Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №357/6597/17

Ухвала

Іменем України

19 липня 2018 року

м. Київ

справа № 357/6597/17

провадження № 61-39567ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в період із грудня 2001 року по 02 серпня 2006 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_8, під час фактичного проживання з яким однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони придбали у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1867 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1. Вказану земельну ділянку придбано на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К. А. та зареєстровано в реєстрі за № 1889. У пункті 2.1. вказаного договору зазначено, що купівля вищезазначеної земельної ділянки відбувається за згодою ОСОБА_11, згідно із заявою від 01 квітня 2006 року за реєстровим № 1888, яка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з покупцем ОСОБА_8, справжність підпису на якій посвідчено нотаріусом. 02 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_8 укладений шлюб, під час якого вони спільно побудували житловий будинок, загальною площею 88 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_8 10 березня 2009 року вказаний шлюб розірвано, а в грудні 2016 року їй стало відомо, що ОСОБА_8 помер. Заяву про прийняття спадщини після його смерті до нотаріальної контори подала його дочка ОСОБА_5 До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 увійшли: будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, які були набуті нею та ОСОБА_8 під час спільного проживання та є об'єктами спільної сумісної власності. Проте відповідач не визнає її право на? частини вказаного майна, а тому вона змушена звернутися до суду із цим позовом.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_8 у період із грудня 2001 року по 02 серпня 2006 року; поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо набуття вказаної земельної ділянки у спільну сумісну власність за спільні кошти, як і не надано доказів щодо придбання за спільні кошти будинку.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем доказів, які б відповідали критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності, на підтвердження факту її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_8 в період із грудня 2001 року по 02 серпня 2006 року та доказів придбання в цей період за спільні кошти і спільною працею будинку та земельної ділянки, надано не було.

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно із договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку від 11 листопада 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 4927, ОСОБА_8 набув у власність незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 80 %, розташований на неприватизованій земельній ділянці Піщанської сільської ради, за адресою: АДРЕСА_1. Загальна вартість незакінченого будівництвом житлового будинку, згідно із довідкою Білоцерківського МБТІ від 03 листопада 2004 року становила 18 609,00 грн, а продаж вчинено за 10 000,00 грн.

Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Дерун К. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1889, ОСОБА_8 набув у власність земельну ділянку площею 0,1867 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, яка належала ОСОБА_10 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого 14 грудня 2004 року на підставі рішення 15 сесії 4 скликання Піщанської сільської ради від 10 грудня 2004 року за № 15-163. Загальна вартість земельної ділянки відповідно до експертної грошової оцінки від 13 березня 2006 року становила 12 602,25 грн, а продаж проведено за 10 000,00 грн.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 листопада 2007 року за ОСОБА_8 зареєстровано право приватної власності на будинок (загальною площею 88,0 кв. м, житловою площею 55,10 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, за життя ОСОБА_8 набув у власність вказану земельну ділянку та будинок.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3,02 серпня 2006 року між позивачем та ОСОБА_8 укладений шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, актовий запис № 4, після чого позивачу було присвоєно прізвище "ОСОБА_4", а відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_4,10 березня 2009 року шлюб між ними розірвано відділом РАЦСу Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 155.

Згідно з частиною 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно із частиною 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Позивачем всупереч наведеним нормам права до суду не надано належних доказів проживання однією сім'єю із ОСОБА_8 без реєстрації шлюбу. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди правильно виходили з того, що вона не надала достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог, тому, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик