Поділ майна в Україні та Туреччині: чому нерухомість за кордоном доведеться ділити там, а українські квартири — вдома

Питання поділу майна подружжя набуває особливої актуальності в умовах, коли значна кількість українців через війну проживає за кордоном, набуває там нерухомість або має майно одночасно в Україні та інших державах. У таких спорах виникає питання, який саме суд має повноваження вирішувати долю майна та чи може український суд враховувати нерухомість, розташовану за межами України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 серпня 2026 року у справі № 461/1743/23 окреслив межі юрисдикції українського суду у спорі про поділ майна подружжя, частина якого знаходиться в Україні, а частина — у Туреччині. (Джерело : Судово-юридична газета)

Справа важлива для спорів із іноземним елементом, оскільки Суд розмежував повноваження українського та іноземного судів.

У період із 1 серпня 2017 року до 19 листопада 2020 року громадянка України та громадянин Турецької Республіки проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 19 листопада 2020 року вони зареєстрували шлюб, який згодом був розірваний рішенням Галицького районного суду м. Львова від 8 травня 2023 року.

За цей період сторони набували нерухоме майно як в Україні, так і в Туреччині. Позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім’єю, визнати недійсними два договори купівлі-продажу квартир, а також поділити спільне майно. Зокрема, вона просила передати їй у власність нерухомість в Україні, а громадянину Турецької Республіки — нерухомість, придбану у спірний період у Туреччині.

На території України предметом спору були п’ять квартир. Частина з них була зареєстрована за позивачкою, частина — за її чоловіком. Зокрема, квартири були придбані у 2018, 2019 та 2021 роках. Окрім цього, спірне спільне майно включало будинки, розташовані на території Туреччини.

Суд першої інстанції встановив факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнав недійсними два договори купівлі-продажу квартир. Водночас у поділі майна відмовив. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Суди виходили, зокрема, з того, що питання щодо нерухомості в Туреччині має вирішувати турецький суд.

Позиція Верховного Суду

Суд зазначив, що відповідно до статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Тобто належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Аналогічні положення передбачені Угодою між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах. За її статтею 27 до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство договірної сторони, на території якої знаходиться майно.

ВС вказав, що щодо нерухомості в Туреччині український суд не є судом, встановленим законом, оскільки справа в частині поділу такого нерухомого майна має виключну підсудність тієї країни, в якій це майно знаходиться. Компетентним судом у цій частині є суд держави, на території якої знаходиться спірне майно.

Тому Суд дійшов висновку, що попередні суди допустили порушення правил виключної підсудності, оскільки не просто відмовили в позові щодо нерухомості в Туреччині, а розглянули цей спір по суті.

ВС зазначив, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ці приписи стосуються також позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Відтак Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині поділу нерухомого майна в Туреччині та закрив провадження у справі в цій частині.

Водночас ВС не погодився з тим, що через неможливість поділу майна в Туреччині українські суди могли не вирішувати питання щодо нерухомості в Україні.

Суд наголосив, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Також законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, яка може бути спростована.

ВС окремо підкреслив, що обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження.

Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

При цьому Суд нагадав, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим позивачем варіантом і провести поділ в інший спосіб. Обрання судом іншого варіанта поділу не є виходом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога про поділ майна залишається незмінною.

ВС також зазначив, що суд може визнати ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу та залишити майно у їхній спільній частковій власності, якщо виконані передбачені законом умови. Визнання права на ідеальну частку у майні без її виділу в натурі є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України.

Таким чином, на думку Суду, попередні інстанції не були позбавлені процесуальної можливості поділити між сторонами п’ять квартир в Україні, проте цього не зробили, залишивши спір між сторонами невирішеним.

Водночас ВС відхилив доводи про необхідність врахування вартості нерухомості в Туреччині під час поділу майна в Україні. Суд зазначив, що Україна не уповноважена враховувати вартість майна сторін за кордоном, оскільки така обставина перебуває поза юрисдикцією українського суду. Умови поширення на нерухомість режиму майна подружжя, умови її поділу та сплати компенсації другому співвласнику мають визначатися законодавством Турецької Республіки.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині поділу нерухомості в Туреччині скасовано, а провадження у цій частині закрито. У частині поділу нерухомості в Україні судові рішення також скасовано, але справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, український суд не може ділити нерухомість в іншій державі, оскільки такий спір належить до її виключної підсудності, однак зобов’язаний вирішити вимоги щодо нерухомості, яка розташована в Україні.