Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.02.2021 року у справі №229/3887/20

Ухвала

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 229/3887/20

Провадження № 51-723ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С. Б.,

суддів Булейко О. Л., Іваненка І. В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року стосовно засудженого ОСОБА_1,

встановив:

Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 389 Кримінального кодексу України (далі- КК) та призначено покарання у виді арешту на строк 2 місяці. На підставі статті 72 КК невідбутий строк покарання за вироком Дружківського міського суду від 28 травня 2020 року у вигляді 76 годин громадських робіт переведено в 10 днів арешту та остаточне покарання призначено у виді 2 місяців 10 днів арешту.

У вироку Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за таких обставин. Будучи засудженим за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 28 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за частиною 1 статті 185 КК та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 80 годин.

ОСОБА_1 20 липня 2020 року будучи письмово ознайомлений з порядком та умовами відбування покарання, попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену частиною 2 статті 389 КК, за ухилення від відбування громадських робіт та отримав направлення до КП "ДАЕТ", розташованого за адресою: м. Дружківка вул.

Дружби, 82 для відпрацювання громадських робіт, згідно якого повинен був приступити до їх відбування з 21 липня 2020 року.

21 липня 2020 року ОСОБА_1 прибувши до КП "ДАЕТ" відпрацював 4 години та 22 липня 2020 року, будучи в стані алкогольного сп'яніння, засуджений не був допущений до відпрацювання годин, без дозволу залишив територію підприємства.

Після чого у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на ухилення від відбування громадських робіт без поважних причин, оскільки у вищевказаній установі він не з'явився, ігноруючи призначене йому вироком суду покарання та не відбувши при цьому 76 годин громадських робіт.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року вирок Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, просить скасувати вказане судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовує це тим, що суд першої інстанції в резолютивній частині зазначає не вірну редакцію частини 2 статті 389 КК, за якою засуджено ОСОБА_1 та призначено покарання.

Вказує, що апеляційний суд, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги прокурора, чим порушив вимоги статей 370, 418, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Перевіривши касаційну скаргу та долучену до неї копію судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК з наступних міркувань.

Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених статті 370 КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 370 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як вбачається з матеріалів касаційного провадження, сторона обвинувачення, не погоджуючись із вироком, ухваленим стосовно ОСОБА_1, звернулася до апеляційного суду зі скаргою, в якій наводила доводи, аналогічні, викладеним у касаційній скарзі.

Апеляційний суд належним чином перевірив твердження прокурора, висловлені у скарзі, визнав їх необґрунтованими, навівши підстави прийнятого рішення.

Колегія суддів погоджується із загальним висновком суду апеляційної інстанції та додатково зазначає наступне.

Відповідно до диспозиції частини 2 статті 389 КК в редакції від 05 квітня 2001 року кримінальна відповідальність була передбачена за "ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання". І згідно з правовим висновком Верховного Суду України, який викладено в постанові від 12 квітня 2012 року (провадження №5-1кс12), суб'єктом цього злочину могла бути лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт. Тоді як особи, яким відповідний вид покарання призначений у порядку заміни, зокрема за ст. 82 КК України, у разі невиконання таких покарань не несли ніякої відповідальності.

У подальшому ~law21~ від 7 вересня 2016 року частина 2 статті 389 КК України була викладена в новій редакції - "ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт".

В пояснювальній записці до законопроекту, яким пропонувалися внесення зазначених змін, зазначалося, що диспозиції частини 2 статті 389 та статті 390 КК України (у попередній редакції) передбачали кримінальну відповідальність за ухилення від відбування громадських чи виправних робіт, а також обмеження волі лише тих осіб, які засуджені до таких видів покарання. Водночас особи, яким відповідний вид покарання призначений у порядку зміни згідно з актом про помилування, відповідно до статей 57, 82, 83 КК України, у разі невиконання таких покарань не несли ніякої відповідальності. А тому пропоновані зміни мали на меті вирішити існуючі проблеми в судовій практиці з розгляду питань про ухилення від відбування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Отже, враховуючи те, що, після внесення змін до даної норми закону (в ред.

~law22~ від 07 вересня 2016 року) диспозиція частини 2 статті 389 КК України передбачає покарання за "ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт", то можна зробити висновок, що нова редакція закону передбачає відповідальність за вказане діяння як особи, засудженої до відповідного покарання (громадських робіт), так і засудженого, який відбуває цей вид покарання. Аналогічна позиція була викладена і у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року (справа № 346/5142/17), на яку посилається прокурор в касаційній скарзі, та від 29 травня 2019 року (справа № 347/2265/17).

Неточне формулювання у вироку Дружківського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2020 року диспозиції діючої на момент вчинення кримінального правопорушення частини 2 статті 389 КК - "ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт особою, засудженою до цього покарання" замість "ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт" з огляду на зазначене вище не суперечить у даному кримінальному провадженні точному змісту цієї норми, адже ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 389 КК саме за ухилення від відбування громадських робіт будучи засудженим до такого покарання за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 25 травня 2020 року.

Оскільки прокурор не оспорює фактичні обставини злочину, правильність кваліфікації дій та доведеність вини ОСОБА_1, а також погоджується з видом та розміром покарання, переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року стосовно засудженого ОСОБА_1.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Б. ФомінО. Л. БулейкоІ. В. Іваненко