Суддів, які вчинили дисциплінарний проступок у 2019-2020 роках «пробачать», а у 2012-2014 – звільнять вдруге

Чергова логічна послідовність: якщо суддя вчинив проступок у 2012 році і отримав рішення ЄСПЛ про незаконність свого звільнення – ВРП може його знов звільнити, а якщо у 2019-2020-му – то ВРП може не реагувати на скаргу. (Джерело: Судово-юридична газета)

Судді, скарги стосовно вчинення якими дисциплінарних проступків надійшли до Вищої ради правосуддя у 2019-2020 роках, можуть уникнути відповідальності. Про це попередив голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики Денис Маслов у коментарях ЗМІ.

Справа у тому, що закон встановлює строк давності притягнення до відповідальності – 3 роки з дня вчинення дисциплінарного проступку. А Вища рада правосуддя завдяки ухваленому за підтримки міжнародних партнерів закону не працювала з дисциплінарними скаргами з серпня 2021 року. За цей час, за даними ВРП, у них накопичилося понад 9 тисяч таких скарг.

І тепер, з огляду на вказаний 3-річний строк давності, ці скарги просто втрачають свій сенс, адже вони мають бути закриті.

Разом з тим, на думку ВРП і ВП ВС, підлягають звільненню судді, які вчинили порушення у 2012-2014 роках і які успішно оскаржили своє звільнення через оновлений Верховний Суд або навіть через Європейський суд з прав людини.

Тобто, якщо суддя вчинив проступок у 2012 році – його мають звільнити, а якщо у 2019-2020-му – не можуть.

Як так вийшло

До реформи органом, який був уповноважений звільняти суддів, обраних безстроково, була Верховна Рада. Вища рада юстиції спрямовувала туди відповідні подання, а парламент голосував чи ні за звільнення. Потім законодавство змінилося, і політичний орган, тобто, парламент, усунули від процедури звільнення суддів.

Однак рішення парламенту оскаржувалися, зокрема, через «кнопкодавство», а отже, і відсутність справжнього волевиявлення. Частина суддів скасувала таке своє звільнення Верховною Радою вже через новий Верховний Суд або навіть дійшла до ЄСПЛ.

Слід нагадати, що судова процедура потребує часу та бюджетних коштів. Тож, такі судді пройшли довгу процедуру оскарження, на розгляд їх справи витратили сили, час і державний ресурс. Втім, результат виявився таким, що сам цей факт оскарження ні на що не впливає.

Справа у тому, що Велика Палата Верховного Суду притримується позиції, що рішення ВРП про звільнення судді з посади у таких справах не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим. А трирічний строк на «старі» подання Вищої ради юстиції не розповсюджується. Більш того, до цих старих подань, на думку ВП ВС, взагалі не застосовуються будь-які строки.

Звільнили за поданням ВРЮ від 2012 року за проступок 2011 року

Одним з таких прикладів є справа №9901/187/19 про звільнення з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області Геннадія Неминущого. Суддю було притягнуто до відповідальності 2012 року за зверненням депутата в цивільній справі за проступок 2011 року.

Врешті суддя в 2017 році виграв справу в Європейському суді з прав людини. Втім, Вища рада правосуддя знов звільнила його в 2019 році. Велика Палата Верховного Суду у 2020 році висловила позицію, що тут «правило трьох років» не працює.

Так, оскаржуючи рішення ВРП до Верховного Суду – вже після рішення ЄСПЛ – суддя вказав, що рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року про внесення подання до Верховної Ради, яке стало підставою для прийняття ВР постанови від 5 липня 2012 року, прийняте з порушенням норм чинного на той час законодавства та не відповідає принципу незалежності, що констатовано як Європейським судом з прав людини, так і Верховним Судом України.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою Геннадія Неминущого № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. ЄСПЛ зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими.

На думку судді, чинне законодавство України не передбачає інших підстав для повторного розгляду ВРП подання ВРЮ про звільнення судді з посади, ніж передбачені пунктом 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», а тому не було жодних законних підстав для розгляду ВРП подання ВРЮ від 29 травня 2012 року, яке було розглянуто по суті Верховною Радою на час набрання чинності Законом від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Геннадій Неминущий також зазначив, що рішення ВРП не відповідає критеріям обґрунтованості та аргументованості, не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки жодного обґрунтування того, яким чином установлений дисциплінарний проступок 2012 року є несумісним із статусом судді чи виявив невідповідність позивача займаній посаді судді, ВРП не навела.

При цьому ВРП не досліджувала в 2019 році суть порушення, яке стало підставою для його звільнення з посади судді.

Крім того, ВРП прийняла оскаржуване рішення з порушенням установленого законом 3-річного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

В чому полягали порушення судді

У січні 2012 року до ВРЮ надійшло депутатське звернення народного депутата України щодо порушення Геннадієм Неминущим норм законодавства під час розгляду цивільної справи.

Проблема судді полягала у тому, що він здійснив перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами у справі за позовом чоловіка до виконавчого комітету Слов`янської міської ради і до міського голови про скасування рішення виконавчого комітету, розпорядження міського голови, поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.

Зокрема, ухвалою судді було виключено в цій справі як відповідача міського голову у зв`язку з тим, що той втратив повноваження міського голови на підставі рішення сесії міської ради від 10 листопада 2010 року. Однак за висновками ВРЮ, у судді не було правових підстав для вчинення такої процесуальної дії, і він тим самим позбавив цього голову права на оскарження судового рішення.

Тому, виснувала Вища рада юстиції в 2012 році, дії судді з виключення міського голови є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Як вказала ВП ВС, фактично ВРП за старими поданнями ВРЮ має приймати рішення «автоматом» і без виклику судді. А строк давності в 3 роки не застосовується.

«На підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.

Оскільки після скасування Постанови ВРУ від 5 липня 2012 року № 5126-VІ подання ВРЮ від 29 травня 2012 року № 748/0/15-15 не було реалізоване та за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12), залишилось чинним, то ВРП, яка наділена правом звільняти суддів відповідно до наведених вище норм законодавства, правомірно розглянула вказане подання ВРЮ.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 14 березня 2019 року № 18 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 21 членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача», - зазначила ВП ВС.

Також Велика Палата Верховного Суду назвала помилковим висновок КАС ВС щодо порушення ВРП трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з таких міркувань.

«На момент вчинення суддею дій, які ВРЮ у своєму рішенні від 29 травня 2012 року розцінила як порушення суддею присяги, норми законів України № 2453-VI та № 22/98-ВР не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» було внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18.

Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення з посади судді, були вчинені ним у грудні 2011 року.

29 травня 2012 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу щодо судді та прийняла рішення.

Таким чином, саме з прийняттям рішення від 29 травня 2012 року ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.

Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року стягнення, а тому рішення відповідача від 14 березня 2019 року №757/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим.

При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.

Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосоване після спливу передбаченого законом строку», - виснувала ВП ВС і відмовила судді, який просив переглянути питання його звільнення.

Позиція ВП ВС не змінилася

Ще один приклад – справа судді Апеляційного суду міста Києва Олександра Беця (справа №990/86/22, постанова ВП ВС від 6 квітня 2023 року), якого звільнили, потім відновили на посаді судді, а потім – знов звільнили. З моменту внесення подання ВРЮ до парламенту минуло 8 років, втім, він все одно, по суті, був притягнутий до відповідальності.

Постановою Верховної Ради від 29 вересня 2016 року Олександра Беця було звільнено.

Однак рішенням вже нового Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року (справа № 800/529/16) цю постанову парламенту визнано протиправною та скасовано. Також було скасовано наказ голови суду про звільнення позивача та зобов`язано суд зарахувати до його штату.

Верховна Рада листом від 27 грудня 2019 року надіслала ВРП подання ВРЮ від 6 червня 2016 року про звільнення Беця.

17 лютого 2022 року ВРП на підставі подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 прийняла Рішення про звільнення Беця з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді).

3 червня 2022 року Олександр Бець звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 лютого 2022 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду Києва.

Обґрунтовуючи протиправність Рішення, Олександр Бець послався на безпідставність застосування ВРП пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1798-VIII, оскільки у його випадку відсутній факт неприйняття Верховною Радою рішення за внесеним ВРЮ поданням, що є обов`язковою передумовою для застосування цієї норми й ухвалення ВРП рішення про звільнення судді за таким поданням.

Також позивач посилався на невмотивованість рішення щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року про внесення подання про звільнення судді не звільняє ВРП від обов`язку наведення відповідних мотивів.

Бець вказує і на порушення процедури прийняття Рішення ВРП в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності.

Так, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення.

Однак ВРП не було вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку минуло більше 8 років, відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення судді не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.

До того ж позивач вважає, що оскаржуване Рішення прийняте з порушенням заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння.

У випадку позивача порушено як заборону подвійного переслідування, оскільки розгляд питання про звільнення судді відбувався двічі – Верховною Радою України та ВРП, так і заборону подвійного притягнення (покарання) за одне і те саме діяння, адже позивача вже звільняла Верховна Рада України.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи апеляційної скарги Беця.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.

Положення Закону від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» і Закону № 1798-VIII у редакції, чинній на момент вчинення суддею дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону № 1798-VIII, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

На думку ВП ВС, стаття 32 Закону № 1798-VIII нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18).

Дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у лютому 2014 року.

31 березня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно позивача, прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги. Законність цього рішення, яким позивач був притягнутим до відповідальності з обранням виду дисциплінарного стягнення, підтвердив суд.

КАС ВС, на думку ВП ВС, правильно зауважив, що саме з прийняттям ВРЮ цього рішення від 31 березня 2016 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

З урахуванням наведеного ВП ВС назвала доводи скаржника про недотримання строку притягнення його до відповідальності помилковими.

Щодо неможливості притягати двічі до відповідальності

За процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею-позивачем присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.

Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги.

За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (рішення від 11 листопада 2019 року).

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже, ВП ВС робить висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади не може вважатися завершеною, а подання ВРЮ, на підставі якого суддя є притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому виду стягнення, - розглянутим.

У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1627-VIІІ цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Тобто, на думку ВП ВС, доводи скаржника не заслуговують на увагу, а після скасування зазначеної вище Постанови Верховної Ради подання ВРЮ від 8 червня 2016 року не було реалізоване та залишилось чинним.

Після набрання чинності законами №1401-VIII та 1402-VIII, а також 1798-VIII у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП.

Передання на підставі нових законів на розгляд ВРП подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений, але вже з урахуванням нового правового регулювання.

Станом на цей час рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року про внесення Верховній Раді відповідного подання було чинним, відтак й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді Олександра Беця ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним / застосованим.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що з набранням чинності зазначеними вище законами відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наведених обставин немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивача до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності (стягнення) щодо Олександра Беця уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Отже, ВП ВС вважає, що оскільки після 30 вересня 2016 року ВРП є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ВРП правомірно розглянула подання ВРЮ I і ухвалила за наслідками його розгляду рішення про звільнення судді.

Окрема думка

П’ять суддів Великої Палати Верховного Суду висловили окрему думку в цій справі.

«Суди встановили, що підставою для застосування щодо Олександра Беця дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали дії, вчинені ним у лютому 2014 року. Тобто дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним ще у лютому 2014 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП 17 лютого 2022 року.

Як зазначено раніше, норми Закону № 2453-VI у редакції, чинній на час вчинення суддею дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом № 192-VIII Закон № 2453-VI викладено в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI у зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні дисциплінарного провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Тобто як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивача на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.

Відповідач у силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею дій, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).

Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов'язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.

Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним у січні 2014 року, однак рішення ВРП не містить відповідних мотивів», вказали судді.

«З урахуванням зазначеного вважаємо, що рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 є необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС, повинна була б скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким оскаржуване рішення ВРП скасувати, а позов задовольнити», - зазначили судді ВП ВС в окремій думці.

Автор новини: Наталя Мамченко