Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.09.2019 року у справі №623/2038/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н. С.,

судді: Голубицький С. С., Крет Г. Р.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Шадріна О. С., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року,

встановив:

Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі, яке він відбув повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу захисника Шадріна О. С. залишено без задоволення, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Як встановлено судами, 21 квітня 2013 року, приблизно о 19:30 ОСОБА_1, за попередньою змовою та разом з раніше невстановленою особою (в подальшому в ході досудового розслідування було встановлено його особу - ОСОБА_2), через незамкнені вхідні двері, проникли до будинку АДРЕСА_1, застосувавши до потерпілої ОСОБА_3, яка є особою похилого віку, насильство, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілої, відкрито викрали мобільний телефон "Nokia", який не представляв майнової цінності для потерпілої, підключений до оператора мобільного зв'язку МТС, зі стартовим пакетом, на рахунку якого знаходились грошові кошти у розмірі ~money0~ грошові банкноти НБУ в сумі ~money1~ та гроші в сумі ~money4~, що у перерахунку на гривню за курсом НБУ складає ~money2~ чим заподіяли потерпілій майнову шкоду на загальну суму ~money3~

Захисник Шадрін О. С. звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій виклав вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття справи у зв'язку із не встановленням достатніх доказів винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.

Зазначає, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 94 КПК України, слідчий експеримент за участю ОСОБА_2 та пред'явлення особи для впізнання були проведені без захисника, хоча його участь була обов'язковою.

Доводи щодо непричетності ОСОБА_1 до вчинення злочину повною мірою не перевірені, а показання ОСОБА_2 щодо співучасті ОСОБА_1 у вчиненні злочину, є недопустимим доказом, оскільки він не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Працівниками міліції порушено вимоги ст. 228 КПК України при пред'явленні особи для впізнання. Крім того, вказує, що ОСОБА_1 був затриманий незаконно, протокол огляду місця події, конверт з вилученими відбитками пальців, фототаблиця є недопустимими доказами відповідно до вимог КПК України, а також не виявлено слідів рук ОСОБА_1 Протокол огляду місця події містить ознаки дописування у частині кількості вилучених слідів рук, а слідчий експеримент за участю ОСОБА_1 не проводився.

Суд, перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам, зазначеним в апеляційній скарзі, визнано апеляційним судом неспроможними.

Так, посилання захисника Шадріна О. С. на те, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 94 КПК України є безпідставними, оскільки як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції з чим погодився суд апеляційної інстанції, в підготовчому судовому засіданні дослідив обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування та обґрунтовано прийшов до висновку, що обвинувальний акт складено у відповідності з КПК України та при його затвердженні прокурором дотримано вимоги процесуального закону і підстав для його повернення прокурору не встановлено та прийняв рішення про призначення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 до судового розгляду.

Що стосується доводів захисника про те, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_2 та пред'явлення особи для впізнання проведені без захисника, хоча його участь була обов'язковою, то вони не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції дослідив протоколи пред'явлення підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для впізнання, фототаблиці до протоколів, та дав їм належну оцінку, навів переконливі доводи допустимості цих доказів, а також в матеріалах провадження є заява підозрюваного ОСОБА_2 про добровільну відмову від захисника Олійника О. О. і обов'язкової участі захисника згідно ст.52 КПК України не вбачається, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Доводи захисника про те, що показання ОСОБА_2 щодо співучасті ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, не є доказами вини ОСОБА_1, оскільки він не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань є також неспроможними. Судами правильно зазначено, що не попередження підозрюваного ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань не є підставою вважати його показання щодо співучасті із ОСОБА_1 у вчиненні злочину недопустимими, оскільки відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 23.04.2013 року складеного відповідно до вимог ст.240 КПК України, в присутності двох понятих підозрюваний ОСОБА_2 добровільно розповів та показав, коли саме і за яких обставин вони з ОСОБА_1 проникли до будинку АДРЕСА_1, що доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Інші доводи захисника є також неспроможними, оскільки суд першої інстанції оцінив кожний доказ точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку та в повному обсязі виклав у вироку суду, з чим погодився апеляційний суд.

Таким чином, висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, повністю відповідає фактичним обставинам справи, встановлених судами, підтверджується сукупністю доказів, які не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, достатній аналіз та оцінку яким дав суд першої та апеляційної інстанції, та, які узгоджуються між собою, є обґрунтованими та достовірними.

Інших доводів, які б свідчили про порушення судами вимог кримінального процесуального закону, що були б підставами для зміни або скасування судових рішень, захисником у касаційній скарзі не наведено.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника Шадріна О. С., які аналогічні доводам його касаційної скарги, та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими колегія суддів погоджується.

Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Шадріна О. С., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 вересня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. С. Стефанів С. С. Голубицький Г. Р. Крет