни на ухвалу Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Перепелиці Христини Владиславівни на ухвалу Донецького апеляційного суду від 01 грудня

2020 року про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник