Історія справи

Постанова ВССУ від 17.04.2026 року у справі №752/27626/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 752/27626/21

провадження № 61-1791св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Київський електровагоноремонтний завод»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» на рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 04 липня 2024 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 рокуу складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» (далі - ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права на приватизацію.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 2010 року проживає разом зі своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , на тій підставі, що 30 грудня 2010 року між ним і ВАТ «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року» був підписаний договір найму, згідно з яким йому передавалась в користування вказана квартира з правом бути зареєстрованим за цією адресою особисто та зареєструвати членів його сім`ї.

Ця квартира знаходиться на балансі ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та належить йому на праві загальнодержавної власності.

13 червня 2016 року позивач надіслав до відповідача лист, в якому зазначив, що бажає приватизувати згадану квартиру.

ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» звернулося з позовом до суду з вимогою розірвати договір, укладений між ним та відповідачем, від 30 грудня 2010 року.

08 лютого 2021 року позивач повторно надіслав листа на адресу відповідача

з проханням розглянути питання початку процедури приватизації його та членами його сім`ї за вказаною адресою, проте вказаний лист залишився без відповіді.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним і членами його сім`ї право на приватизацію квартири

АДРЕСА_2 , із зобов`язанням ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» вчинити дії на проведення приватизації вказаної квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 і членами його сім?ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_2 , право на приватизацію квартири

АДРЕСА_2 , із зобов`язанням ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» вчинити дії на проведення приватизації вказаної квартири.

Рішення суду мотивоване тим, що згідно з договором найму ОСОБА_1 має право користування квартирою

АДРЕСА_2 , проживає у ній постійно з 2010 року, вказане приміщення є жилим та підлягає приватизації, оскільки належить до житлового фонду та на праві власності державі в особі ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», а відтак останнє виступає органом приватизації, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 9 ЖК України, частини п`ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивач та члени його сім`ї, які також проживають та зареєстровані у квартирі, мають право на приватизацію цього житла.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 лютого 2025 року представник ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» - Замула Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року

й ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою про приватизацію спірної квартири, до якої, відповідно, надав усі необхідні документи, що передбачені Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від

16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396). Зі змісту позовної зави не вбачається обґрунтованих мотивів того, яким саме чином відповідач порушив права та інтереси позивача. Лист ОСОБА_1 від 13 червня 2016 року взагалі не стосується питання приватизації спірної квартири. Розглядаючи справу, суди повинні були встановити, що договір від 30 грудня 2010 року

№ КЕВРЗ/СПВ-10345/Ю є нікчемним, навіть за умови, якщо жодна зі сторін на це не посилається, та за власною ініціативою зробити висновок про нікчемність правочину. Суди висновків про нікчемність вказаного договору не зробили. Фактично оскаржуваними судовими рішеннями порушено права

АТ «Укрзалізниця», як єдиного акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», адже саме АТ «Укрзалізниця» є тією особою, яка контролює діяльність ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», зокрема, й в частині належного використання майна, що обліковується у ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод».

Аргументи інших учасників справи

06 травня 2025 року ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзив, у якому просять в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що аргументи касаційної скарги зводяться до встановлення обставин справи, які було встановлено судами, та надання оцінки доказам, яким уже було надано оцінку судами попередніх інстанцій. Аргументи касаційної скарги щодо нікчемності договору найму від 30 грудня 2010 року вже були предметом дослідження у справі № 752/9886/16-ц, де суди дали оцінку таким аргументам і відмовили у задоволенні позову. Суди першої і апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права і не порушили норми процесуального права.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

Зупинено дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня

2024 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року,до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

23 липня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

12 січня 2004 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови правління з виробництва ВАТ «Київський ЕВРЗ» (правонаступником якого

є ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод»).

30 грудня 2010 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Київський електровагоноремонтний завод імені Січневого повстання 1918 року» укладено договір найму № КЕВРЗ/СПВ-10345/Ю, відповідно до якого ОСОБА_1 передано в користування квартиру АДРЕСА_2 , з правом бути зареєстрованим за вказаною адресою особисто та зареєструвати членів сім`ї.

01 листопада 2011 року складено акт приймання-передання квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 75,0 кв. м, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 41,9 кв. м. Ключі від квартири та від кімнат отримав ОСОБА_1 .

27 липня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням.

13 червня 2016 року ОСОБА_5 направив лист на ім`я заступника голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» Міслявчука М. В.,

в якому зазначив, що бажає приватизувати квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідь на зазначений лист відповідач не надав.

ОСОБА_1 звернувся з листом до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у відповідь отримав лист від 25 жовтня

2019 року № 056/Г83-3877, в якому зазначено, що за інформацією Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» квартиру АДРЕСА_2 , не включено до переліку майна, що належить територіальній громаді

м. Києва та не віднесено до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. За наявними даними зазначена квартира на праві власності належить Київському державному електровагоноремонтному заводу імені Січневого повстання 1918 року згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення (Департамент будівництва та житлового забезпечення) від 17 жовтня 2001 року № 1152-С.

08 лютого 2021 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом,

у якому просив розглянути початок процедури приватизації ним та членами його сім`ї квартири АДРЕСА_2 .

Відповіді на вказаний лист позивач не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 з 06 березня 2012 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року

у справі № 752/9886/16-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, у задоволенні позову ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про припинення договору безоплатного користування житловим приміщенням та виселення відмовлено.

31 січня 2023 року і 18 серпня 2023 року Службою у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що діти проживають за зазначеною адресою разом з батьком.

У вказаному акті від 18 серпня 2023 року зазначено, що у квартирі проживають

і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , 1955 року народження, дідусь, ОСОБА_2 , 1984 року народження, батько, ОСОБА_7 ,

1956 року народження, бабуся, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька, ОСОБА_8 , 1983 року народження, мати.

Також у акті від 18 серпня 2023 року зазначено, що на момент проведення обстеження умови для проживання дітей створено належним чином.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

У статтях 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки)), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону № 2482-XII).

У частинах першій, другій, п`ятій статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло,

з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи

з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 18 Положення № 396 громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом

з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку

у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні

в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

За змістом наведених нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 липня

2022 року у справі № 686/24506/20 (провадження № 61-17180св21).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2482-XIIдо членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону № 2482-XIIпередача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні

у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження

№ 61-1311сво23) зроблено висновок, що «якщо органи приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача. У контексті цієї справи визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту».

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї з грудня 2010 року є користувачами спірної квартири, а тому відповідно має право на її приватизацію; 13 червня 2016 року і 08 лютого 2021 року позивач направляв листи на ім`я заступника голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» Міслявчука М. В., в яких зазначав, що бажає приватизувати спірну квартиру, проте відповідей на зазначені листи не отримав, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що договір від 30 грудня 2010 року

№ КЕВРЗ/СПВ-10345/Ю є нікчемним та те, що фактично оскаржуваними судовими рішеннями порушено права АТ «Укрзалізниця» як єдиного акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», адже саме АТ «Укрзалізниця» є тією особою, яка контролює діяльність ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», зокрема, й в частині належного використання майна, що обліковується у ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод»,

є аналогічними аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційний суд надав обґрунтовану і вичерпну відповідь, яка додаткової оцінки суду касаційної інстанції не потребує.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня

2024 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська