П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю позивача ОСОБА_5,

представників: позивача - ОСОБА_6,

відповідача - Шумар В.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою про визнання протиправними та незаконними дій ВРУ щодо розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України № 4645 (далі - проект Закону) та прийняття -Закону України від 12 травня 2016 року № 1355-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» (далі Закон № 1355-VIIІ) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_05_12/pravo1/T161355.html?pravo=1>.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ВРУ порушила процедуру прийняття закону, визначену Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент). Так, позивач вказав, що відповідач порушив вимоги частини другої статті 96 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, статей 98 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2107/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 100 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_785/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 101 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_790/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 103 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_804/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 109 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_829/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 112 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_845/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 116 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_865/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 117 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_868/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 125 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_921/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 126 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_924/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, 130 Регламенту <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_949/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1>, зокрема, щодо дотримання строків внесення альтернативних законопроектів, внесення пропозицій і поправок, а також строків надання законопроекту народним депутатами до його розгляду за скороченою процедурою; щодо дотримання строків включення законопроекту до порядку денного сесії ВРУ; щодо врахування експертного висновку законопроекту та щодо строків підписання прийнятого закону.

На думку позивача, зазначені вище порушення Регламенту <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_28/pravo1/T101861.html?pravo=1> призвели до того, що було протиправно прийнято Закон № 1355-VIIІ, а прийнятий з порушеннями закон безумовно впливає на обсяг прав та свобод позивача. Крім того, з прийняттям вказаного Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_05_12/pravo1/T161355.html?pravo=1>, на думку ОСОБА_5, його було поставлено у невигідні умови, оскільки до участі у відборі на посаду Генерального прокурора України почали претендувати особи без належної професійної освіти, що зменшило переваги позивача перед іншими кандидатами.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 липня 2016 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що оскільки фізичні та юридичні особи не є безпосередніми учасниками публічно-правових відносин, які виникають під час здійснення ВРУ законотворчої діяльності, то ВРУ під час розгляду проекту Закону та прийняття Закону № 1355-VIIІ не порушила права та інтереси ОСОБА_5 у сфері публічно-правових відносин.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Зміст заявлених вимог у заяві про перегляд зводиться до визнання незаконними дій ВРУ при здійсненні законодавчої процедури щодо розгляду і прийняття законопроекту, яким, на думку позивача, порушені його права і свободи.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установив суд, за результатами розгляду проекту Закону ВРУ прийняла Закон № 1355-VIIІ.

Розділом IV Регламенту врегульовано питання законодавчої процедури, стадіями якої є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, прийняття закону, його підписання та оприлюднення.

Положеннями статті 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ.

Відповідно до пункту 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Згідно зі статтею 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у ВРУ належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України; законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються ВРУ позачергово.

ВРУ здійснює законодавчу владу самостійно, без участі громадян чи інших органів державної влади на підставі делегованих народом України повноважень.

Статтею 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене можна стверджувати, що фізичні та юридичні особи не є безпосередніми учасниками публічно-правових відносин, які виникають під час здійснення ВРУ законотворчої діяльності, а тому й не можуть оскаржувати до адміністративного суду той чи інший закон України, а також окремі стадії законотворчого процесу, здійснення яких віднесено до виключної компетенції ВРУ.

Таким чином, наведені у заяві представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2016 року є незаконною.

Враховуючи те, що Вищий адміністративний суд України розглянув справу з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені у заяві про перегляд та в судовому засіданні доводи не спростовують викладених в рішенні цього суду висновків, у задоволенні заяви представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. ПрокопенкоСудді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда І.Л. Самсін