П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 800/493/15 (П/9901/311/18)

Провадження № 11-635сапс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника Вищої ради правосуддя - Белінської О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Стародуб О. П., судді: Анцупова Т. О., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.) від 04 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя (правонаступник Вищої ради юстиції) про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 з посади судді за порушенням присяги».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 30 травня 2017 року скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду. Підставою скасування рішення слугувало не зазначення судом першої інстанції, яким саме вимогам, передбаченими ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не відповідає рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року

№ 899/0/15-15. Крім того, Верховний Суд України звернув увагу, що Вищий адміністративний суд України не зазначив, які положення Конституції України та Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушила ВРЮ, приймаючи спірне рішення.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 прийняте у спосіб, на підставі і у межах, передбачених Конституцією та законами України.

ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

З лютого 1985 року ОСОБА_3 працював на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 06 квітня 2000 року № 1617-ІІІ позивач обраний суддею цього суду безстроково.

Підставою для притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності слугували слідуючі обставини:

09, 10 та 16 січня 2014 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відділу ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району УДАІ ГУ МВС України в Київській області надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ст. 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі - КУпАП), а саме: невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.

Постановами судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 від 13, 20, 23 та 29 січня 2014 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 визнані винними у вчиненні вказаного правопорушення та позбавлені права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Постанови обґрунтовані тим, що зазначені особи 29 грудня 2013 року о 12 годині 30 хвилин на 20-му кілометрі автодороги Київ - Овруч Київської області, керуючи своїми транспортними засобами, не виконали законні вимоги працівників міліції про зупинку, які подавались за допомогою жезла та свистка, чим порушили п. 2.4 Правил дорожнього руху.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2014 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 скасовано, провадження у справі закрито у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_11 події та складу адміністративного правопорушення. Апеляційний суд виходив з того, що протокол про адміністративне правопорушення і рапорт працівника ДАІ не є переконливими доказами і не спростовують доводів ОСОБА_11 про його перебування в цей час в іншому місці, інших доказів його вини матеріали справи не містять.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2014 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 скасовано, провадження у справі закрито. Звільнено ОСОБА_9 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України».

Також постановою Апеляційного суду Київської області від 11 березня 2014 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2014 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 змінено в частині накладення адміністративного стягнення, та пом'якшено адміністративне стягнення до штрафу в розмірі дев'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Крім того, постановами судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 від 18 березня 2014 року ОСОБА_10 та ОСОБА_12 звільнені від адміністративної відповідальності на підставі ст. 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

15 та 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» МихайловськогоА.В. про порушення суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 норм законодавства під час прийняття ним рішень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, яких було безпідставно визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1222 КУпАП, та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.

03 червня 2015 року ТСК ухвалила висновок про наявність у діях судді ОСОБА_3 ознак порушення присяги та направила разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу відносно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3

27 жовтня 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді за порушення присяги.

26 листопада 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 з посади судді за порушенням присяги».

Не погодившись з таким рішенням ВРЮ, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.

За приписами ст. 32 Закону України від 15 січня 1998року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України &q?пі;Про засади запобігання і протидії корупції&q?ьн;; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) зміст присяги судді полягає в урочистому зобов'язанні об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 зазначає, що підстави для застосування стягнення у вигляді звільнення з посади судді відсутні, оскільки в його діях не було умисного порушення норм права, а тим більше порушення присяги.

Однак суд не підтримує таку позицію, адже ВРЮ в оскаржуваному рішенні детально обґрунтовано, в чому виражено умисність дій та упереджене ставлення судді ОСОБА_3 під час прийняття постанов від 13, 20, 23 та 29 січня 2014 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» («Kraska v. Switzerland», заява № 13942/88) визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року в справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04) також зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (§ 54).

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що підставою для застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення було допущення ним низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення справ про притягнення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до адміністративної відповідальності, а саме: в порушення вимог ст. 1222 та 245 КУпАП суддя ОСОБА_3 неповно та необ'єктивно розглянув адміністративні матеріали; не з'ясував усіх обставин справи; не навів мотиви, якими він керувався при накладенні адміністративних стягнень у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк - 6 місяців. Під час розгляду адміністративних справ суддя ОСОБА_3 здійснив оцінку доказів з порушенням вимог ст. 252 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки надав перевагу рапортам працівників ДАІ, протоколам про адміністративні правопорушення, які взагалі не доводили вини осіб, що притягалися до адміністративної відповідальності, та показам свідків сторони звинувачення. При цьому, усі протоколи про адміністративне правопорушення складено на підставі рапортів працівників ДАІ і не в час та за місцем вчинення адміністративного правопорушення, а в кабінеті працівника ДАІ після спливу близько 10 днів з моменту вчинення правопорушення.

Також оскаржуване рішення ВРЮ мотивовано тим, що розглядаючи матеріали відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_12, суддею ОСОБА_3 не було достовірно встановлено, що за кермом автомобілів, які не зупинились на вимогу працівників ДАІ, знаходились саме ці особи. Крім того, розгляд справ проведено за відсутності цих осіб та доказів належного повідомлення їх про час та місце розгляду справи, чим позбавлено права ОСОБА_10 та ОСОБА_12 права на судовий захист.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що на судовому засіданні 01 листопада 2018 року ОСОБА_3 зазначив, що винесені ним постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 та ОСОБА_12 в апеляційній інстанції не оскаржувались і «хай вони будуть 100 разів ці постанови незаконними, але на сьогоднішній день вони вступили в законну силу, не оскаржені ніким і не скасовані» (файл

«channel 01 2018_11_01 14-25-43» технічного запису судового засідання, час: з 8 хв. 50 сек. до 8 хв. 57 сек.).

Таке формальне трактування значення ухвалених суддею рішень, на думку Великої Палати Верховного Суду, не може свідчити про належне усвідомлення ОСОБА_3 суті суддівської професії та присяги судді.

Також твердження позивача, що ці судові рішення є чинними, спростовуються постановами Апеляційного суду Київської області про їх скасування, а визнання позивачем таких рішень незаконними підтверджують висновки ВРЮ.

Таким чином, позиція ВРП про те, що такі дії позивача призвели до настання негативних наслідків, які знайшли свій вираз у зниженні авторитету правосуддя у суспільстві, є підставними та обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 лютого 2017 року у справі «Лопушанський проти України» («Lopushanskyy v. Ukraine», заява № 27793/08) зазначив, що ст. 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого суду», гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною. З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що характер дій судді ОСОБА_3 під час розгляду справ стосовно ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 свідчить про його упередженість і відсутність об'єктивності, а тому відповідачем правильно кваліфіковано ці дії як такі, що порочать звання судді, у зв'язку з чим ВРЮ обґрунтовано дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення позивача з посади судді.

Близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і в її постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 28 березня 2018 року у справі № П/800/405/17, від 14 червня 2018 року у справі № 11-63сап18, від 30 серпня 2018 року у справі № 800/342/16 (800/514/15), ухвалених у справах з подібними фактичними обставинами.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що ВРЮ помилково застосувала трирічний строк для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. На думку скаржника ВРЮ повинна була застосувати строк притягнення до дисциплінарної відповідальності в один рік з дня вчинення проступку, визначений ч. 4 ст. 87 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла з 27 лютого по 28 березня 2015 року.

Проте, такі доводи не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Норми Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на час вчинення суддею ОСОБА_3 дисциплінарного проступку (13, 20, 23 та 29 січня 2014 року), не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, що вступила в силу з 28 березня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами ч. 4 ст. 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто положення ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) нерозривно пов'язані з розд. VI Закону № 2453-VI, що регламентує підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності, а тому використання цієї норми стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 28 березня 2015 року.

Така правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 11-2сап18 та від 04 жовтня 2018 року у справі № 800/156/16.

Отже, суд знаходить, що відповідач в силу положень ст. 58 Конституції України правильно застосував трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час винесення суддею ОСОБА_3 постанов від 13, 20, 23 та 29 січня 2014 року і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Аргументи ОСОБА_3, що покладені в основу рішення ВРЮ висновки стосуються допущених ним під час розгляду справ процесуальних порушень і мають оцінку прийнятих ним судових рішень, що не віднесено до повноважень відповідача, Велика Палата Верховного суду вважає безпідставними з огляду на таке.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ не втручалася в суть постановлених судових рішень, а лише здійснила перевірку обставин, за яких такі рішення були прийняті, та констатувала факт допущених суддею ОСОБА_3 грубих порушень, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справ, та порушення прав осіб, які притягались до відповідальності щодо їх участі в розгляді справи (ОСОБА_10 та ОСОБА_12.).

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 11-233сап18 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 800/445/16.

Що стосується посилання ОСОБА_3 про протиправність розгляду ТСК заяв голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» МихайловськогоА.В., оскільки вони подані за межами строку, передбаченого ст. 2 Закону № 1188-VІІ, Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1188-VІІ заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із ст. 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення. Таке повідомлення було опубліковано 12 червня 2014 року.

Заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою (ч. 5 ст. 2 Закону № 1188-VІІ).

Як установлено судом, заяви голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» МихайловськогоА.В. стосовно порушення суддею ОСОБА_3 норм законодавства були подані до ТСК 15 та 16 грудня 2014 року, тобто з порушенням строку, визначеного ст. 2 Закону № 1188-VІІ. Проте, ТСК прийняла вказані заяви до розгляду і за результатами перевірки ухвалила висновок про визнання в діях судді ОСОБА_3 ознак порушення присяги, направивши даний висновок до ВРЮ для подальшого прийняття відповідного рішення.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що порушення ТСК щодо прийняття заяви про проведення перевірки стосовно судді, яка подана за межами строку, передбаченого ст. 2 Закону № 1188-VІІ, законодавчо не впливає на обов'язок ВРЮ прийняти її висновок до розгляду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону № 1188-VІІ висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду ВРЮ. Крім того, як убачається з матеріалів справи, такі обставини були досліджені та враховані ВРЮ під час прийняття рішення від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, а тому ці доводи скаржника не можуть бути підставою для задоволення його скарги.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 800/156/16.

Також Велика Палата Верховного Суду критично оцінює аргументи судді ОСОБА_3, що під час обрання до нього виду дисциплінарного стягнення дисциплінарним органом не було враховано принципу пропорційності та даних, які характеризують його особу.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ зазначила, що допущенні суддею ОСОБА_3 грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді і кваліфікуються як порушенням присяги, а тому позитивна характеристика та тривалий стаж роботи на посаді судді не можуть бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання на звільнення з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, з огляду на характер та наслідки вчиненого проступку.

Обране ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення є пропорційним, враховуючи його значний суддівський стаж як судді першої інстанції (з 1985 року), за якого він як суддя не мав би допустити встановлених ВРП грубих порушень процесуального закону, надаючи для доведення вини осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, перевагу рапортам працівників ДАІ, протоколам про адміністративні правопорушення та показам свідків сторони обвинувачення.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В. Саприкіна

Судді:

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

О. С. Золотніков О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська