Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2018 року у справі №910/10597/17

УХВАЛА

30 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10597/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматерра" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматерра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рішбур"

про стягнення 824 966,40 грн.,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматерра" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/10597/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 року у справі № 910/10597/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Дослідивши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматерра" колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з наступних підстав.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Brualla Gomez de La Torre v. Spain, 19.12.1997, Repotrs 1997-VIII, п. 35).

Згідно до пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від
07.02.2018 прийнята за правилами, що встановлені вже новою редакцією Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), отже у питанні наявності чи відсутності права на касаційне оскарження слід виходити з положень Кодексу саме в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альматерра" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рішбур" про стягнення 824 966,40 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу товарів №32/Ф від 22.02.2013, яка виникла, у зв'язку з несплатою відповідачем переданого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі № 910/10597/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно видаткових накладних, поставка відбулася за договором купівлі-продажу № 32/Ф від 22.02.2012, тоді як у матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу № 32/Ф від 22.02.2013, при цьому, сторони у судовому засіданні підтвердили, що між ними договір купівлі-продажу № 32/Ф від 22.02.2012 не укладався, відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів виконання сторонами саме договору купівлі-продажу № 32/Ф від 22.02.2013 та наявності заборгованості у відповідача саме за цим договором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/10597/17 рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі № 910/10597/17 змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції вказаної постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, проте з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого відповідачем подано відповідну заяву до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. "

Таким чином, згідно з ч. 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч. 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Відповідно до ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. "

Згідно з ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

2. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. "

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України:

"Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. "

Доводи касаційної скарги зводяться не до неправильного застосування даної норми, а до незгоди з висновками апеляційного суду, здійсненими на підставі власної оцінки доказів, про недоведеність позивачем факту вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу.

Апеляційним судом розглянути докази по справі з наданням їм відповідної оцінки.

Також апеляційний суд розглянув клопотання позивача про виклик свідка та витребування доказів та з урахуванням власної оцінки наявних у матеріалах справи пояснень та доказів, які апеляційний суд визнав достатніми для прийняття судового рішення, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, додавши, що у даному випадку пояснення свідка повинні бути підтвердженні відповідними письмовими доказами, самі лише посилання свідка на певні обставини судом не можуть бути прийняті як належний доказ, що підтверджує ті чи інші юридичні факти.

Таким чином, клопотання позивача було розглянуто апеляційним судом з урахуванням оцінки предмету, підстав позову та наявних в справі доказів та відхилено з наведенням відповідних мотивів відхилення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматерра" на рішення Господарського суду міста Києва від
04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.02.2018, оскільки у даній справі правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматерра" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/10597/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський