Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2020 року у справі №375/1990/19

Ухвала

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 375/1990/19

провадження № 61-8972ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н від 01 червня 2018 року, згідно якої отримала кредит у

розмірі 193 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення станом на 12 вересня 2019 року заборгованості за кредитом в сумі 196
200 грн, заборгованості за процентами 69 941,46 грн, пеня та комісія 5 899,57
грн.

Позивач просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 196
200 грн.

Заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області

від 20 січня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року залишено без змін.

11 червня 2020 року засобами поштового зв'язку представник

АТ КБ "ПриватБанк" Крилова О. Л. подала касаційну скаргу на заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у цивільній справі № 375/1990/19, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Постанова Київського апеляційного суду прийнята 21 квітня 2020 року, тобто під час запровадження карантину на території України, а тому згідно із пунктом 3 розділу 12 ЦПК України строк касаційного оскарження продовжено на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

АТ КБ "Приватбанк" реалізувало своє право на апеляційний перегляд справи № 375/1990/19.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia).

Крім того Європейський суд з прав людини в Ухвалі щодо неприйнятності заяви № 26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine) зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами визнаються справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 1 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята

статті 19 ЦПК України).

Ціна позову в розглядуваній справі становить 196 200 грн, тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на станом на 01 січня 2020 року.

Отже, справа, на судові рішення у якій подана касаційна скарга, є малозначною в силу закону.

На думку заявника, касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами проігноровано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16,

від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц.

Також заявник зазначає, що справа має виняткове значення для банку, оскільки одним із основних видів його діяльності є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб. Невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором відносно своєчасності повернення наданих йому банком кредитних коштів та сплати процентів, тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банка, що перешкоджає стабільній роботі банку, обмежує права та порушує його майнові інтереси, що є для банку важливим.

Натомість колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Незгода позивача із оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що свідчить про наявність випадків для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, вказав на неможливість прийняття нових доказів наданих банком за відсутності підстав передбачених статтею 367 ЦПК України.

Таким чином в даному випадку відмова у задоволенні позову пов'язана із діями (бездіяльністю) позивача щодо ненадання у передбаченому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження позовних вимог та не свідчить про ігнорування судами висновків Верховного Суду зазначених у касаційній скарзі.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінка доказів та встановлення обставин в кожній конкретній справі є компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, а Верховний Суд, як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі; належність справи до категорії малозначних було передбачуваним; позивач реалізував своє право на апеляційний перегляд справи; справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України колегією суддів не встановлена, то відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року в цивільній справі № 375/1990/19.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта