Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.07.2020 року у справі №910/15314/19

УХВАЛА

13 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15314/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача -Новікова В. О. - адвокат (ордер від 15.01.2020 №КС705461),

відповідача - Ніколова В. М. (довіреність від 14.12.2019 №220/652/д),

третьої особи - Листопад О. В. - адвокат (довіреність від 27.05.202020 №15)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ферст Груп"

до Міністерства оборони України

про внесення змін до договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство "Європейський промисловий банк",

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферст Груп" (далі- ТОВ "Ферст Груп", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі- МОУ, відповідач) про внесення змін до договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (~organization0~-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від
02.07.2019 № 286/1/19/24 укладеного між ТОВ "Ферст Груп" та МОУ, а саме специфікацію пункт 1.1 договору викласти у редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви б/н від 31.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.07.2019 між сторонами укладено договір №286/3/19/24 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (~organization1~-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України), проте, як зазначає позивач під час виконання умов вказаного договору виникли об'єктивні обставини, які відповідно до пункту 4 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" є підставою для продовження строку виконання зобов'язань щодо поставки товару та внесення відповідних змін до договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2020 (суддя Щербаков С. О.) позовні вимоги задоволено. Внесено зміни до договору №286/1/19/24 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (~organization2~-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від
02.07.2019, укладеного між ТОВ "Ферст Груп" та МОУ, а саме Специфікацію пункт
1.1 договору викласти у наступній редакції:

Найменування продукції: Бензин автомобільний А-80-ДЗ (61-013-2968)

ГСТУ, ДСТУ: ДАСТУ 8704:2017

Строк постачання: до 30.10.2019 (включно)

Одиниця виміру: тонн

Загальна кількість: 2 695,0

Ціна за одиницю продукції (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження транспортними витратами): 27 300,00

Загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами): 73 573 500,00;

Найменування продукції: Бензин автомобільний А-80-ДЗ (61-013-2968)

ГСТУ, ДСТУ: ДАСТУ 8704:2017

Строк постачання: до 15.12.2019 (включно)

Одиниця виміру: тонн

Загальна кількість: 3 365,0

Ціна за одиницю продукції (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження транспортними витратами): 27 300,00

Загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами): 91 864 500,00;

Найменування продукції: Бензин автомобільний А-80-ДЗ (61-013-2968)

ГСТУ, ДСТУ: ДАСТУ 8704:2017

Строк постачання: до 31.12.2019 (включно)

Одиниця виміру: тонн

Загальна кількість: 2 355,0

Ціна за одиницю продукції (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження транспортними витратами): 2 7300,00

Загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами): 64 291 500,00;

Вартість продукції без ПДВ: 8 415,0

Ціна за одиницю продукції (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження транспортними витратами): 27 300,00

Загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами): 229 729 500,00 грн,

Крім того ПДВ: 45 945 900,00

Загальна вартість продукції з ПДВ: 275 675 400,00

Загальна вартість продукції з ПДВ складає: 275 675 400 (двісті сімдесят п'ять мільйонів шістсот сімдесят п'ять тисяч чотириста) грн.

Рішення мотивовано наявністю істотної зміни обставин, якими позивач керувався при прийнятті рішення щодо укладення договору, і які суттєво вплинули на строки виконання зобов'язання за договором; при цьому, суд першої інстанції посилається на висновок Торгово-промислової палати. Також суд зазначив про наявність на час настання істотної зміни обставин, одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 (колегія суддів у складі: Коробенко Г. П., Агрикова О. В., Кравчук Г. А.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 12.06.2020 (згідно з відмітками на конверті) МОУ звернулося через Північний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою МОУ та призначено її до розгляду на 13.08.2020.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.08.2020 № 29.3-02/1613 у зв'язку з відпусткою судді Булгакової І. В. та лікарняним судді Селіваненка В. П. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від
11.08.2020, який наявний в матеріалах справи.

ТОВ "Ферст Груп" та акціонерне товариство "Європейський промисловий банк"
03.08.2020 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили про безпідставність її доводів та просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України та пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Касаційну скаргу подано 12.06.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX. Розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду Касаційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/14628/17, від 25.09.2018 у справі №910/2659/18, від 05.09.2019 у справі №910/1338/19 оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах і у справі № 910/15314/19.

Так, зокрема:

- у справі від 21.02.2018 № 910/14628/17 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач в момент укладання договору усвідомлював об'єктивні обставини неможливості виконання останнім зобов'язань в строк, передбачений Договором.

Тобто, обставини, на підставі, яких позивач просить внести зміни до договору, а саме продовження строку поставки, існували і на момент підписання договору, і на момент забезпечення банківською гарантією цінової пропозиції;

- у справі 25.09.2018 № 910/2659/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки згідно з встановленими судами обставинами наведені Позивачем підстави для внесення змін до Договору за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язань Позивачем за Договором, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні Договору. Крім цього Верховний Суд вказав про те, що аргументи Позивача щодо наявності у спірних правовідносинах об'єктивних обставин, які унеможливили виконання Позивачем зобов'язань за Договором щодо поставки товару у визначених строк, по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що не входить до визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції;

- у справі 05.09.2019 № 910/1338/19 Верховний Суд зазначив про те, що судами встановлено, не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду. Що ж до посилання скаржника на те, що неможливість поставки товару у визначений Договором строк була обумовлена технічною несправністю обладнання, то обґрунтованим є висновок судів з посиланням на положення статей 42, 96 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України про те, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи спірний договір зі строком поставки до 30.07.2018, позивач повинен був належним чином планувати з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва можливість виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. Отже, підстави для внесення змін до договору за своєю правовою природою не є тими винятковими обставинами, з якими закон пов'язує можливість внесення змін до договору, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності і свідчать про порушення скаржником строків поставки.

Рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається мотивовані, зокрема, тим, що Київською торгово-промисловою палатою надано висновок від
13.09.2019 №1703-4/398, в якому зазначено, що внаслідок дій правоохоронних органів виробництво бензинів ТОВ "Ферст Груп" протягом 57 календарних днів, а саме у період з 25.06.2019 по 21.08.2019 було надзвичайно ускладненим та уповільненим, та можливість здійснення господарської діяльності на базі № 2 ТОВ "Ферст Груп" відновилося, починаючи з 21.08.2019. Крім того, у висновку Київської торгово-промислової палати зазначено, що важливим чинником, внаслідок якого відбулася затримка постачання товару і яке суттєво вплинуло на можливість ТОВ "Ферст Груп" вчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання за договором від 02.07.2019 № 286/1/19/24 є порушення строків перевезення вантажів залізницею. Таким чином, Київська торгово-промислова палата у своєму висновку зазначила, що у зв'язку з настанням істотної зміни обставин згідно зі статті 652 ЦК України ТОВ "Ферст Груп" має право вимагати перегляду та внесення змін до умов договору № 286/1/19/24 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (~organization3~-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.07.2019 в частині перенесення термінів постачання продукції на період не менше ніж на 60 календарних днів.

Долучений позивачем висновок Київської торгово-промислової палати був оцінений судами за правилами статті 86 ГПК України.

Крім того, суди встановили, що на час настання істотної зміни обставин, якими керувались сторони при укладені договору, наявні одночасно усі чотири умови, визначені частиною 2 статті 652 ЦК України, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача щодо внесення відповідних змін до договору № 286/1/19/24 від
02.07.2019 в частині збільшення строку поставки продукції до 30.10.2019, до
15.12.2019 та до 31.12.2019 відповідно.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередньої інстанції стосовно встановлення ним обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судом попередньої інстанції та були спростовані ним.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/15314/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою МОУ на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 910/15314/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 910/15314/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова