Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.07.2021 року у справі №640/23697/20

УХВАЛА

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 640/23697/20

адміністративне провадження № К/9901/25382/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О. А.,

суддів: Калашнікової О. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року в справі №640/23697/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, починаючи з 27.11.2019, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України № 1623ц від
19.11.2019, в розмірі середнього місячного заробітку;

-стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 42 256,96 грн. ;

-стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 27.11.2019 року по день фактичного розрахунку на виконання рішення суду у цій справі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні (з
27.11.2019 відповідно до наказу Генеральної прокуратури України № 1623ц від
19.11.2019) в розмірі середнього місячного заробітку.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 42 256,96 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 12 липня 2021 року.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, застосував висновки Верховного Суду, зокрема, у справі № 560/3971/19, відповідно до яких внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Водночас, ~law18~ та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги, що є державною гарантією, що полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України та необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, що застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. При цьому, обґрунтовуючи вказану підставу, скаржник посилається на наявність інших висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, у разі звільнення прокурора на підставі ~law19~ (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.

Враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та статті 44 Кодексу законів про працю України, викладеного у справах №380/1662/20,260/1890/19,560/3971/19 у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2021 року в справі №640/23697/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді О. В. Калашнікова Ж. М. Мельник-Томенко