Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.02.2021 року у справі №607/12239/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року

м. Київ

справа № 607/12239/20

провадження № 51-758ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу захисника Майки Максима Борисовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2021 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210010000848, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернопіль, який зареєстрований та проживає у тому ж місті (АДРЕСА_3), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 162 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки передбачені ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 31 березня 2020 року близько 04 год 30 хв, після сварки з батьком, втік з дому та зайшовши у господарство, де проживає ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2, побачив незачинені на замок ворота гаражного приміщення, а тому через ролетні ворота, незаконно проник до гаражного приміщення, без відома власника, де перебував упродовж нетривалого періоду часу та в подальшому був виявлений працівниками поліції.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 13 січня 2021 року залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі захисник Майка М. Б., посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати постановлені у кримінальному проваджені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи наведене захисник указує на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими і невмотивованими, а винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, не доведено належними доказами, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи. Також захисник наголошує, що апеляційний суд не навів в ухвалі достатніх мотивів залишення апеляційної скарги сторони захисту без задоволення, внаслідок чого оскаржене судове рішення, на його думку, не відповідає положенням ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім того, захисник зазначає про те, що судом не проведено підготовче засідання в ході якого могло бути повернуто обвинувальний акт, оскільки він не відповідав вимогам КПК України. Також захисник вказує що судами не встановлено суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, а саме мотиву та мети проникнення засудженого до "іншого володіння" та не вказано у вироку форми вини, усупереч положенням ст. 374 КПК України. До того ж зазначає про відсутність у діях засудженого прямого умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку. При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та його незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказам на предмет їх достовірності, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Твердження захисника про те, що вирок суду про винуватість засудженого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, ґрунтується лише на припущеннях та неналежних доказах, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, як видно з долученої до касаційної скарги копії рішення суду першої інстанції, судом враховано те, що ОСОБА_1 заперечував свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, але суд дійшов висновку, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених і оцінених судом доказів, зокрема:

- показаннями потерпілого ОСОБА_2, який повідомив суду про те, що після спрацювання сигналізації в його домоволодінні, спочатку приїхали працівники охоронної фірми "Максима", які згодом затримали особу в приміщенні гаража, а потім і працівники поліції;

- показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які повідомили суду про те, що будучи поліцейськими в УПП та прибувши за вищевказаною адресою, з'ясували, що власник домоволодіння почув як спрацювала сигналізація, а біля його будинку розташований гараж, сказав, що туди хтось зайшов, тому він зачинив двері в гараж і та особа опинилася в середині. Через вікно, побачили, що там сидить чоловік, який по зовнішніх ознаках був у неадекватному стані. Викликали з міського відділу слідчо-оперативну групу. Коли вони приїхали, власник будинку відкрив гараж, в якому перебував чоловік. Крім того, ОСОБА_4 зазначив, що через 10 хв. після того, як вони поїхали з місця події, іншому екіпажу прийшло повідомлення, що батько обвинуваченого заявив про зникнення сина. Про те, що ця особа обвинувачений зрозуміли, бо ідентифіковували його особу;

- показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які були працівниками охорони "Максима" та повідомили суду, що по приїзду за вищевказаною адресою господар вказав про наявність в гаражі сторонньої особи, яку він намагався зачинити ключем, а хтось з середини тиснув ручку до низу, не даючи можливості відчинити гараж. В подальшому викликали на допомогу працівників поліції. Крім того, ОСОБА_6 зазначив, що коли поліцейські затримували обвинуваченого, він повідомляв, що замерз і зайшов в гараж, щоб погрітися, без дозволу потерпілого, і йому відомо, що на будинку є адреса.

Також висновок суду першої інстанції ґрунтується на даних, що містяться у:

- витязі з ЄРДР №12020210010000848 з якого видно, що 31 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до правоохоронного органу із повідомленням про злочин, за ч. 1 ст. 162 КК України;

- заяві ОСОБА_2 від 31 березня 2020 року, відповідно до якої він просить притягнути до відповідальності невідомого чоловіка, який 31 березня 2020 року близько 4 год. 30 хв. проник до гаражу за адресою АДРЕСА_2;

- протоколі огляду місця події від 31 березня 2020 року, в ході якого з дозволу власника ОСОБА_2 було проведено огляд вищевказаного домоволодіння, де в гаражі було виявлено та вилучено сліди папілярних візерунків пальців рук людини;

- висновку експерта дактилоскопічної експертизи №3/1-332/20, згідно резолютивної частини якого, вбачається, що слід розміром 27на16 мм, від копійований на відрізок липкої стрічки №1, котрий був попередньо вилучений із місця події, залишений середнім пальцем правої руки особи, дактилократа якої заповнена на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №208489486 від 07 травня 2020 року, відповідно до якого, домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_2, належить ОСОБА_2.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку видно, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив: місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 162 КК України.

А тому доводи захисника про недотримання судом вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а саме незазначення форми вини обвинуваченого ОСОБА_1 є безпідставними.

Слід зазначити, що вина це основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК України) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

Порушення недоторканності гаражного приміщення визнається кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 162 КК України, незалежно від мети і мотиву, які переслідувала винна особа. Тому доводи захисника про невстановлення судами мотиву інкримінованого кримінального проступку не є слушними.

Крім того, суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи захисника про відсутність у діях засудженого прямого умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються вищенаведеними доказами, які були належним чином досліджені та проаналізовані місцевим судом.

Таким чином, Верховний Суд, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини у справі, не знаходить підстав вважати необґрунтованими висновки судів про те, що ОСОБА_1, проникаючи у гараж, власником якого він не був, діяв умисно.

До того ж, Верховний Суд відхиляє доводи захисника щодо неповідомлення потерпілого, який брав участь тільки в одному судовому засіданні, оскільки згідно із положенням п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України касаційну скаргу має право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого (а не потерпілого).

Також безпідставними є й твердження захисника про те, що місцевим судом було порушено вимоги кримінального процесуального закону у зв'язку із тим, що ним не було проведено підготовче засідання, в ході якого могло бути повернуто обвинувальний акт, оскільки положення ч. 1 ст. 381 КПК України визначають, що після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п'ятиденний строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 381 КПК України, невідкладно призначає судовий розгляд (а не підготовче судове засідання).

Верховний Суд звертає увагу захисника на тому, що КПК України визначає порядок спрощеного розгляду проваджень щодо кримінальних проступків.

Крім того, доводи захисника, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи його апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Верховним Судом не встановлено.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Майки Максима Борисовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2021 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур В. М. Бородій А. О. Чистик