Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №154/833/16

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 154/833/16-ц

провадження № 61-5645св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, як правонаступник ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Здрилюк О. І., від 10 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір - ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина. Спадкове майно померлої складається із 62/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському та земельної ділянки площею 1 тис. кв. м, призначеної для обслуговування вказаного житлового будинку та надвірних споруд. Інша частина вказаного житлового будинку та надвірних споруд належить йому та становить 38/100 частини.

Вказував на те, що спадкоємцями першої черги після смерті матері є він та його сестра ОСОБА_6 На час відкриття спадщини він та його сестра постійно проживали в одному будинку разом із матір'ю і зареєстровані за однією юридичною адресою.

Відповідач не визнає його права на частку у спадщині і вказує на те, що вся частина житлового будинку, що належала матері та більша частина земельної ділянки має належати їй та не надає оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно. Нотаріус відмовляється видати відповідне свідоцтво про право на спадщину.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме на 31/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському та на 1/2 частини земельної ділянки площею 1 тис. кв. м призначеної для обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області у складі судді Лященка О. В. від 17 серпня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 31/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському Волинської області та на 1/2 частини земельної ділянки площею 1 тис. кв. м, призначеної для обслуговування вказаного жилого будинку та господарських споруд в порядку спадкування за законом після смерті його матері, ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_7 позивач як спадкоємець першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті матері, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому має право на 1/2 частину спадкового майна як спадкоємець першої черги.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_8 задоволено, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 у порядку, передбаченому статтями 1268, 1269 ЦК України, не прийняв спадщину після смерті матері, оскільки не проживав з нею в одному будинку, а реєстрація позивача за місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні позовних вимог, оскільки він у порядку, передбаченому статтями 1268, 1269 ЦК України, прийняв спадщину після смерті матері, так як зареєстрований та проживав з спадкодавцем в одному будинку, у встановлений законом строк не відмовлявся від прийняття спадщини. Зазначав, що суд апеляційної інстанції, вказуючи, що будинок був розділений на дві самостійні квартири, не врахував, що частки співвласників у спірному будинку в натурі не виділені, будинок не поділений на квартири у встановленому законом порядку. При цьому, вказаний будинок має один технічний паспорт і з нього не вбачається поділу та виділу окремих часток.

У січні 2017 року ОСОБА_6 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про залучення її до участі у справі правонаступником ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційне провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року провадження у справі відновлено та залучено ОСОБА_4 як правонаступника позивача до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно. Справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є її діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 вересня 1989 року ОСОБА_7 на праві власності належало 62/100 частини житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському Волинської області.

Згідно з договором дарування ОСОБА_7 12 листопада 1997 року подарувала ОСОБА_5 38/100 частини спірного житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському Волинської області.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 19 квітня 1996 року ОСОБА_7 належала земельна ділянка площею 1 тис. кв. м, призначена для обслуговування жилого будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 у м.

Володимирі-Волинському Волинської області.

Також установлено, позивач самочинно реконструював належну йому частину спірного будинку, частки співвласників у вказаному будинку в натурі не виділені, будинок на квартири не поділений у встановленому порядку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, або день з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частиною 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Судами установлено, що після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина за законом на належне їй майно, в тому числі й на належні їй 62/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 1 тис. кв. м для його обслуговування, за адресою: вул. АДРЕСА_1 у м.

Володимирі-Волинському Волинської області.

Установивши, що після смерті ОСОБА_7 у встановлений строк особи, які є спадкоємцями першої черги із заявами про прийняття спадщини не звернулись, спадкова справа у встановлений строк не заводилась, а сторони, які є її дітьми, постійне місце проживання яких було зареєстровано в одному будинку з спадкодавцем та які з нею постійно проживали в будинку по АДРЕСА_1 у м.

Володимирі-Волинському, не відмовились від прийняття спадщини у встановлений строк, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як спадкоємці першої черги, фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 у порядку передбаченому статтями 1268, 1269 ЦК України.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини спадкового майна, яка складається із: 31/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Володимирі-Волинському Волинської області, та 1/2 частини земельної ділянки площею 1 тис. кв. м, призначеної для обслуговування вказаного жилого будинку та господарських споруд за тією ж адресою, в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Так, посилаючись на те, що ОСОБА_5 у порядку, передбаченому статтями 1268, 1269 ЦК України, не прийняв спадщину після смерті матері, оскільки не проживав з нею в одному будинку, враховуючи те, що будинок був розділений на дві самостійні квартири, суд апеляційної інстанції не врахував, що частки співвласників у спірному будинку в натурі не виділені та будинок не поділений на окремі квартири у встановленому законом порядку. Адреси реєстрації проживання у паспорті позивача та спадкодавця однакові, що згідно з пунктом 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 є підтвердженням постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому в силу частини 3 статті 1268 ЦК України позивач є таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 10 жовтня 2016 року скасувати, рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю.

В. Черняк