Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.06.2020 року у справі №922/3586/19

УХВАЛА

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 922/3586/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" акціонерного товариства "Укргазвидобування",

представник відповідача - Горошко Т. М., адвокат (довіреність від 28.05.2020 № 2-874д, свідоцтво від 27.03.2018 № 2061),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс"

на рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2020 (головуючий суддя Погорелова О. В. )

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 (головуючий Гетьман Р. А., судді: Дучал Н. М. і Слободін М. М. )

у справі № 922/3586/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" (далі - Підприємство)

до акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство)

про стягнення 1 528 450,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про стягнення як відшкодування вартості неповернутої тари - шести контейнерів за договором поставки від 30.01.2018 №УБГ35/015-18, чотирьох контейнерів за договором поставки від 08.02.2018 №УБГ64/015-18 та одного контейнеру за договором поставки від 23.03.2018 №УБГ182/015-18 (далі - Договори) грошових коштів у розмірі 1 528 450,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тара за Договорами у кількості 11 штук (20-ти футових контейнерів) визначається як зворотна. Однак всупереч нормам цивільного законодавства, а саме статтями 400, 526 Цивільного кодексу України, Товариство не виконало своїх обов'язків щодо негайного повернення тари за Договорами, тобто на момент подання позову Товариство не повернуло тару у формі 20-футових контейнерів у кількості 11 штук. До того ж Підприємству стало відомо, що зазначена тара у Товариства відсутня (продана), тому Підприємство вимушене звернутись за захистом своїх прав та інтересів до суду із вимогою про відшкодування вартості неповернутої тари.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.01.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Підприємством не доведено наявності підстав для стягнення вартості 20-футових контейнерів у кількості 11 штук, оскільки матеріалами справи спростовуються доводи Підприємства про те, що 20-футовий контейнер не є упаковкою або тарою та з огляду на те, що ціна пропозиції включає вартість пакування, тобто тара не може бути повернута продавцю;

- Підприємством не надано належних доказів на підтвердження вартості контейнерів, в яких здійснювалась поставка.

Також апеляційним судом не прийнято до розгляду висновок Черкаської торгово-промислової палати від 24.01.2020 № О-57 про підтвердження ринкової вартості контейнерів, оскільки Підприємство не надало доказів неможливості подання вказаного висновку до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами ухвалено оскаржувані рішення без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 644/525/17-ц щодо надання доказів на обґрунтування своїх вимог у подібних правовідносинах.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.06.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3586/19 за касаційною скаргою Підприємства та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.07.2020 № 29.3-02/1182 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б. Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/3586/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І. В. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Селіваненка В. П.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Підприємство подало заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, яка відхилена Касаційним господарським судом у зв'язку з тим, що Підприємство не навело причин неможливості направлення іншого уповноваженого представника у судове засідання та враховуючи, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від
19.12.2018 у справі № 644/525/17-ц щодо надання доказів на обґрунтування своїх вимог у подібних правовідносинах.

Водночас у даній справі № 922/3586/19 апеляційним судом встановлено, що відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак Підприємством не надано доказів неможливості подання висновку Черкаської торгово-промислової палати від 24.01.2020 № О-57 до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Зокрема, експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати містить інформацію, що підставою для проведення експертизи стала заявка замовника від 22.01.2020, сам висновок було підготовлено за два дні 24.01.2020. Тобто вказане свідчить про необґрунтованість доводів Підприємства про тривалий час отримання вказаного висновку та про відсутність доказів, які свідчать про звернення Підприємства за висновком під час розгляду справи судом першої інстанції.

Згідно з частинами 1 -4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених частинами 1 -4 статті 13 ГПК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень насамперед суду першої інстанції. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, саме Підприємство, відповідно до вимог чинного процесуального законодавства, мало належним чином підготувати позовну заяву і подати суду першої інстанції усі належні і допустимі докази в її обґрунтування; і за необхідності, не був позбавлений права і можливості звернутись до торгово-промислової палати за висновком під час слухання справи судом першої інстанції.

Отже, у даному випадку неподання такого висновку суду першої інстанції є наслідком виключно бездіяльності Підприємства, оскільки останнім не наведено обставин, що перешкоджали б йому звернутись до Торгово-промислової палати України раніше, ніж подання її до Торгово-промислової палати України 22.01.2020, тобто за 5 днів до направлення апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду, тоді як справа розглядалась судом першої інстанції з
11.11.2019 по 02.01.2020.

Доказів об'єктивної неможливості Підприємства належним чином реалізувати свої процесуальні права матеріали справи не містять.

У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18, від 22.01.2020 у справі № 915/99/19, від 14.01.2020 у справі № 910/5280/19, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Зважаючи на викладене, висновок Черкаської торгово-промислової палати від
24.01.2020 № О-57 судом апеляційної інстанції не було прийнято до розгляду.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 644/525/17-ц судами встановлено, що 19.05.2016 між сторонами було укладено договір добровільного страхування "ДІМ і все, що в НІМ" № 021134/2102/0000007, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим майном, що знаходиться за відповідною адресою, та понесенням додаткових витрат при настанні страхового випадку.

14.06.2016 до страхової компанії було подано заяву про виплату страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку, а саме пошкодження майна внаслідок просідання ґрунту.

Згідно з листом страхової компанії від 08.078.2016 правові підстави для виплати страхового відшкодування за поданою заявою відсутні, так як подія, яка сталася з будинком позивача, не є страховим випадком.

Висновком експертного будівельно-технічного дослідження судового експерта від
26.07.2016 встановлено, що технічною причиною пошкодження (просідання підлоги) житлового будинку стали: деформація під впливом зовнішнього навантаження та перезволоження ґрунту. Процес (пошкодження будинку) деформації під впливом зовнішнього навантаження (самоущільнення) ґрунту та початок перезволоження ґрунту, ймовірно, розпочався до листопада 2015 року та посилився у 2016 році, під час користування системою поливу. Роботи з влаштування житлового будинку не відповідають вимогам державних будівельних норм України та інших нормативних актів у галузі будівництва.

Касаційним цивільним судом у справі № 644/525/17-ц встановлено, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не надано судам належних доказів на підтвердження заявленої за позовом суми страхового відшкодування. При цьому питання щодо правомірності відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування судами не розглядалося, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу тільки про стягнення страхового відшкодування.

Звернувшись до суду з позовом, позивач на підтвердження розміру заподіяних йому збитків надав суду комерційну пропозицію на відновлювальний ремонт будинку від компанії "Холлі Індастріал" від 05.09.2016.

Отже, позивач надав суду докази на підтвердження розміру заподіяної йому шкоди, а відповідач, у свою чергу, не спростував заявленого розміру збитків та не надав суду доказів щодо іншого їх розміру. З клопотанням про призначення відповідної судової експертизи до суду не звертався.

Вказавши, що позивачу як у суді першої інстанції, так і апеляційним судом неодноразово роз'яснювалось право та обов'язок щодо надання доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо проведення експертизи, проте від призначення відповідної експертизи позивач та його представник відмовилися, апеляційний суд не врахував того, що позивач надав докази на підтвердження розміру заподіяних йому збитків пошкодженням застрахованого будинку внаслідок просідання ґрунту, тому саме відповідач і повинен був спростувати доводи позивача, зокрема й можливим проведенням експертизи.

Тобто у справі № 644/525/17-ц судами надавалась оцінка поданим стороною доказам в обґрунтування своїх вимог, які були подані до суду першої інстанції та визнані як неналежні докази розміру заподіяних збитків, а у справі № 922/3586/19 висновок Черкаської торгово-промислової палати від 24.01.2020 № О-57, який було подано до суду апеляційної інстанції, а не першої інстанції, судом апеляційної інстанції не було прийнято до розгляду, оскільки Підприємством не наведено обставин, що перешкоджали йому звернутись до Торгово-промислової палати України під час розгляду справи судом першої інстанції та подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Таким чином, у кожній конкретній справі судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались до різних судових інстанцій та на підставі встановлених судами обставин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі № 922/3586/19 та у справі № 644/525/17-ц, оскільки у них прийняті рішення за результатом дослідження різних доказів, які подавались сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-латвійське підприємство "Хімімпекс" на рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 922/3586/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко