Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №442/7307/18

УХВАЛА

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 442/7307/18

провадження № 61-10768ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя -доповідач), Сімоненко В.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Нагорняк В. Я. про визнання дій по результатам перевірки законності виконавчого провадження протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Скаржник ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просив: поновити строк на подання скарги на дії начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Нагорняк В. Я., у зв'язку з поважними причинами пропуску строку для подання скарги; визнати дії по результатам перевірки законності виконавчого провадження протиправним та скасування постанови №26567053 від 09 липня 2018 року.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

28 травня 2019 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на вказані вище рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судами безпідставно не враховано мотиви та вимоги скарги. Просить ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення яким скаргу задовольнити повністю.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до вимог частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що..право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців.

Згідно ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судами встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № 26567053 з примусового виконання виконавчого листа №2-259, виданого 16 листопада 2010 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь АТ "Укрінбанк" 446694,28 грн. боргу, по якому державним виконавцем Гавриляк М. М. 19 травня 2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно даних автоматизованої системи, 27 лютого 2013 року державним виконавцем Бонтей М. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки у відділі перебувало зведене виконавче провадження яке включало виконавчі документи № 2-260 від 18 листопада 2010 року, № 2-259 від 16 листопада 2010 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 в користь ПАТ "Укрінбанк" заборгованості в сумі 932 410,11 грн. На виявлене нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м., та земельну ділянку загальною площею 2 821 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3, державним виконавцем накладено арешт та передано на реалізацію спеціалізованій торгівельній організації - ПП "НИВА" - В. Ш., якою двічі призначались прилюдні торги, однак такі двічі не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Стягувач - ПАТ "Укрінбанк", відповідно до вимог статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", нереалізоване майно, а саме: житловий будинок загальною площею 262,6 кв. м., та земельну ділянку загальною площею 2 821 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_1, за ціною 843 266,00
грн., що дорівнювала початковій вартості майна, за якою воно було передано на реалізацію, залишив в рахунок погашення боргу. Зазначене виконавче провадження завершено у відповідності до пункту 8 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції що діяла на 27 лютого 2013 року), про що винесено відповідну постанову.

25 травня 2018 року у відділ надійшла постанова Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року про зняття арешту з майна боржника ОСОБА_2, яке було накладено в межах цього виконавчого провадження.

Рішення суду даного характеру, виконується не як окреме провадження, а лише в межах виконавчого провадження, яке на даний момент повинне бути відкрите, відтак підставою для відновлення завершеного виконавчого провадження може бути проведення перевірки законності виконавчого провадження, яке має право здійснити начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває чи перебувало на виконанні у цьому відділі (Розділ XII Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Крім того, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені за строком давності для зберігання виконавчих проваджень (3 роки), керуючись п. 6 Розділу XV Інструкції з організації примусового виконання рішень, для відновлення виконавчого провадження чи його матеріалів, державний виконавець використовує відомості автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі АСВП) про винесені постанови та інші документи виконавчого провадження, тому 09 липня 2018 року начальником відділу було винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження.

Проведеною перевіркою виявлено ряд порушень державного виконавця при виконанні даних виконавчих проваджень, а саме: всупереч вимогам статтей 28, 41 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем не винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Також у згаданій вище постанові зазначено, що відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", арешт накладений на майно боржника підлягає скасуванню і відповідно 03 серпня 2018 року державним виконавцем Коваль І. А. було відновлено виконавчі провадження, винесено постанови про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та завершено виконавчі провадження згідно ч. 15 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження".

Постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підлягають реєстрації в окремі провадження та виконуються у встановлений законом спосіб.

Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії начальника Дрогобицього міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області, проведені в результаті перевірки законності виконавчого провадження вчинені у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", в межах своїх службових повноважень, перевищень яких судом не встановлено. Начальник ДВС діяв відповідно до закону, в межах своїх повноважень і права заявника не було порушено.

Верховний Суд вважає, що зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами правильно застосовані.

Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Ураховуючи, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому на підставі частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби.

Зі змісту касаційної скарги, судових рішень, що оскаржуються, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не буде мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії начальника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Нагорняк В. Я. про визнання дій по результатам перевірки законності виконавчого провадження протиправними та скасування постанови.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко