Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.06.2019 року у справі №420/1553/19

УХВАЛА

18 червня 2019 року

Київ

справа №420/1553/19

адміністративне провадження №К/9901/16209/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та

постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року

у справі №420/1553/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ України, -

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2019 року до Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст ухвалених у цій справі судових рішень, доводи касаційної скарги та додані до неї документи, суд виходить з такого.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви щодо поновлення такого строку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву повернуто позивачеві на підставі частини 2 статті 123 КАС України.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з пропуску позивачем строку звернення до суду через строкові обмеження щодо розгляду цього спору, предметом якого є стягнення з ГУ МВС України в Одеській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (проведення несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні і відсутності підстав для його поновлення).

При цьому судами встановлено, що наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 14 травня 2008 року №260 о/с позивача звільнено з ОВС України в запас на підставі пункту 64 (б) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

В день звільнення позивача зі служби з ОВС України належна йому сума одноразової грошової допомоги при звільненні виплачена не була.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, зобов'язано ГУ МВС України в Одеській області провести нарахування та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, визначену частиною 1 статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII від "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", за періоди 01 серпня 1989 року по 04 січня 1997 року та з 07 квітня 1998 року по 19 травня 2008 року

Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 15 червня 2012 року. Оскільки затримка належних до сплати при звільненні коштів за період з 19 травня 2008 року по 15 червня 2012 року склала 1030 днів, ОСОБА_1 15 березня 2019 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки належних до виплати при звільненні коштів в розмірі 167447,10 грн.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та повернення позовної заяви позивачеві ґрунтується на тому, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Положеннями Закону України "Про оплату праці" передбачено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини 2 статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подання даного позову обмежується строком звернення, передбаченого нормами КАС України.

Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, вірно звернув увагу також і на Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012, в якому зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів щодо недотримання позивачем встановленого нормами КАС України шестимісячного строку на звернення до суду із даними позовними вимогами та відсутністю обґрунтованих підстав для його поновлення, оскільки ОСОБА_1 в заяві про поновлення строку звернення до суду вказує на те, що остаточний розрахунок з ним проведено 15 червня 2012 року, тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум він звернувся лише 15 березня 2019 року, а в поданій заяві про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 не зазначив поважних причин пропуску такого строку, які б могли слугувати підставою для його поновлення.

З огляду на обґрунтування касаційної скарги та наведені обставини, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та повернули позовну заяву позивачеві.

Слід зазначити, що в оскаржуваній ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року суд роз'яснив, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України, у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком; або правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на наведене та виходячи з того, що оскаржувані судові рішення постановлені у відповідності з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеними в постановах від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) та від 12 квітня 2018 року у справі №817/925/14, а правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують наведеного, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 123, 333, 334, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/1553/19.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. В. Жук

Судді Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко