Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.04.2020 року у справі №908/1212/19

УХВАЛА

28 травня 2020 року

м. Київ

cправа № 908/1212/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М. Т.,

представників учасників справи:

позивача - Обласного комунального підприємства "Фармація" (далі - КП "Фармація", скаржник, позивач) - не з'явились,

відповідача - Голови Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Білого Олександра Миколайовича (далі - Голова Відділення, відповідач) - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу КП "Фармація"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2019 (головуючий - суддя Мірошниченко М. В. ) та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020 (головуючий - суддя Широбокова Л. П., судді: Антонік С. Г., Подобєд І. М. )

у справі №908/1212/19

за позовом КП "Фармація"

до Голови Відділення

про визнання незаконною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

КП "Фармація" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом про визнання незаконною та скасування вимоги голови Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.10.2018 №58-02/10-2188.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначена вимога є незаконною, оскільки здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні закупівель, яким обґрунтована вимога від 29.10.2018, не входить до завдань Антимонопольного комітету України (далі - АМК) при участі у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, визначеній пунктами 1, 2, 3, 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон №3659).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право АМК вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання не ставиться в залежність від факту початку ним розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Витребування інформації, в тому числі з обмеженим доступом, відноситься до повноважень голови територіального відділення АМКУ, вимоги якого є обов'язковими для виконання у визначені строки. Законодавством України не передбачено можливості суб'єкта господарювання на власний розсуд вирішувати питання доцільності витребування головою відділення АМКУ інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою суду апеляційної інстанції, 06.03.2020 КП "Фармація" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі №908/1212/19, ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що:

- на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також у зв'язку з тим, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;

- суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме суди попередніх інстанцій невірно застосували до спірних правовідносин положення пункту 5 частини першої статті 7, пункту 5 частини першої статті 17, статей 22,22-1 Закону №3659 та пунктів 5,8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р, які встановлюють право голови територіального відділення Антимонопольного комітету України вимагати від суб'єкта господарювання інформацію, у тому числі з обмеженим доступом;

- суди попередніх інстанцій на порушення вимог частин 2 , 5 статті 236 ГПК України, не з'ясували всі обставини справи щодо наявності у голови територіального відділення Антимонопольного комітету України повноважень вимагати від КП "Фармація" інформацію з обмеженим доступом;

- суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини 4 статті 236 ГПК України, безпідставно послався на постанови Верховного Суду від 07.8.2019 у справі № 910/13472/18, від 26.09.19 у справі №910/12393/18, від 13.03.2018 у справі №910/2370/17, від 27.03.2018 у справі №922/2274/17, від 17.04.2018 у справі №917/637/17, від 19.06.2018 у справі №917/1410/17, від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від 04.07.2019 у справі №910/13461/18, оскільки жодна з них не містить висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 7, пункту 5 частини першої статті 17, статей 22,22-1 Закону №3659 та пунктів 5,8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від
23.02.2001 № 32-р у відносинах, подібних до тих, що призвели до даного спору.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2020, з підстав зазначених в ній, відкрито касаційне провадження у справі №908/1212/19.

У відзиві на касаційну скаргу Голова Відділення заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 3 статті 310 ГПК України; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №908/1212/19 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Згідно зі статтею 1 Закону №3659 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

У відповідності до статті 3 Закону №3659 основним завданням АМК є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 7 Закону №3659 у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМК має повноваження, в тому числі: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, тощо.

Згідно з пунктами 5 та 12 частини першої статті 17 Закону №3659 голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно зі Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 22-1 Закону №3659 суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами: суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин).

У зверненні з касаційною скаргою скаржником залишено поза увагою сталу та послідовну практику Верховного Суду у застосуванні норм права, а саме, статей 3,5,7,17,22,22-1 Закону №3659, яка полягає у тому, що: враховуючи положення наведених норм чинного законодавства орган АМК у межах наданих йому повноважень має право витребувати у суб'єкта підприємницької діяльності відповідну інформацію (необхідну, в тому числі, для проведення дослідження на предмет наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях юридичної особи під час проведення, зокрема, процедури закупівлі), а такий суб'єкт господарювання, у свою чергу, зобов'язаний надати таку інформацію у встановлений строк. Так, саме орган АМК визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб'єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Відсутність законодавчих обмежень щодо підстав витребування органом АМК необхідної йому інформації підтверджується правовою позицією, викладеною Верховним Судом у низці постанов, зокрема: від 06.03.2018 у справі №922/1483/17, від 13.03.2018 у справі №910/2370/17, від 27.03.2018 у справі №922/2274/17, від 17.04.2018 у справах №922/2273/17 та №917/637/17, від 19.06.2018 у справі №917/1410/17, від
20.09.2018 у справі №915/17/18, від 13.11.2018 у справі №922/82/18, від
12.02.2019 у справі №915/352/18, від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від
11.06.2019 у справі №908/1140/18, від 04.07.2019 у справі №910/13461/18, від
01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 07.08.2019 у справах №910/13460/18 та №910/13472/18, від 26.09.2019 у справі №910/12393/18, від 24.10.2019 у справі №904/781/19, від 19.12.2019 у справі №910/12403/18, від 23.01.2020 у справі №910/13204/18, від 30.04.2010 у справі №910/10980/19.

Враховуючи викладене, а також предмет, підстави позову, склад учасників, зміст позовних вимог справи, що розглядається, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки останній правильно переглянув рішення суду першої інстанції, враховуючи правові висновки, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, а відтак доводи касаційної скарги у цій частині спростовуються.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції також відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того Верховний Суд не приймає доводи скарги про нез'ясування судами попередніх інстанцій обставин щодо наявності у Голови територіального відділення Антимонопольного комітету України повноважень вимагати від КП "Фармація" інформацію з обмеженим доступом. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди встановили, що відповідач мав право направляти вимогу від
29.10.2018 №58-02/10-2188 позивачу.

Верховний Суд зауважує, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судових рішень у справі №908/1212/19 є також порушення судами норм процесуального права, а саме: встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України є необґрунтованими, а відтак ці доводи скаржника відхиляються.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими судами.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Фармація" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі №908/1212/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Обласного комунального підприємства "Фармація" на рішення Господарського суду Запорізької області від
13.11.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від
10.02.2020 у справі №908/1212/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос