Участь прокурора в господарському процесі: практика Верховного Суду

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Участь прокурора в господарському процесі: практика Верховного Суду - b7afadfb3eb898c6e75f7adf66a44cbd_60d9af6daea0c.jpg

Питання участі прокурора в судовому процесі протягом тривалого часу не втрачає своєї актуальності, що пов'язано із законодавчими змінами та неоднозначністю правозастосування. Із урахуванням останніх тенденцій щодо обмеження повноважень прокурора за межами кримінального процесу, важливим є дослідження судової практики щодо участі прокурора в господарському процесі та напрацювання єдиних підходів у цій сфері. ( Джерело: Судебная юридическая газета)

1. Участь прокурора в господарському процесі можлива лише з підстав, які визначені законодавством, – практика ЄСПЛ

Аналіз рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) дає підстави стверджувати про усталеність європейської практики щодо участі прокурора в судовому процесі тільки за наявності на це підстав.

Зокрема, ЄСПЛ в низці справ зазначав, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі Martinie v. France, application no. 58675/00, 12.04.2006, § 53,). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі Kress v. France, application no. 39594/98, 07.06.2001, § 81; рішення у справі F.W. v. France, application no. 61517/00, 31.03.2005, § 27).

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад, для захисту прав вразливих груп – дітей, інвалідів тощо, які вважаються нездатними захищати свої інтереси самостійно, або коли захисту потребують державні інтереси (рішення від 15.01.2009 у справі Menchinskaya v. Russia, application no. 42454/02, § 35).

Слід також звернути увагу на позицію ЄСПЛ, відповідно до якої принцип рівності сторін є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 у справі Yvon v. France, application no. 44962/98, рішення ЄСПЛ від 18.02.1997 у справі Niderost-Huber v. Switzerland, application no. 18890/91, рішення ЄСПЛ від 07.06.2001 у справі Kress v. France, application no. 39594/98).

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012 (далі – Рекомендація CM/Rec (2012)11), обов'язками повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 Рекомендації CM/Rec (2012)11).

Отже, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, участь прокурора в судовому процесі повинна бути виправданою та лише з підстав, визначених законодавством.

2. Звернення прокурора до суду в інтересах держави повинно бути попередньо обґрунтованим та містити інформацію щодо порушення інтересів держави та нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави чи відсутності такого органу

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 131-1 Конституції, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Законі України «Про прокуратуру» закріплені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається, зокрема, функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовані особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII (набрав чинності 15.12.2017) зазначені нормативно-правові акти викладено в новій редакції, в тому числі й Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України).

Одним із нововведень ухвалених кодексів є визначення правового статусу прокурора в суді з метою захисту державних інтересів, як це було свого часу закріплено на конституційному рівні (пункт третій частини першої статті 13-1 Конституції України).

Так, відповідно до статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, повноваження прокурора у господарському процесі передбачені Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», ГПК України та іншими нормативно-правовими актами.

3. Суди обов'язково повинні перевіряти обґрунтованість правових підстав пред'явлення прокурором позову на їх відповідність вимогам чинного законодавства

Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб’єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або ж такий орган взагалі відсутній.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття та розгляду заяви недостатньо. У такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.

Відтак, суд наділений правом залишити позовну заяву прокурора без руху, в порядку частини першої статті 174 ГПК України, у випадку, якщо прокурором не зазначені підстави такого звернення, як це передбачено частиною п'ятою статті 162 ГПК України, та надати можливість прокурору обґрунтувати підстави подання позову, або повернути таку позовну заяву, з посиланням на пункт четвертий частини п'ятої статті 174 ГПК України, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

4. «Інтереси держави» – оціночне поняття, яке прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов

Відповідно до частини другої-третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

5. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень

Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком».

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, при якій він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, який виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Відтак, у кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

6. Здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній законодавством не передбачено

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов’язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об’єднань.

Отже, законодавство не передбачає здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. При цьому усталеною є судова практика за якої поняття "державні компанії" тлумачиться розширено як будь-які державні підприємства (наразі це питання перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, ухвала ВП ВС від 20.04.2021 по справі № 911/2169/20).

7. Звернення прокурора до компетентного органу перед зверненням до суду в особі такого органу є обов'язковим

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Водночас розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, законодавство передбачає обов’язкове звернення прокурора до компетентного органу перед зверненням до суду в особі такого органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому прокурор не повинен обов’язково з’ясовувати причини невжиття компетентним органом відповідних заходів та вимагати отримання відповіді від такого органу. В повідомленні до органу прокурор повинен зазначити в чому він вбачає порушення інтересів держави, а не лише повідомити про намір звернутися до суду. Також не може вважатись належним повідомленням запит прокурора до уповноваженого органу про надання інформації.

8. Визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу державної влади, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не позбавляє можливості такого органу самостійно звернутись до суду за захистом порушених прав держави

Верховний Суд дотримується позиції, за якою у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Відтак, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Разом з тим, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, виходячи з системного аналізу положень статей 131-1 Конституції України, 53 ГПК України, 23 Закону України «Про прокуратуру», усталеної судової практики щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, судам необхідно оцінити:

1) наявність підстав для захисту прокурором інтересів держави у суді;

2) дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Відтак, лише за результатами оцінки зазначених складових за наведеним алгоритмом суди повинні дійти висновку щодо наявності правових підстав для відкриття або відмови у відкритті провадження у справі, залишення позовної заяви без руху або її повернення.

9. Встановлення судом факту звернення прокурора в інтересах неналежного позивача є наслідком відмови в задоволенні позову

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Тобто залишення позову прокурора без розгляду після відкриття провадження у справі стосується виключно випадків, коли прокурор правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах в обраний прокурором спосіб, проте не підтвердив наявності підстав для представництва інтересів держави в особі цього органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, у випадку якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України.

10. Прокурор не повинен перелічувати органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі. Достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах

У деяких спірних правовідносинах, як наприклад, у спорах які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета та підстав позову).

Водночас положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.

Таким чином, при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки, згідно зі статтею 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

11. При встановленні судом факту за яким позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору

Досить часто зустрічаються позови прокурора, в яких позивачем і відповідачем є фактично одна і та ж особа, наприклад, у земельних відносинах, де Держагеокадастр має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками певної категорії, за таких умов, суди повинні враховувати наступне.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Згідно з пунктом 3 цього Положення завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру є лише територіальним органом Держгеокадастру і створено з метою реалізації його повноважень на території відповідної області.

Таким чином, звертаючись з позовом, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру, та визначаючи органом, що уповноважений здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах саме територіальний орган Держгеокадастру, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію, за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і так ж особа – Держгеокадастр.

За змістом частин другої, третьої статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. При цьому ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі та поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою».

Отже, у випадку встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору.

12. Невиконання прокурором вимог щодо обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є наслідком залишення позовної заяви без руху або повернення позовної заяви (без попереднього залишення без руху)

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

На практиці виникає питання чи зобов’язаний суд залишати таку позову заяву без руху, чи може одразу її повернути. В такому випадку суди повинні виходити з наступного: якщо прокурор, звертаючись з позовом, посилається на обставини, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, однак не надає суду обґрунтування наявності цих підстав з відповідними доказами, суд залишає позовну заяву без руху для усунення цих недоліків. У тому ж випадку, якщо прокурор не посилається на такі обставини або обставини, на які він посилається, не можуть бути підставою для здійснення представництва, і, відповідно, їх обґрунтування і підтвердження доказами не має значення, суд згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України повертає позовну заяву і додані до неї документи.

Відтак, суд, керуючись принципами диспозитивності та пропорційності господарського судочинства (статті 14, 15 ГПК України), може на свій розсуд спочатку залишити позовну заяву прокурора без руху та повернути її в разі неусунення заявником допущених недоліків у встановлений строк (частина четверта статті 174 ГПК України), або ж з урахуванням фактичних обставин справи на підставі пункту 4 частини п’ятої статті 174 цього Кодексу повернути позовну заяву прокурору (без її попереднього залишення без руху).

13. Відмова у відкритті касаційного провадження відповідачу – особі яку представляє прокурор, унеможливлює відкриття провадження за касаційною скаргою цієї ж особи, поданою іншим представником – прокурором

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Відтак, вказаними нормами передбачено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення. Таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, відповідно до якої, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнано обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, наявність відмови у відкритті касаційного провадження відповідачу – особі, яку представляє прокурор, унеможливлює відкриття провадження за касаційною скаргою цієї ж особи, поданою іншим представником – прокурором, оскільки відповідачем вже реалізовано право на касаційне оскарження судового рішення з процесуальними наслідками у вигляді відмови у відкритті касаційного провадження.

14. Встановлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави після відкриття провадження у справі є наслідком залишення позовної заяви прокурора без розгляду

Процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (стаття 44 ГПК України). У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності та є учасником справи.

При цьому слід враховувати, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України має місце за умови, коли процесуальна дієздатність відсутня саме в учасника справи (позивача або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), а не його представника.

З огляду на зазначене, помилковим є залишення без розгляду на підставі цього припису позову, поданого прокурором в особі компетентного органу в інтересах держави, через відсутність у прокурора як представника держави процесуальної дієздатності або через відсутність у нього підстав для звернення до суду.

Отже, у разі установлення судом відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, позовну заяву прокурора слід залишити без розгляду, як таку, що підписана особою, яка не має права її підписувати. У таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

15. Допущення уповноваженим органом процесуальних недоліків (помилок) при реалізації своїх процесуальних прав не свідчить про неналежне здійснення ним захисту інтересів держави

Щодо процесуальної дієздатності прокурора при поданні повторної апеляційної скарги після повернення апеляційної скарги особі, яку представляє прокурор склалась наступна практика. Так прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, обґрунтував підстави для представництва Головного управління Держгеокадастру неналежним здійсненням цим органом повноважень щодо захисту інтересів держави, яке виявилось в оформленні ним власної апеляційної скарги з порушенням вимог процесуального закону, що зумовило повернення скарги судом апеляційної інстанції. Отже, на переконання прокурора, обставина допущення уповноваженим органом держави процесуальних помилок при реалізації ним прав учасника справи на апеляційне оскарження судового рішення автоматично наділяє прокурора повноваженнями на судове представництво такого органу шляхом подання в його інтересах повторної апеляційної скарги.

У той же час орган, в інтересах якого прокурор подав апеляційну скаргу – Головне управління Держгеокадастру є відповідачем у справі – юридичною особою, яка має самостійну процесуальну дієздатність, тобто здатна особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (частина друга статті 44 ГПК України). Процесуальна дієздатність здійснювалась відповідачем у формі звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Допущення уповноваженим органом процесуальних недоліків (помилок) при реалізації своїх процесуальних прав саме по собі не свідчить про неналежне здійснення ним захисту інтересів держави, що в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дало б прокурору право на представництво цього органу в суді, оскільки неналежне оформлення апеляційної скарги не позбавляє уповноважений орган процесуальної дієздатності.

У цьому випадку, вступаючи у справу шляхом подання апеляційної скарги на боці державного органу, який здатен самостійно реалізувати свої процесуальні права учасника справи та активно реалізовує їх, прокурор фактично дублює цей орган, надаючи йому у такий спосіб додаткові переваги перед іншою стороною спору, яка натомість опиняється у гірших умовах порівняно з реалізацією процесуальних прав, підтримуваним прокурором, відповідачем.

Викладене дозволяє підсумувати, що участь прокурора в господарському процесі залишається складним питанням в правозастосовній практиці. Разом з тим, використання судами зазначених алгоритмів залучення прокурора в господарський процес сприятиме формуванню усталеної судової практики в зазначеній сфері.

Автор статті: Юрій Чумак,

суддя-спікер Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,

кандидат юридичних наук

2460
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0