Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.05.2020 року у справі №910/6111/19

УХВАЛА

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6111/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про зобов'язання вчинити дії та стягнення 122 940,72 грн,

за участю представників:

позивача - Каспрук Л. Д., адвокат;

відповідача - Кулаков В. В., адвокат;

третьої особи - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" (далі - КП "Київське інвестиційне агентство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ "ХК "Київміськбуд") у якому просило:

- зобов'язати ПрАТ "ХК "Київміськбуд" безоплатно передати 23,3 м2 для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр" у порядку передбаченому договором про передачу функцій замовника № 5343 від 24.04.2012;

- стягнути з ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на користь КП "Київське інвестиційне агентство" 106 281,89 грн компенсації витрат за утримання земельної ділянки та 16 658,83 грн пені;

- зобов'язати ПрАТ "ХК "Київміськбуд" вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу за адресою вул. Ревуцького, 7-В у Дарницькому районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про передачу функцій замовника від 24.04.2012 № 5343 в частині безоплатної передачі квартир; будівництва підземного паркінгу; компенсації позивачу плати за користування земельною ділянкою та сплати пені за прострочення грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 (суддя Баранов Д. О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" 106 281,89 грн боргу та 16 320,31 грн пені. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, чим відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси, на захист яких заявлені вимоги про зобов'язання відповідача передати 23,3 м2 (0,19 %) збудованої площі та про зобов'язання вчинити дії щодо будівництва і введення в експлуатацію підземного паркінгу, адже суб'єктами правовідносин є відповідач та третя особа, якій передбачено передачу певної площі квартир для потерпілих громадян, а у разі введення в експлуатацію та оформлення права власності на паркінг, за умовами договору на відповідача не покладається обов'язок передавати цей об'єкт або його окремі частини позивачу. Окрім того, суд зазначив, що заявлені позивачем вимоги не мають механізму примусового виконання, а рішення не може бути реально виконаним. Водночас в іншій частині вимоги позивача були частково задоволені, з посиланням на ту обставину, що оскільки обов'язок компенсувати витрати зі сплати за землю погоджений сторонами у договорі від
24.04.2012 № 5343 і покладений на відповідача, то заявлені позивачем вимоги є документально підтвердженими і обґрунтованими. В частині стягнення 338,52 грн пені відмовлено у зв'язку зі спливом строку спеціальної позовної давності.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 (колегія суддів: Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю., Поляк О. І.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині часткового задоволення позову та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована посиланнями на те, що прийнявши рішення про відмову від будівництва паркінгу, і завершивши будівництво житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та трансформаторною підстанцією, що підтверджується сертифікатом серії ІV № 165143290240, виданим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 25.11.2014, відповідач вичерпав надані йому функції замовника будівництва. З цього ж моменту відповідач припинив використання земельної ділянки, що належить позивачу, а відтак не повинен відшкодовувати витрат останнього, пов'язаних зі сплатою земельного податку.

До того ж суд апеляційної інстанції зазначив, що з поданого відповідачем акта від 19.03.2015 № 48 вбачається, що відповідачем після введення житлового будинку в експлуатацію передано Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 квартир, загальною площею 681,50 м2 на суму 6 080 835,20 грн у будинку 7-В за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького.

В зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законних підстав для задоволення позову і покладення на відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача, як землекористувача, по сплаті земельного податку за період з
01.01.2018 по 30.04.2019 та нарахованих пені не має, тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, а у задоволенні позову в цій частині позовних вимог слід відмовити.

У касаційній скарзі комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

При цьому скаржник наголошує на порушенні судами положень статей 6, 77, 510, 627, 628, 643 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 31, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

09.06.2020 до Верховного Суду надійшла заява представника ПрАТ "ХК " Київміськбуд" про закриття касаційного провадження з посиланнями на підписання касаційної скарги неуповноваженою особою.

Зазначена заява не підлягає задоволенню, оскільки до касаційної скарги додано довіреність на представництво інтересів скаржника адвокатом Каспрук Л. Д.

У відзиві на касаційну скаргу "Холдингова компанія "Київміськбуд", посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 28.04.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/6111/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v.

Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the
United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою у даній справі скаржник не врахував, що касаційний суд надає висновки саме щодо питань застосування тих чи інших правових норм в межах чітко визначених підстав касаційного оскарження, а формальне зазначення у тексті касаційної скарги про те, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній, не дає касаційному суду підстав для перегляду справи в повному обсязі.

З огляду на вказане вище, враховуючи суть правовідносин, які склалися між сторонами цього спору, оцінивши доводи касаційної скарги та проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає наступне.

Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій встановивши обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, керувалися положеннями статей 6, 11, 261, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 627, 628, 629 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України та підпункту 3 пункту "а" статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що 02.06.2020 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглянуто касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 910/6110/19 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії та стягнення 199 556,62 грн, за результатами якої ухвалено постанову про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних у справі судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, - без змін.

Так, предметом судового розгляду у справі № 910/6110/19 були позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про:

1) зобов'язання ПрАТ "ХК "Київміськбуд" безоплатно передати 38,6 м2 у житловому будинку за адресою: вул. Радунська, 28-32 у Деснянському районі м. Києва, по актах Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" для передачі їх постраждалим від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр";

2) зобов'язання ПрАТ "ХК "Київміськбуд" вчинити всі необхідні дії щодо будівництва та введення в експлуатацію підземного паркінгу за адресою: вул.

Радунська, 28-32 у Деснянському районі м. Києва, зокрема: здійснити виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняти в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; здійснити реєстрацію права власності на об'єкт містобудування (підземний паркінг);

3) стягнення з ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на користь КП "Київське інвестиційне агентство" 172 515,25 грн компенсації витрат за утримання земельної ділянки;

4) стягнення з ПрАТ "ХК "Київміськбуд" на користь КП "Київське інвестиційне агентство" 27 041,37 грн нарахованих штрафних санкцій (пені).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про передачу функцій замовника від 24.04.2012 № 5348 в частині передачі частини площі квартир по об'єкту та компенсації плати за користування земельною ділянкою та будівництва підземного паркінгу.

Підставою касаційного оскарження рішення і постанови у справі № 910/6110/19 позивач зазначав пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування аналогії закону, а саме частини 12 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у питанні відшкодування витрат на утримання земельної ділянки.

Колегія суддів погодилася з доводами скаржника щодо безпідставного застосування апеляційним господарським судом аналогії закону, а саме частини 12 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до правовідносин щодо компенсації відповідачем витрат позивача на утримання земельної ділянки, які у даному випадку врегульовані сторонами у договорі, що не суперечить приписам чинного законодавства.

Разом з тим, Верховний Суд врахувавши положення статті 206 ЗК України, підпункт
14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, статей 6, 525, 526, 530, 627 ЦК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з компенсації витрат за утримання земельної ділянки (земельного податку) і пені.

Таким чином, підстави позовів у справі № 910/6110/19 та справі № 910/6111/19 і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є подібними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Оскільки після відкриття касаційного провадження у даній справі виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для подальшого розгляду касаційної скарги і, відповідно, до необхідності закриття відкритого з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України касаційного провадження згідно вимог пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 ГПК України Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 910/6111/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір