Історія справи

Постанова ВССУ від 05.03.2026 року у справі №758/9989/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року

м. Київ

справа № 758/9989/24

провадження № 61-838св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (правонаступник публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Якимець О. І. від 07 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О., від 21 травня 2025 року і ухвалив таку постанову.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (правонаступником якого є

ТОВ «Цикл Фінанс») про захист прав споживачів.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що між нею та відповідачем було укладено кредитні договори № 528298 від 05 березня 2008 року на суму 30 000 доларів США зі строком погашення до 05 березня 2027 року,

№ 5360817 від 18 квітня 2007 року на суму 22 709 доларів США на строк до

18 квітня 2014 року та № 6487724 від 18 червня 2008 року на суму 40 599 доларів США на строк до 18 червня 2015 року.

3. ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк»у 2012 році звернулося до Господарського суду Харківської області з майновими вимогами у процедурі банкрутства позивачки, які були частково задоволені за рахунок майна позивачки шляхом проведення прилюдних торгів у процедурі банкрутства.

4. У подальшому відповідач, попри наявність затвердженого ліквідаційного балансу у процедурі банкрутства позивачки, звернувся до суду за примусовим стягненням боргу, у 2018 році отримав дублікат виконавчого листа і звернувся до приватного виконавця за примусовим виконанням рішення суду.

5. Позивачка зазначала, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

6. У зв`язку з цим посилалася на те, що частиною четвертою статті 3 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності у 2016 році, забороняється надання кредитів в іноземній валюті на території України, а частиною п`ятою статті 12 вказаного Закону передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

7. Крім того, позивачка вказувала, що на час укладання нею кредитних договорів з відповідачем діяли положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яку в подальшому було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

8. З наведених підстав вважала, що відповідач порушив вимоги статті 11 Закону України «Про захист споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», оскільки не запропонував їй привести у відповідність діючому законодавству укладені кредитні договори, що тягне за собою наявність права на застосування до нікчемного правочину наслідків нікчемності.

9. З урахуванням викладеного, уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 просила визнати недійсними через їх нікчемність кредитні договори, укладені нею з ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», та застосувати наслідки нікчемності правочинів, зобов`язати відповідача здійснити за вказаними кредитними договорами перерахунок заборгованості у гривню станом на день прийняття Закону України «Про споживче кредитування» та провести реституцію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведені викладені у позовній заяві обставини щодо підстав недійсності договорів, а відтак відсутні підстави для визнання кредитних договорів недійсними і у задоволенні позовної вимоги необхідно відмовити повністю за її недоведеністю. Крім того, норма, яка містить підстави нікчемності правочину, має бути чинною у момент вчинення правочину, водночас позивачка, як на підстави нікчемності кредитних договорів, посилається на норми Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року та частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка набрала чинності

16 листопада 2011 року, тобто вже після укладення оспорюваних договорів.

12. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

13. Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня

2025 року залучено в якості правонаступника відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» - ТОВ «Цикл Фінанс».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

15. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки кредитні договори укладено сторонами 05 березня 2008 року, 18 квітня 2007 року та 18 червня 2008 року і на час їх укладення Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Позивачка, заявляючи вимогу про визнання договорів кредиту нікчемними, посилаючись на положення статті 3 та пункту 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності 10 червня 2017 року, але ж ці положення не можуть поширюватись на правовідносини, що виникли у 2007 та 2008 роках.

16. Обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. 16 січня 2026 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 05 вересня 2018 року у справі № 925/1476/17, від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17, від 31 жовтня 2024 року у справі № 210/756/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що відповідно до

статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У зв`язку з цим, відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності у 2016 році, забороняється надання кредитів в іноземній валюті на території України, а частиною п`ятою статті 12 вказаного Закону передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Крім того, на час укладання кредитних договорів з відповідачем діяла стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яку в подальшому було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Відповідач не запропонував привести у відповідність діючому законодавству укладені кредитні договори, що тягне за собою наявність права на застосування до нікчемного правочину наслідків нікчемності.

20. Оскільки норма Закону України «Про споживче кредитування» щодо обов`язкової реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, є нормою імперативною, є підстави для висновку, що відповідач без достатньої правової підстави ухиляється від проведення реструктуризації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/9989/24 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Доводи осіб, які подали відзив (пояснення) на касаційну скаргу

22. У лютому 2026 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не приймаються до уваги судом касаційної скарги, оскільки ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» втратило статус учасника справи (відповідача) на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, якою залучено в якості правонаступника відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» - ТОВ «Цикл Фінанс».

23. У поданих поясненнях на касаційну скаргу ТОВ «Цикл Фінанс» посилається на те, що ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами, оскільки вже неодноразово зверталась до суду з вимогами, щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитних договорів недійсними та перегляд рішення Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня

2011 року за нововиявленими обставинами з абсолютно тотожними підставами та обґрунтуванням.

24. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження підстав для визнання кредитних договорів недійсним. ОСОБА_1 перед підписанням кредитних договорів мала можливість ознайомитися з їх текстом та умовами і власноручно їх підписала, кожний договір укладено окремо та в різний час. Кредитні договори, укладені між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» і ОСОБА_1 , не можуть бути визнанні недійсними, оскільки укладені з додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. Між ОСОБА_1 та ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» було укладено кредитні договори № 5360817 від 18 квітня 2007 року у розмірі

22 709 доларів США зі строком погашення до 18 квітня 2014 року, № 528298

від 05 березня 2008 року у розмірі 30 000 доларів США зі строком погашення

до 05 березня 2027 року та № 6487724 від 18 червня 2008 року у розмірі

40 599 доларів США зі строком погашення до 18 червня 2015 року.

26. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2011 року у справі № 2018/2-2056/11, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 5289298 у розмірі 36 211,98 доларів США за кредитним договором № 5360817 у розмірі 21 892,09 доларів США, за кредитним договором № 6487724 у розмірі 54 143,23 доларів США, а також судовий збір у розмірі 212,60 доларів США та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання недійсними зазначених кредитних договорів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

28. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Отже підстави для задоволення клопотання про розгляд справи за участі позивача, заявленого у касаційній скарзі, відсутні.

31. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

32. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

33. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

34. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

35. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

36. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

37. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

38. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

39. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

40. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

41. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

42. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

43. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

44. Згідно із частинами першою, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)

45. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

46. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

47. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

48. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

49. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

50. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

51. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

52. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

53. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, мотивовано виходив з того, що оспорювані кредитні договори не суперечили приписам чинного законодавства України на час їх укладення, вчинені учасниками, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідали їхній внутрішній волі та спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому не можуть вважатися недійсним з підстав, наведених позивачкою.

54. Умови кредитних договорів були доведені позичальниці у письмовому вигляді, чітко викладені у тексті самих кредитних договорів, позивачка з такими умовами ознайомлена та погодилася з ними, про що свідчить її підпис у тесті договорів. Крім того, позивачкою не доведено, що банк під час укладання кредитних договорів приховав від неї повну та об`єктивну інформацію щодо укладення кредитів в іноземній валюті, валютних ризиків, методики визначення валютного курсу.

55. Слід також зазначити, що грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

56. Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, в іноземній валюті, не суперечило законодавству України на час укладенні кредитних договорів. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України).

57. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI, згідно з абзацами першим-третім пункту 8 розділу І якого у частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» додано абзац третій про те, що надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

58. Звертаючись до суду з цим позовом, про визнання договорів кредиту нікчемними, позивачка також посилалася на положення статті 3, пункту 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» щодо заборони кредитування в іноземній валюті. Положення цього Закону набрали чинності 10 червня 2017 року.

59. Слід врахувати, що між сторонами спору кредитні договори були укладенні у 2007-2008 роках, відповідно на той час Закон України «Про захист прав споживачів» заборони на укладення кредитних договорів в іноземній валюті не передбачав, а Закон України «Про споживче кредитування» набрав чинності лише у 2017 році.

60. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсними, оскільки такі процеси стосуються обох сторін договору й позичальниця при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також розглянути можливість отримання кредиту в національній валюті.

61. Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня, зазначивши, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

62. У цій справі прострочена заборгованість виникла у позивачки перед банком у 2011 році та була стягнута в судовому порядку рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2011 року у справі № 2018/2-2056/11.

63. Вказаним рішенням було задоволено позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором № 5289298 у розмірі 36 211,98 доларів США ,за кредитним договором № 5360817 у розмірі 21 892,09 доларів США, за кредитним договором

№ 6487724 у розмірі 54 143,23 доларів США, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання недійсними зазначених кредитних договорів.

64. Вказане рішення суду набрало законної сили, проте не виконано позивачкою.

65. Посилання у касаційній скарзі на те, що банк не запропонував ОСОБА_1 привести у відповідність діючому законодавству Закону України «Про споживче кредитування» умови своїх договорів є безпідставними, з огляду на стягнення заборгованості за кредитними договорами рішенням суду ще у 2011 році. Такі доводи не свідчать про наявність підставі для нікчемності правочину.

66. У справі № 2018/2-2056/11 предметом розгляду була також зустрічна позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсними трьох договорів кредиту на тій підставі, що укладені кредитні договори суперечать Закону України «Про захист прав споживачів». Доводам зустрічного позову надано оцінку судом при вирішенні спору у вказаній справі.

67. З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що сторонами спору було досягнуто усіх істотних умов при укладенні кредитних договорів у 2007- 2008 роках.

68. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

69. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

70. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

71. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня

2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

72. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

73. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

74. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

75. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, яким було скасовано рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного судувід 21 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович