Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2021 року у справі №274/6430/19

Ухвала

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 274/6430/19

провадження № 61-2474ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",

треті особи: Комунальне підприємство "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради, ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 серпня 2020 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Коломієць О. С., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), в якому просила: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 вересня 2019 року, індексний номер: 48479545, вчинене державним реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Житомирської області Годзь Є. І.; витребувати із чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, яка належить АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого з 15 жовтня 2019 року стало АТ "Альфа-Банк"; поновити право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 січня 2020 року замінено відповідача АТ "Укрсоцбанк" на Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").

Позов обґрунтовано тим, що АТ "Укрсоцбанк" скористалося своїм правом та звернуло стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При укладенні 07 грудня 2006 року договору іпотеки законодавство передбачало реєстрацію права власності за іпотекодержателем на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" лише на підставі окремого договору. Однак, окремий договір про задоволення вимог банку між сторонами не укладався. Оскільки договір іпотеки було укладено 07 грудня 2006 року, то відповідно до Закону України "Про іпотеку", у редакції від 23 лютого 2006 року, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження, яке зазначено в статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25 грудня 2008 року. Окрім того, в іпотечному договорі від 07 грудня 2006 року таке застереження не прописано. Норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25 грудня 2008 року не надавали АТ "Укрсоцбанк" законних підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі підпункту
4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору від 07 грудня 2006 року. Щоб переоформити право власності на майно в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25 грудня 2008 року власник квартири (іпотекодавець) повинен прийти до нотаріуса або до державного реєстратора з іпотекодержателем та надати письмову згоду на таке відчуження. Таку згоду власник квартири не надавав.

Державний реєстратор 27 серпня 2019 року не звернув уваги на вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23 лютого 2006 року, що призвело до незаконного позбавлення прав власності на житло позивача. АТ "Укрсоцбанк" не мало правових підстав для подачі документів до державного реєстратора в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки не було нотаріально завіреного договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області 28 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про підставність набуття іпотекодержателем права власності на спірну квартиру за іпотечним договором, оскільки іпотечним договором від 07 грудня 2006 року передбачено право сторін на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки (пункт 4.1), застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" міститься договорі (підпункт 4.5.3. пункту 4.5.), що цілком відповідає чинному на момент укладення договору законодавству.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у лютому 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області 28 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, відповідно до якої перехід та реєстрація за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки можливі за наявності між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами попередніх інстанцій статті 37 Закону України "Про іпотеку", в редакції чинній на момент укладення договору іпотеки без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 грудня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 286/25-403, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США до 06 грудня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 07 грудня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1.

За змістом підпункту 2.4.3 пункту 2.4, пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

12 квітня 2019 року на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 банк направив повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишків заборгованості за основним зобов'язанням, за змістом якого банк, визначивши суму боргу за договором кредиту в сумі 86 626,07 дол. США, вимагав в порядку статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

27 серпня 2019 року державний реєстратор Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Годзь Є. І. здійснив перереєстрацію права власності на іпотечне майно (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,8 кв. м) і зареєстрував право власності на дане майно за АТ "Укрсоцбанк". Підстава виникнення права власності: зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 12 квітня 2019 року, видавник: Укрпошта; кредитний договір, серія та номер: 286/25-403, виданий 07 лютого 2006 року, видавник: сторони угоди; договір іпотеки, серія та номер: 5328, виданий 07 лютого 2006 року, видавник: сторони угоди; вимога, серія та номер: К/И/УСБ/Б, виданий 10 квітня 2019 року, видавник: АТ "Укрсоцбанк"; додаткова угода, серія та номер: 2, виданий 30 червня 2009 року, видавник: сторони угоди; додаткова угода, серія та номер: 1, виданий 20 жовтня 2008 року, видавник: сторони угоди. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48479545 від 02 вересня 2019 року 15:09:20, Годзь Є. І., Комунальне підприємство "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради Житомирської області.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені статтей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація права власності на спірну квартиру за АТ "Укрсоцбанк" відбулася на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підпунктом 4.5.3 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, серед інших способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Доводи касаційної скарги про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку виключно на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки станом на дату укладання сторонами договору іпотеки редакція статті 37 Закону України "Про іпотеку" не містила та не передбачала можливості застосування такої інституції, як іпотечне застереження, є помилковими.

З аналізу положень статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору) у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 21 лютого 2018 року у справі № 915/297/17, від 31 липня 2018 року у справі 826/9658/15, від 31 липня 2020 року у справі № 607/11516/18, що також узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11 та від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12.

Оскільки договором іпотеки та вимогами законодавства України, у чинній редакції на час укладення договору іпотеки, передбачено можливість у позасудовому порядку вирішення питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності, відповідачем надано суду належні докази направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання, висновки судів попередніх інстанцій про здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, з дотриманням вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Посилання заявника на невідповідність оскаржуваних рішень правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15-ц є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 274/6430/19 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником Закону України "Про іпотеку", з огляду на що Верховний Суд їх відхиляє, оскільки такі не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частиною 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", треті особи: Комунальне підприємство "Центр державної реєстрації" Садківської сільської ради, ОСОБА_2, про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик