08.08.2019 | Автор: Зеров Костянтин
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

«Соколовський проти України»: Обрання судом запобіжного заходу без чіткого обґрунтування, і лише на підставі доводів слідчого (без розгляду їх правдоподібності) – порушує Конвенцію (ст.ст. 3,5,13 Конвенції, заява № 6433/18, від 04.07.2019 р.)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України В.М. Соколовський, звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення низки положень Конвенції, в тому числі у зв’язку з необґрунтованим досудовим триманням під вартою, відсутністю ефективного засобу правового захисту у зв’язку з цим, незабезпеченням національним законодавством права на відшкодування за необґрунтоване тримання під вартою, неналежною медичною допомогою під час тримання під вартою та ін.

Після затримання Заявника за підозрою у торгівлі людьми йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з мотивів можливого впливу на свідків, перешкоджання розслідуванню та ін. Після внесення застави Заявника було звільнено. Згодом Заявника було затримано у іншій кримінальній справі за аналогічним обвинуваченням та знову обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ухвалюючи дане рішення суд обмежився загальним обґрунтуванням. Строк тримання Заявника під вартою було неодноразово продовжено, в тому числі під час судового провадження. Станом на дату прийняття ЄСПЛ рішення за заявою, рішення у справі Заявника так і не було прийнято, а Заявник досі перебував під вартою.

Заявник страждав на хворобу серця внаслідок перенесеного інфаркту. Після переведення до Київського СІЗО йому діагностували серцево-судинні захворювання і надали рекомендації щодо подальшого лікування. Проте, у штаті СІЗО не було лікаря-кардіолога, у зв’язку з чим Заявника оглядав хірург. Згодом Заявнику неодноразово було рекомендовано здійснити стаціонарне лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі, проведено судово-медичні експертизи. Незважаючи на наявні висновки і рекомендації, Заявник продовжував перебувати в СІЗО, де через відсутність лікаря-кардіолога йому не було надано належну медичну допомогу.

ЄСПЛ встановив порушення порушено статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо розгляду скарг Заявника на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги. ЄСПЛ підкреслив, що не було доведено наявність у Заявника змоги скористатися засобами юридичного захисту, які могли б запобігти продовженню порушень чи забезпечити відшкодування.

ЄСПЛ встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з неадекватністю наданої Заявнику медичної допомоги під час тримання під вартою. ЄСПЛ наголосив, що хвороба Заявника була серйозною і впливала на його повсякденне життя, була загрозливою, отже занепокоєння Заявника щодо якості наданої йому медичної допомоги було обґрунтованим. ЄСПЛ звернув увагу на те, що надані Заявнику рекомендації фахівців щодо поміщення на лікування у кардіологічному закладі виконано не було, а СІЗО не було укомплектоване працівниками для лікування хвороб серця. Таким чином, Заявник отримував лише симптоматичне лікування, яке не можна вважати якісним.

ЄСПЛ встановив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з застосуванням до Заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без «достатніх» та «відповідних» підстав. ЄСПЛ підкреслив, що суди посилалися на однакові підстави для застосування зазначеного запобіжного заходу протягом всього періоду тримання Заявника під вартою; ухвали містили загальні формулювання і повторювані фрази. Також суди не розглядали застосування альтернативних запобіжних заходів (за винятком двох ухвал про грошову заставу). ЄСПЛ також наголосив, що перші ухвали місцевого суду не містили чітких та конкретних підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а обмежувалися простим посиланням на доводи слідчого, без будь-якого розгляду їх правдоподібності.

ЄСПЛ також встановив порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю гарантованого законодавством права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням під вартою.

Аналізуйте судовий акт: «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudłav. Poland) [GC], заява № 30210/96

«Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05

«Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04

«Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02

«Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07

«Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СОКОЛОВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SOKOLOVSKYY v. UKRAINE)

(Заява № 6433/18)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

04 липня 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Соколовський проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

          Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
          Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
          Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявою (№ 6433/18), яку 30 січня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Василь Миколайович Соколовський (далі – заявник).

2.  Заявника представляла пані О.В. Шаповал, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3.  Заявник скаржився на ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою. Він також скаржився на ненадання органами влади відповідних та достатніх підстав для обґрунтування досудового тримання його під вартою, відсутність ефективної процедури оскарження законності тримання його під вартою, а також на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за стверджуване свавільне тримання під вартою.

4.  02 лютого 2018 року заявник звернувся до Суду з клопотанням про застосування тимчасового заходу відповідного до Правила 39 Регламенту Суду, щоб його могли перевести до спеціалізованого медичного закладу для подальшого неврологічного лікування. 20 лютого 2018 року Суд відхилив це клопотання. Заяві було надано статус пріоритетної відповідно до Правила 41 Регламенту Суду.

5.  19 квітня 2018 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6.  Заявник народився у 1976 році та тримається під вартою у м. Київ.

A.  Кримінальне провадження щодо заявника

7.  01 грудня 2016 року працівники поліції затримали заявника за підозрою у торгівлі людьми.

8.  02 грудня 2016 року Бабушкінський районний суд міста Дніпро (далі – районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідній ухвалі було зазначено, що в іншому випадку він міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню. Суд також зазначив, що перебуваючи на свободі, заявник міг вплинути на свідків та спілкуватися з іншими особами через мережу Інтернет. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив. Суд також визначив як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 2 000 000 українських гривень (далі – грн). 05 грудня 2016 року заявника звільнили після внесення застави.

9.  Згідно з твердженнями заявника після його звільнення працівники поліції відразу ж затримали його за аналогічними обвинуваченнями (нові епізоди торгівлі людьми) в рамках іншої кримінальної справи.

10.  06 грудня 2016 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідній ухвалі було зазначено, що в іншому випадку він міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив. Суд також визначив як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 3 000 000 грн. 23 грудня 2016 року цю ухвалу було залишено без змін апеляційною інстанцією.

11.  26 січня та 22 березня 2017 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 26 березня та 20 травня 2017 року відповідно, залишивши йому можливість звільнення під заставу. Районний суд навів аналогічні підстави для продовження строку тримання його під вартою, що й в ухвалі від 06 грудня 2016 року.

12.  04 травня 2017 року кримінальну справу щодо заявника було направлено на розгляд до районного суду.

13.  13 травня 2017 року під час підготовчого засідання районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 10 липня 2017 року. В ухвалі було зазначено, що він не мав постійного місця проживання, обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, в іншому випадку міг переховуватися чи перешкоджати розслідуванню шляхом впливу на свідків або знищення чи приховування доказів або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо цього суд не зазначив.

14.  01 червня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінив суд, компетентний розглядати справу заявника, на Солом’янський районний суд
міста Києва (далі – суд першої інстанції).

15.  26 червня 2017 року суд першої інстанції відновив підготовче засідання та продовжив строк тримання заявника під вартою до 24 серпня 2017 року. Не зазначивши жодних додаткових деталей, Суд навів підстави для продовження строку тримання заявника під вартою аналогічні, наведеним районним судом в його ухвалі від 13 травня 2017 року.

16.  07 серпня, 03 жовтня та 30 листопада 2017 року, а також
24 січня 2018 року суд першої інстанції продовжував строк тримання заявника під вартою на відповідні періоди, останній встановлений період мав закінчитися 24 березня 2018 року. Суд першої інстанції повторив попередньо наведені підстави для продовження строку тримання заявника під вартою, не навівши додаткових деталей. Ухвалою від 24 січня 2018 року він відмовив у задоволенні поданого заявником того дня клопотання про звільнення з-під варти. Жодних підстав для такого рішення наведено не було.

17.  Згідно з наявною інформацією заявник перебуває під вартою, а його справа досі перебуває на розгляді у суді першої інстанції.

B.  Надана заявнику медична допомога

1.  Стан здоров’я заявника до його затримання

18.  Згідно з твердженнями заявника він довгий час страждає на хворобу серця після інфаркту міокарда у 2011 році. У 2011 і 2016 роках він проходив стентування.

19.  30 листопада 2016 року каретою швидкої допомоги заявника доставили до лікарні з гострим болем у грудях. Йому діагностували ішемічну хворобу серця та нестабільну стенокардію.

20.  01 грудня 2016 року його виписали з лікарні внаслідок покращення стану його здоров’я.

2.  Медична допомога, надана заявнику під час тримання під вартою.

21.  У період з 01 грудня 2016 року до 24 червня 2017 року заявник тримався під вартою у Дніпровському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО). Жодної інформації щодо отриманої у цей період медичної допомоги він не надав.

22.  24 червня 2017 року заявника перевели до Київського СІЗО.

23.  Згідно з проведеним того дня медичним оглядом заявнику діагностували ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний і постінфарктний кардіосклероз, атеросклероз аорти (трансмуральний інфаркт міокарда у 2011 році), стенокардію напруги III (функціонального) класу та серцеву недостатність. Йому надали рекомендації щодо подальшого лікування. Сторони не надали Суду інформації щодо рекомендованого лікування.

24.  26 червня 2017 року управління з питань виконання кримінальних покарань поінформувало захисника заявника про відсутність лікаря-кардіолога серед персоналу СІЗО.

25.  04 вересня 2017 року заявника проконсультував хірург СІЗО.

26.  З 27 до 30 вересня 2017 року заявник проходив лікування в Інституті кардіології імені академіка М.Д. Стражеска НАМН України. Згідно з відповідними медичними записами заявнику діагностували ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги III (функціонального) класу та гіпертонічну хворобу 3 стадії. Йому призначили медичні препарати та поінформували, що йому необхідно знаходитися під наглядом кардіолога. Згідно з твердженнями Уряду рекомендоване лікування могло бути надано заявнику у СІЗО.

27.  19 січня 2018 року у СІЗО заявника проконсультував лікар-кардіолог та порекомендував йому стаціонарне лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі. Його загальний стан був описаний як «середньої тяжкості». Згідно з твердженнями Уряду призначене йому лікування могло бути надано у СІЗО.

28.  22 січня 2018 року за клопотанням захисника заявника судово-медичний експерт Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи склав висновок, зазначивши, що у заявника, inter alia, були такі хронічні захворювання: гіпертонічна хвороба 3 стадії, серцева недостатність, стенокардія напруги III (функціонального) класу, ішемічна хвороба серця, постінфарктний кардіосклероз і стан після стентування коронарних артерій. Судово-медичний експерт рекомендував, inter alia, надання йому постійного лікування під нагляд лікаря та стентування коронарних артерій. Він дійшов висновку, що у випадку ненадання заявнику належного стаціонарного лікування поза межами СІЗО його здоров’я буде поставлено під серйозний і потенційно смертельний ризик.

29.  07 лютого 2018 року адміністрація СІЗО відповіла на клопотання захисника заявника, зазначивши, inter alia, що серед персоналу СІЗО лікаря-кардіолога не було.

30.  11, 18, 19, 20 і 25 лютого 2018 року заявник скаржився адміністрації СІЗО на погіршення стану його здоров’я та клопотав про надання йому медичної допомоги за межами СІЗО. Зокрема, він стверджував, що страждав від болі у грудях та запаморочення, а також неодноразово втрачав свідомість. Вбачається, що жодної відповіді на свої клопотання він не отримав.

31.  Згідно з виданою адміністрацією СІЗО довідкою від 12 лютого 2018 року заявник перебував під наглядом працівників медичної частини СІЗО та не потребував стаціонарного лікування. У довідці було зазначено, що серед працівників СІЗО лікар-кардіолога не було.

32.  22 лютого 2018 року СІЗО поінформувало органи прокуратури та суд першої інстанції про стан здоров’я заявника. Адміністрація СІЗО стверджувала, що рекомендації стосовно перебування заявника під наглядом лікаря-кардіолога та його подальшого лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі не могли бути виконані через відсутність серед працівників СІЗО лікаря-кардіолога.

33.  27 лютого 2018 року начальник СІЗО поінформував захисника заявника, що заявник отримував симптоматичне лікування. Зазначалося, що надання допомоги фахівця та високоякісної медичної допомоги у СІЗО було неможливим, а питання про подальше тримання заявника під вартою мало вирішуватися судом першої інстанції.

34.  28 лютого 2018 року державний заклад «Інститут Серця» надав консультативний висновок, рекомендувавши заявнику проходження стаціонарного кардіологічного лікування.

35.  01 березня 2018 року адміністрація СІЗО знову поінформувала захисника заявника, пославшись на попередні медичні висновки, що заявник потребував постійного нагляду лікаря-кардіолога, що було неможливим у СІЗО через відсутність серед його працівників лікаря-кардіолога.

36.  06 березня 2018 року за клопотанням захисника заявника судово-медичний експерт Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи склав висновок, повторивши висновки, раніше надані 22 січня 2018 року (див. пункт 28).

37.  11 червня 2018 року СІЗО поінформувало захисника заявника про стан здоров’я її клієнта, повторивши ту саму інформацію, що була надана 01 березня 2018 року (див. пункт 35).

38.  Сторони не поінформували Суд про лікування, надане заявнику після червня 2018 року.

ПРАВО

I.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 І 13 КОНВЕНЦІЇ

39.  Заявник скаржився на ненадання йому належного лікування та медичної допомоги під час тримання під вартою у СІЗО та відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку із зазначеною скаргою. Він посилався на статті 3 і 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 3

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

A.  Прийнятність

40.  Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Він вважав, що зі своїми скаргами щодо стану здоров’я заявник мав звернутися до прокуратури або у національні суди.

41.  Заявник стверджував, що регулярно скаржився на проблеми зі здоров’ям адміністрації СІЗО та до суду першої інстанції, проте безрезультатно.

42.  Суд вважає, що цей аргумент тісно пов’язаний із суттю скарг заявника щодо відсутності національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Тому він має бути долучений до розгляду по суті.

43.  Суд також зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B.  Суть

1.  Вичерпання національних засобів юридичного захисту та стверджуване порушення статті 13 Конвенції

44.  Суд нагадує, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту, закріплене у статті 35 Конвенції, зобов’язує тих, хто подає до Суду скаргу проти держави, спочатку використати засоби юридичного захисту, передбачені національною правовою системою. Отже, держави звільняються від необхідності відповідати за свої дії перед міжнародним органом до тих пір, поки вони не використають можливість виправити ситуацію за допомогою своєї власної правової системи. Правило ґрунтується на припущенні, відображеному у
статті 13 Конвенції, з яким воно тісно пов’язано, що існує ефективний засіб юридичного захисту, здатний по суті вирішити «небезпідставну скаргу» за Конвенцією та забезпечити належне відшкодування. До того ж важливим аспектом принципу є субсидіарність встановленого Конвенцією механізму захисту щодо національних систем, які забезпечують захист прав людини (див. рішенні у справах «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudłav. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 152, ЄСПЛ 2000‑XI та ««Хендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom), від 07 грудня 1976 року, пункт 48, Серія A № 24).

45.  Суд нагадує, що вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги
(див, серед інших джерел, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113 – 116,
від 28 березня 2006 року; «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року; «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року; «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105,
від 16 травня 2013 року). З огляду на зазначену практику та обставини цієї справи Суд вважає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку з його скаргою, тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню чи продовженню порушень або могли б надати заявнику відповідне відшкодування.

46.  Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції, а тому відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту.

2.  Стверджуване порушення статті 3 Конвенції

47.  Заявник скаржився на ненадання йому належного лікування у зв’язку з його хворобою серця. Зокрема, він стверджував, що відповідно до медичних рекомендацій він потребував спеціалізованої медичної допомоги, проте у медичній частині СІЗО йому надавалося лише симптоматичне лікування з огляду на відсутність серед працівників лікаря-кардіолога.

48.  Уряд заперечив, зазначивши, що надана заявнику медична допомога повністю відповідала вимогам статті 3 Конвенції.

49.  Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішенні у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року), згаданому рішенні у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 77 – 83) та в рішеннях у справах «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року) і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).

50.  Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, перш за все, зазначає, що хвороба, на яку страждав заявник (див. пункти 23, 26 і 28), була достатньо серйозною, щоб впливати на його повсякденну діяльність та навіть загрожувати його життю. Отже, він міг відчувати значне занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

51.  Суд також зазначає, що заявнику неодноразово рекомендувалося стаціонарне лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі (див. пункти 27, 28, 34 і 36). Вбачається, що цю рекомендацію виконано не було.

52.  У зв’язку з цим Суд зазначає, що органи влади визнали, що медична частина СІЗО не була належним чином обладнана та укомплектована працівниками для лікування хвороби серця заявника (див. пункти 24, 29, 31 – 33, 35 і 37). Це вказує на те, що заявник отримував лише симптоматичне лікування у зв’язку з його проблемами зі здоров’ям. Суд також зазначає, що вже встановлював у справах проти України факт відсутності кваліфікованих працівників та/або обладнання, здатних належним чином вирішити проблеми зі здоров’ям заявників під час тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 96 і 97, від 25 жовтня 2007 року; «Темченко проти України» (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункт 89,
від 16 липня 2015 року та «Осипенков проти України» [Комітет] (Osipenkov v. Ukraine) [Committee], заява № 31283/17, пункт 27,
від 29 січня 2019 року).

53.  Визнаючи, що заявник отримував певне лікування під час тримання під вартою, Суд не може погодитися з аргументом Уряду про достатній рівень наданої йому медичної допомоги. Надана Урядом задокументована інформація на підтримання його зауважень стосується хвороб заявника та рекомендацій лікарів щодо лікування. Проте вона не спростовує скарги заявника щодо якості отриманої ним медичної допомоги під час тримання під вартою (див. пункт 47).

54.  Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що держава не дотрималася своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

II.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

55.  Заявник скаржився, що рішення національних судів щодо тримання його під вартою були свавільними та необґрунтованими. Він також скаржився, що суд першої інстанції не розглянув належним чином його клопотання про звільнення з-під варти, подане 24 січня 2018 року. Насамкінець, він скаржився на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за стверджуване свавільне тримання під вартою. Він посилався на підпункт «с» пункту 1, пункти 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції.

56.  Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня
2018 року), з огляду на суть скарг заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції щодо свавільності та обґрунтованості рішень національних судів стосовно тримання його під вартою вирішує розглянути їх за пунктом 3 статті 5 Конвенції.

Відповідні положення пунктів 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції передбачають:

«3.  Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4.  Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5.  Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.»

A.  Прийнятність

57.  Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B.  Суть

1.  Пункт 3 статті 5 Конвенції

58.  Заявник доводив, що тримання його під вартою було незаконним та необґрунтованим, оскільки суди постійно посилалися на ті самі підстави для тримання його під вартою, не навівши жодних деталей щодо цього. Він також стверджував, що незважаючи на те, що тривале тримання його під вартою загалом відповідало національному законодавству, воно не було необхідним за цих обставин. Насамкінець, він наголосив, що суди не розглянули альтернативні запобіжні заходи після передання його справи до суду першої інстанції.

59.  Уряд доводив, що національні суди ретельно вивчили обставини справи при вирішенні питання про тримання заявника під вартою та постановили обґрунтовані ухвали, які відповідали як національному законодавству, так і Конвенції.

60.  Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).

61.  Суд зазначає, що сторонами не оскаржується, що заявник безперервно перебував під вартою з моменту його затримання 01 грудня 2016 року (див. пункт 7).

62.  Суд також зазначає, що всупереч твердженню Уряду ухвали районного суду від 02 та 06 грудня 2016 року не містили чітких та конкретних підстав для тримання заявника під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якого розгляду правдоподібності підстав, на які посилався останній (див. пункти 8 і 10). Щодо посилання суду на ризик можливого впливу заявника на свідків та спілкування з іншими особами через мережу Інтернет у випадку його перебування на свободі Суд цікавиться, як наявність такого ризику співвідносилася з можливістю звільнення заявника під заставу (див. там само).

63.  Суд також зазначає, що обґрунтування судів не змінилося з плином часу. У своїх подальших ухвалах щодо продовження строку тримання заявника під вартою, зокрема від 26 січня, 22 березня, 13 травня, 26 червня, 07 серпня, 03 жовтня та 30 листопада 2017 року, а також від 24 січня 2018 року суди повторювали ті самі підстави, а саме: тяжкість інкримінованих заявнику обвинувачень, ризик його переховування чи перешкоджання розслідуванню шляхом впливу на свідків або знищення чи приховування доказів, або продовження ним злочинної діяльності. Суд зазначає, що ухвали про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях та містили повторювані фрази. З них не вбачається, що суди належним чином проаналізували факти щодо того, чи був необхідний такий запобіжний захід за цих обставин на відповідній стадії провадження.

64.  Крім того, за винятком ухвал від 26 січня та 22 березня
2017 року (див. пункт 11), національні органи влади не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (див. рішення у справі «Осіпенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада 2010 року).

65.  Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15,
пункт 41, від 15 грудня 2016 року).

66.  З огляду на зазначене Суд вважає, що не розглянувши конкретні факти ситуації заявника та по суті постійно посилаючись на тяжкість інкримінованих йому обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними».

67.  Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

2.  Пункт 4 статті 5 Конвенції

68.  Заявник скаржився, що суд першої інстанції не розглянув належним чином його клопотання про звільнення з-під варти, подане 24 січня 2018 року.

69.  Уряд стверджував, що заявник міг скористатися ефективною процедурою оскарження законності тримання його під вартою.

70.  Суд зазначає, що скарги заявника стосувалися ненаведення судом першої інстанції відповідних підстав у його ухвалі від 24 січня 2018 року при розгляді в рамках того самого провадження клопотання прокурора про продовження строку тримання його під вартою та клопотання заявника про звільнення з-під варти. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглянув це питання за пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 62 – 67). Суд не вбачає необхідності розглядати те саме питання і за пунктом 4 статті 5 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Ігнатенко проти Молдови» (Ignatenco v. 
Moldova), заява № 36988/07, пункт 91, від 08 лютого 2011 року та «Ходорковський та Лебедєв проти Росії» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви № 11082/06 та № 13772/05, пункт 525, від 25 липня
2013 року). Отже, окремого розгляду скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції не вимагається.

3.  Пункт 5 статті 5 Конвенції

71.  Суд зазначає, що скарга заявника за цим пунктом є аналогічною скаргам, розглянутим Судом у низці інших справ проти України (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79 – 84,
від 27 лютого 2018 року). Суд доходить висновку, що заявник не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням його під вартою, як це вимагається пунктом 5 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

III.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

72.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A.  Шкода

73.  Заявник вимагав 2 000 000 українських гривень (далі – грн) (65 150 євро), що дорівнювало сумі внесеної ним застави, та 11 972,87 грн (390 євро) в якості відшкодування витрат на його медичні препарати. Він також вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

74.  Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

75.  Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між внесенням застави та стверджуваним порушенням і тому відхиляє цю вимогу. Вимогу заявника щодо відшкодування медичних витрат Суд вважає необґрунтованою. З іншого боку, він присуджує заявнику 10 000 євро – повний розмір суми, що вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

B.  Судові та інші витрати

76.  Заявник також вимагав 8 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Він просив, щоб вони були сплачені безпосередньо на банківський рахунок його представника. Він також вимагав 50 євро в якості компенсації адміністративних витрат.

77.  Уряд вважав суму, яка вимагалася, необґрунтованою.

78.  З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд присуджує 1 000 євро за цим пунктом. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявника,
пані О.В. Шаповал, як зазначено заявником (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

C.  Пеня

79.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Долучає до суті справи заперечення Уряду про невичерпання національних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника на відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відхиляє його після розгляду по суті;

2.  Оголошує прийнятними скарги за статтями 3 і 13 Конвенції на відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою, а також його скарги за пунктами 3, 4 та 5 статті 5 Конвенції;

3.  Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції;

4.  Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції;

5.  Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції;

6.  Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції;

7.  Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції;

8.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок його представника,
пані О.В Шаповал;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

9.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 липня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря

Йонко Грозєв

(Yonko Grozev)
Голова

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/07/31/20190731145602-82.docx

2935
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ