Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.09.2018 року у справі №916/3074/17

УХВАЛА

21 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3074/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Булгакової І.В., Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Гаспарян Камо Усиковича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
01.08.2018 (Аленін О.Ю., Богатир К.В., Мишкіна М.А.) та рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2018 (Лічман Л.В.) у справі № 916/3074/17

за позовом Компанії Анімаккорд Лтд

до Фізичної особи - підприємця Гаспарян Камо Усиковича

про стягнення 167535,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

15.08.2018 Фізична особа - підприємець Гаспарян Камо Усикович через Одеський апеляційний господарський суд подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2018 у справі № 916/3074/17.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1762,00 грн, а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 176
200,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 167535,00 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2018 рік), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) справа № 916/3074/17 є малозначною.

Водночас у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувані судові рішення у даній справі стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема у питанні вирішення справ окремої категорії, що стосуються поновлення виключних авторських прав та формування доказової бази відносно їх порушення, при тому, що фактично заявлені вимоги набули систематичного характеру в Одеському регіоні, а також застосування норм процесуального права в частині повноважень судових органів на збір доказів поза судового розгляду.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що у питанні застосування положень статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31, 32, 33, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" практика Верховного Суду вже сформована, підтвердженням чому є постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №912/113/17-г/17, від 13.03.2018 у справі №911/1217/17, від 27.03.2018 у справі №910/8915/17 у яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку; використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Крім того, Касаційний господарський суд Верховного Суду у справах №912/113/17-г/17, №910/8915/17 також виклав правову позицію щодо застосування наведених вище норм права в контексті з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774-VIII від 06.12.2016 та дійшов висновку, що у визначенні суми відповідної компенсації до внесення змін до законів України про незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини слід виходити з приписів статей 7, 15, 31, 32, 33, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/3074/17 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Гаспарян Камо Усиковича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.04.2018 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал квитанції 0.0.1107945866.1 від 14.08.2018 на суму 2513,03 грн, іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Булгакова І.В.

Львов Б.Ю.