П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 396/2550/17

Провадження № 11-112апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Вівдиченко Т.Р.) у справі № 396/2550/17 за її позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, управління з питань надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Черемшина 2012» (далі - ТОВ «Черемшина 2012»), Громадська організація «Вишневий світанок», про скасування рішення державного реєстратора та свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Києво-Святошинського районного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, управління з питань надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації, у якому просила скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області про державну реєстрацію обтяжень прав (з відкриттям розділу) від 06 квітня 2013 року індексний номер 1442363, та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане 06 квітня 2013 року.

На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (АДРЕСА_1) державний реєстратор без наявності підстав для проведення реєстраційних дій самостійно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке стало підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Черемшина 2012» та видачі свідоцтва про право власності від 06 квітня 2013 року. При цьому державний реєстратор бачив наявні суперечності між заявленими ТОВ «Черемшина 2012» та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно за Колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія» (далі - КЖКП «Агропромбудіндустрія»).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить змінити ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017року в частині закриття провадження та постановити нову ухвалу про скасування рішення державного реєстратора.

Позивачка вважає, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовними вимогами є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, управління з питань надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації, треті особи: ТОВ «Черемшина 2012», Громадська організація «Вишневий світанок», про скасування рішення державного реєстратора та свідоцтва про право власності на нерухоме майно передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що позивачка оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

У ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону №2147-VIII) встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2017 року позивачкою до адміністративного суду подано позов, в якому фактично оскаржується правомірність набуття «ТОВ «Черемшина 2012» у 2013 році права власності на нежитлове приміщення (АДРЕСА_1) та видачу свідоцтва про право власності на нього, про що державним реєстратором реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції було зроблено відповідні записи.

За рік до цього, у березні 2016 року, ОСОБА_3 було подано цивільний позов (у справі № 369/12652/15-ц) до Києво-Святошинського районного суду Київської області до ТОВ «Черемшина 2012» і КЖКП «Агропромбудіндустрія», треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Києво-Святошинська районна державна адміністрація в особі управління з питань надання адміністративних послуг, у якому просила визнати недійсним протокол загальних зборів засновників (учасників) товариства й акт приймання-передачі нежитлової будівлі від 19 березня 2013 року, припинити юридичну особу з виключенням її з державного реєстру, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 квітня 2013 року, а також скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року, визнати жилими кімнати в гуртожитку та право проживання в гуртожитку.

Метою звернення ОСОБА_3 до суду з цивільним позовом був захист порушеного права користування кімнатою в гуртожитку АДРЕСА_1. За позицією позивача її права було порушено в процесі передачі цієї будівлі до статутного капіталу ТОВ «Черемшина 2012» та оформлення права власності на неї.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В Апеляційному суді Київської області на розгляді перебуває апеляційна скарга на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року.

Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про зміну форми власності спірного приміщення з колективної на приватну та передачу цього приміщення до статутного капіталу іншої юридичної особи, а також одержання свідоцтва про право власності на це приміщення.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення) в порядку адміністративного судочинства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України у редакції, чинній на час прийняття рішення).

У ч. 1 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України у згаданій редакції).

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 року у справі №815/6165/14, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від неї.

Беручи до уваги наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. СаприкінаСудді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська