Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.08.2021 року у справі №712/16609/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року

м. Київ

справа № 712/16609/19

провадження № 61-11932ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради,

відповідачі - ОСОБА_1,

розглянувши касаційну скаргу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради залишено без задоволення, рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року - без змін.

Не погоджуючись із рішенням Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постановою Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, обґрунтоване отриманням копії постанови Черкаського апеляційного суду 17 червня 2021 року. На підтвердження зазначеного заявником додано копію супровідного листа, який містить вхідний номер та дату отримання заявником копії оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ЦПК.

Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради строку на касаційне оскарження рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, оскільки касаційна скарга поданазаявником протягом тридцяти днів з дня отримання копії оскаржуваної постанови.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і відмовляючи у задоволенні позову, Соснівський районний суд міста Черкас виходив із того, що приміщення, в якому проживає ОСОБА_1 із сім'єю, є житловим та має статус службового; рішення про переведення квартири АДРЕСА_1 у нежитлове приміщення та про виключення вказаної квартири із числа службових відсутні. Тому суд першої інстанції вважав вимоги позивача недоведеними, а доводи про самовільне зайняття відповідачем нежитлового приміщення - безпідставними.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильне застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 належать територіальній громаді міста в особі Черкаської міської ради на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15 січня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради.

До об'єктів права міської комунальної власності вказане майно віднесено на підставі рішення Черкаської міської ради від 26 червня 2003 року № 3-531 "Про перелік об'єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління".

Відповідно до договору оренди нерухомого майна № 1419/30-337 від 1 листопада 2015 року Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради передав Українському підприємству поштового зв'язку "Укрпошта" у строкове платне користування нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 для розміщення відділення поштового зв'язку. Строк дії договору сторонами визначено до 30 вересня 2018 року. 2 грудня 2016 року сторонами укладено угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 1419/30-337 від 1 листопада 2015 року.

Приміщення на АДРЕСА_2 передано Українському підприємству поштового зв'язку "Укрпошта" згідно акта приймання-передачі об'єктів нерухомості від 1 листопада 2015 року, в якому зазначено, що приміщення передаються у задовільному санітарно-технічному стані, але потребують поточного ремонту.

З 29 липня 1981 року ОСОБА_1 працює в Черкаській дирекції Акціонерного товариства (далі - АТ) "Укрпошта" заступником начальника відділення поштового зв'язку Черкаси 28 Центрального відділення поштового зв'язку Черкаси 1, що судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наказу № 88-к від 29 липня 1981 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що на підставі рішення профспілкового комітету Черкаського поштамту № 5 від 3 грудня 1999 року ОСОБА_1 передано для проживання службове приміщення на АДРЕСА_2.

13 грудня 1999 року ОСОБА_1 та поштамтом Черкаської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" укладено договір про користування службовим приміщенням. Умовами вказаного договору передбачено, що у випадку припинення трудових правовідносин з поштамтом займане приміщення необхідно звільнити до дня звільнення; договір чинний протягом всього часу роботи.

У квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 проживає однією сім'єю з дочкою ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 з 1990 року, оплачує комунальні послуги.

Квартира знаходиться на першому поверсі дев'ятиповерхового будинку, є житловим приміщенням придатним для житла; в квартирі є опалення, вода гаряча, холодна, газ, санвузол, санітарний стан задовільний.

Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що рішенням Придніпровського райвиконкому міста Черкас від 9 грудня 1980 року № 479 трикімнатна квартира площею 42,87 кв. м виділена "ГЖУ" як службова.

Рішення про переведення квартири

АДРЕСА_1 до нежитлових приміщень та рішення про виключення вказаної квартири із числа службових відсутні.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що спірне житлове приміщення має статус службового з 1980 року; виділене відповідачу як працівнику АТ "Укрпошта" в 1999 році; відповідач проживає у квартирі з 1990 року; рішення про переведення квартири до нежитлових приміщень та про виключення вказаної квартири із числа службових не ухвалювалися, тому позов задоволенню не підлягає.

ОСОБА_1 вселилася до квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору про користування службовим приміщенням, укладеного на виконання рішення профспілкового комітету Черкаського поштамту № 5 від 3 грудня 1999 року, набула право користування спірним житлом згідно із законом та несе витрати з його утримання.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки тривале проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати вказане майно житлом відповідача у розумінні статті 8 Конвенції.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 712/16609/19.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради строк на касаційне оскарження рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у цій справі.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 21 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про виселення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук