Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.12.2020 року у справі №910/12769/19

УХВАЛА

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/12769/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю. Б.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2020 року (головуючий - Кравчук Г. А., судді: Козир Т. П., Коробенко Г. П. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року (суддя Нечай О. В. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного підприємства "Гарант Енерго М"

про стягнення 19 780 413,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі також "Позивач ", АТ "Нафтогаз України") до Господарського суду міста Києва було заявлено позов про стягнення з Приватного підприємства "Гарант Енерго М" (далі також "Відповідач ", ПП "Гарант Енерго М") 19 780 413,43 грн, які складаються з 11 700 058,61 грн пені, 2 212 661,04 грн 3% річних та 5 867
693,78 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2016 між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий Розділ" (далі ТОВ "Енергія - Новий Розділ") було укладено Договір № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ постачання природного газу (далі Договір), на виконання якого Позивач передав у власність ТОВ "Енергія - Новий Розділ" природний газ на суму 371 634 310,01 грн, однак останній здійснював розрахунку за Договором несвоєчасно.

В подальшому, 24.09.2018, між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі також "АРМА") та Відповідачем укладено Договір управління майном, зареєстрований в реєстрі за № 7508 (далі - Договір управління майном), за умовами якого Відповідачу передано на строк, визначений у п. 1.2 розділу 1 цього договору майно, належне ТОВ "Енергія - Новий Розділ", як єдиний майновий комплекс (активи) в управління.

У зв'язку з викладеним, оскільки ТОВ "Енергія - Новий Розділ" здійснювало оплату за переданий йому природний газ з порушенням умов Договору № 5093/1617-ТЕ-21/ПГ постачання природного газу від 20.09.2016, Позивач нарахував та заявив до стягнення з Відповідача, як правонаступника, на підставі Договору пеню, а також 3% річних та інфляційні втрати відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Правовою підставою для здійснення правонаступництва Позивач вважає приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від
29.01.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від
06.10.2020 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає застосування судами положень ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.10.2018 у справі № 3/146, від
25.02.2020 у справі № 910/2615/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1362/17.

Крім цього, скаржник вважає, що судові рішення були прийняті неправильним застосуванням також і приписів ст.ст. 549, 625, 627 ЦК України, ст. 193 ГК України та порушенням вимог ст.ст. 7, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача (Лисенка В. А.), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від
13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржувані судові рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Розглядаючи цю справу судами було установлено, що 20.09.2016 між АТ "Нафтогаз України" (постачальник) та ТОВ "Енергія-Новий Розділ" (споживач) укладено Договір постачання природного газу № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 Договору постачання).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність споживача природний газ на суму 371 634 310,01 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Як стверджує Позивач, оплату за переданий природний газ ТОВ "Енергія-Новий Розділ" здійснювало з порушенням строку, визначеного п. 6.1 Договору.

В подальшому, 24.09.2018 між АРМА та ПП "Гарант Енерго М" (Відповідачем) було укладено Договір управління майном, за умовами якого установник управління передає управителеві на строк, визначений у пункті 1.2 розділу 1 цього Договору, майно належне ТОВ "Енергія - Новий Розділ", як єдиний майновий комплекс (далі - активи) в управління, а управитель приймає в управління активи та зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління активами.

За умовами пп. 1.1.1.1 п. 1.1.1 Договору управління активами управитель (Відповідач) приймає в управління такі активи: нерухоме майно, технічне обладнання та устаткування, рухоме майно.

Згідно пп. 1.1.1.2 п. 1.1.1 Договору управління на час управління активами до Відповідача переходять, в тому числі, але не виключно права та/або обов'язки щодо, зокрема, провадження господарської діяльності з виробництва, постачання та транспортування теплової енергії.

Строк управління активами: з дня укладення цього Договору до дня надходження у письмовій формі повідомлення від установника управління про припинення цього Договору у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави; або до іншого строку у разі настання випадків визначених у розділі 6 цього Договору; або до 24.09.2019, або до іншої дати погодженої сторонами (п.1.2 Договору).

За змістом п. 1.3 Договору управління управитель (Відповідач) отримує в управління лише активи згідно з цим договором, та не несе зобов'язань по боргам власника активів, в тому числі тих, які можуть виникати у майбутньому.

Управитель отримує право вимоги за усіма договорами власника активів, які виникли в минулому і можуть виникати в майбутньому протягом терміну дії даного Договору.

Оскільки, за твердженням Позивача, Відповідач листом № 19/10-18 від 19.10.2018 визнав заборгованість ТОВ "Енергія - Новий Розділ", що виникла, в тому числі і за Договором № 5093/1617-ТЕ-21/ПТ від 20.09.2016 в розмірі 19 810 305,64 грн, однак добровільно її не сплатив, Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені в сумі 11 700 058,61 грн, нарахованої у відповідності до п. 8.2 Договору постачання, 2 212 661,04 грн 3% річних та 5 867 693,78 грн інфляційних втрат, що в загальній сумі складає 19 780 413,43 грн, з Відповідача як правонаступника ТОВ "Енергія - Новий Розділ" за умовами Договору управління майном.

Із викладеного вбачається, що Позивач мав договірні відносини постачання газу із ТОВ "Енергія - Новий Розділ ". В подальшому, належне ТОВ "Енергія Новий-Розділ" майно на підставі відповідного договору було передано АРМА в управління Відповідачу. Стверджуючи, що ТОВ "Енергія - Новий Розділ" неналежно виконувало свої зобов'язання з оплати поставленого газу, посилаючись при цьому на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" Позивач вважає, що тепер саме управитель майна (Відповідач) зобов'язаний відшкодувати йому пеню, 3 % річних та втрати від інфляції.

Як вже зазначалося, за встановлених обставин, суди відмовили у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що (1) приписами статті 21 Закону України "Про ~organization29~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" передбачено саме договірний характер правовідносин щодо управління активами між АРМА та управителем, а за умовами укладеного між Відповідачем та АРМА Договору управління майном, управитель (Відповідач) не несе зобов'язань по боргам власника активів, в тому числі тих, які можуть виникати у майбутньому; (2) взагалі особливістю ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" є те, що її положення передбачають правонаступництво боргових зобов'язань з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, а не штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань; (3) Позивач, звертаючись із позовом у даній справі, не надав доказів в підтвердження того, що ПП "Гарант Енерго М" фактично стало правонаступником за заявленими позовними вимогами, як не надав він і доказів того, що ці боргові зобов'язання обліковувалися у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На думку скаржника, наведені висновки судів є помилковими, адже висновки Верховного Суду, які викладені у постановах на які він посилається у касаційній скарзі дають підстави вважати, що ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" є імперативною нормою і сам факт надання в користування майна з вироблення теплової енергії Відповідачу є законодавчо визначеною підставою для виникнення у нього матеріального правонаступництва за борговими зобов'язаннями ТОВ "Енергія-Новий Розділ" з оплати спожитих енергоносіїв перед Позивачем, що виникли у результаті використання майна з вироблення теплової енергії, і таке матеріальне правонаступництво відбулось з моменту надання Відповідачу в користування майна з вироблення теплової енергії, у зв'язку з чим замінився боржник у зобов'язанні.

Але, колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу скаржника на тому, що висновки, які зроблені судами попередніх інстанцій у даній справі є наслідком застосування правових норм до конкретних обставин цього спору і, зокрема, зроблені вони з огляду на те, що у даній справі передача в управління Відповідачу цілісного майнового комплексу для вироблення теплової енергії, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, відбулась у порядку, визначеному Законом України "Про ~organization30~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та на підставі відповідного Договору управління майном.

Водночас у справах, які переглядалися Верховним Судом і на які посилається скаржник у тексті своєї касаційної скарги, обставин передачі майна в управління управителям у порядку, визначеному Законом України "Про ~organization31~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" встановлено не було, що однозначно свідчить про те, що правовідносини у справах № 3/146,922/1362/17,910/2615/18 не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору, позаяк Законом України "Про ~organization31~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" є спеціальним і саме він визначає правові та організаційні засади функціонування АРМА та порядок управління, зокрема, арештованими активами.

Більше того, у справі № 3/146 рішення судів про відмову в задоволенні заяви позивача про заміну відповідача, які були предметом касаційного перегляду мотивовані тим, що за встановлених обставин справи на час передачі МКП "Херсонтеплоенерго" частки майна ДКП "Херсонтеплокомуненерго", яке відповідно до акта приймання-передачі основних засобів станом на 01.10.2001 складається (серед іншого) з майна теплових пунктів та котелень, Закон України "Про теплопостачання" не містив норми щодо правонаступництва за борговими зобов'язаннями, оскільки ця норма набрала чинності 08.04.2012. Крім цього, враховуючи вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарські суди дійшли висновку про те, що ПАТ "Херсонгаз" скористався своїм правом і звернувся зі своїми кредиторськими вимогами до МКП "Херсонтеплокомуненерго" у справі про банкрутство цього підприємства.

У справі ж № 922/1362/17 КП "Обласний інформаційно-технічний центр" взагалі звернулося до господарського суду з позовною заявою в межах справи про банкрутство, в якій просило визнати недійсними договори № 35/10/17, № 36/10/17, № 37/10/17, № 38/10/17, № 39/10/17, № 40/10/17, № 42/10/17,43/10/17,44/10/17,45/10/17,46/10/17,47/10/17 переведення боргу, укладені 13.10.2017 між ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території", КП "Обласний інформаційно-технічний центр" та ПАТ НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення ст. 22 Закону України "Про теплопостачання", ст. 233 ЦК України, а також непогодження розпорядником майна ХОКП "Дирекція розвитку інфраструктури території" істотних умов спірних договорів відповідно до ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

В свою чергу у справі № 910/2615/18 підставою заявлення вимоги про стягнення заборгованості солідарно з Акціонерного товариства "Київенерго", Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" позивачем (Публічне акціонерне товариства "Київгаз") визначено те, що другий і третій відповідачі є правонаступниками першого відповідача внаслідок реорганізації та в силу прямої ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, позаяк такі висновки зроблені з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі за № 910/12769/19.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами приписів ст.ст. 549, 625, 627 ЦК України, ст. 193 ГК України та порушенням вимог ст.ст. 7, 236 ГПК України, то необхідно зазначити, що касаційна скарга переглядалась саме з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі № 910/12769/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Суховий В. Г.