Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.05.2021 року у справі №369/9444/19

Ухвала

03 червня 2021 року

місто Київ

справа № 369/9444/19

провадження № 61-7433ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 25 132,10 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 у листопаді 2019 року звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки ОСОБА_1 не надав докази на підтвердження завдання йому майнової шкоди, відсутні підстави для задоволення його позову, також, оскільки ОСОБА_2 не доведено завдання травмувань малолітньому ОСОБА_3, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що поданий ОСОБА_1 звіт щодо визначення розміру майнової шкоди власнику транспортного засобу не містить відомостей, внаслідок якої дорожньо-транспортної пригоди завдано механічні пошкодження автомобілю, оскільки не зазначено про дату, час та місце такої події. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до органів Національної поліції України для оформлення факту дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), тому відсутні підстави для задоволення зазначеного позову.

Щодо вирішення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані ОСОБА_5 докази не свідчать, що отримані малолітнім ОСОБА_3 тілесні ушкодження завдано саме внаслідок ДТП за участю керованого ОСОБА_1 автомобіля.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 30 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року повністю, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для виконання її вимог.

Від заявника у травні 2021 року надійшли документи на усунення недоліків касаційної скарги, подано докази на підтвердження сплати судового збору.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, додані до неї документи, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки цю скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн.

Предметом первісного та зустрічного позовів у цій справі є майнові вимоги про стягнення відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди.

Ціна позовів у цій справі, з якими звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складає 55 132,10 грн (25 132,10 + 30 000,00), яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 55 132,10 грн, судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень частини 1 статті 82 ЦПК України та

статей 22, 1166, 1178, 1192 ЦК України.

Зазначений довід обґрунтовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано наведені положення законів щодо встановлення певних обставин у справі.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Наведені заявником обставини, які, на його переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, викладені доводи не можуть слугувати підставою для формування єдиної правозастосовчої практики у справах такої категорії.

Доводи касаційної скарги, що справа має виняткове значення для заявника та становить значний суспільний інтерес Верховний Суд відхиляє.

Такі доводи обґрунтовано неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що на думку заявника, може у подальшому вплинути на невизначене коло потерпілих осіб на повне відшкодування завданої шкоди, однак Верховний Суд констатує, що такі доводи не містять сутнісного характеру щодо суспільного інтересу та не містять належного обґрунтування щодо виняткового значення цієї справи для заявника.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі, не встановлює обставини, не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

За наведених обставини, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення та становити суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції" (Levages Prestations Services
v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії"

(Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також, ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України"

(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки, оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик