Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.05.2021 року у справі №921/210/20

УХВАЛА

28 травня 2021 року

м. Київ

справа № 921/210/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.11.2020

у справі № 921/210/20

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд Акціонерного товариства "Українська залізниця" в інтересах Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен"

про стягнення 61 678,96 грн неустойки,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.05.2021 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.11.2020 у справі № 921/210/20, подана 29.04.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 20.05.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Случ О. В., Волковицька Н. О.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а "- "г" цієї норми.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 5 ст. 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2 270 грн.

У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 61 678,96 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2021 році - 227 200
грн), а тому у розумінні ГПК України ця справа є малозначною.

У п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Підставою касаційного оскарження заявник визначив п. п. "а ", "в" п. 2 ч 3 ст. 287 ГПК України, зазначивши при цьому, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з відступом від висновків Верховного Суду в аналогічних справах. Також скаржник зазначає, що з абсолютно аналогічних підстав по аналогічним справам Верховний Суд систематично відкривав касаційні провадження, зокрема, у справах № 916/1665/20, № 913/567/19 (913/404/20), № 922/2341/20, № 908/723/20, № 620/2772/19, № 460/2442/19, № 440/1440/19. Водночас Товариство з обмеженою відповідальністю "Стен" стверджує, що судами попередніх інстанцій (Господарським судом Тернопільської області та Західним апеляційним господарським судом) одночасно були ухвалені протилежні за змістом рішення в аналогічних правовідносинах в іншій справі № 921/193/20 та відмовлено в позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" і з таких підстав Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/7507/20.

Крім того, заявник стверджує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Розглянувши наведені скаржником доводи в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими. По суті всі доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи. Твердження заявника, що рішення суду за наслідками розгляду цієї скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Посилання скаржника на систематичне відкриття касаційних проваджень з аналогічних підстав по аналогічним справам № 916/1665/20, № 913/567/19 (913/404/20), № 922/2341/20, № 908/723/20, № 620/2772/19, № 460/2442/19, № 440/1440/19, також не приймаються судом, оскільки справа № 913/567/19 (913/404/20) хоч і є малозначною, однак належить до категорії справ про стягнення електропередавальною організацією збитків за самовільне використання електричної енергії поза розрахунковими приладами обліку, справа № 916/1665/20 є справою з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи № 922/2341/20, № 908/723/20 є справами з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і в них предметом оскарження є додаткові постанови апеляційного господарського суду щодо розподілу судових витрат, справи № 620/2772/19, № 460/2442/19, № 440/1440/19 відкриті за правилами адміністративного судочинства.

Водночас в усіх названих справах різні предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин і суди касаційної інстанції відкривали касаційні провадження з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо доводів скаржника про ухвалення судами попередніх інстанцій (Господарським судом Тернопільської області та Західним апеляційним господарським судом) протилежних за змістом рішень в аналогічних правовідносинах в іншій справі № 921/193/20, то суд відхиляє їх, оскільки встановлені фактичні обставини у вказаній справі і у справі № 921/210/20 відрізняються.

Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі з цієї підстави.

Доводи скаржника щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України (справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), судом не приймаються, оскільки зазначення у скарзі загальної вказівки на те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу без належного обґрунтування, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі з цієї підстави також.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені п. п. "а "- "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь - якого з них потребує належних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, беручи до уваги вищевикладене, касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п. п. "а "- "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п. п. "а ", "б ", "в ", "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від
02.11.2020 у справі № 921/210/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.11.2020 у справі № 921/210/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.