Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 990/130/25

провадження № 11-231заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 року (судді Гончарова І. А., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П.) у справі № 990/130/25 за її позовом до держави в особі Верховної Ради України про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 03 червня 2010 року № 2316?VI «Про звільнення суддів» та поновлення на посаді судді і

ВСТАНОВИЛА:

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до держави в особі Верховної Ради України (далі - ВРУ), у якому просила:

? визнати Постанову ВРУ від 03 червня 2010 року № 2316-VI «Про звільнення суддів» (далі - Постанова № 2316-VI) в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси протиправною та нечинною;

? поновити ОСОБА_1 на посаді судді Приморського районного суду м. Одеси.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачці десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та наданням відповідних доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість звернення до суду безпосередньо або через представника у визначений законом строк.

3. На обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду позивачка повідомила, що Постановою № 2316-VI її було звільнено з посади судді Приморського районного суду м. Одеси відповідно пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді. Вказане рішення про звільнення, на її думку, приймалось на підставі матеріалів кримінальної справи № 052200500030, яку стосовно неї порушено 08 листопада 2005 року та розслідувано Генеральною прокуратурою України.

4. Позивачка вказала, що 27 лютого 2022 року кримінальне провадження стосовно неї остаточно було закрито територіальним управлінням Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. Однак, як зазначала ОСОБА_1 , протягом тривалого часу орган досудового розслідування та Одеська обласна прокуратура про цей факт її навмисно не сповіщали, а дізналася вона про це випадково у грудні 2023 року. Зазначила, що постанову про закриття кримінального провадження від 27 лютого 2022 року вона отримала 15 листопада 2024 року. З цього вбачається, що постанова про закриття кримінального провадження надана ОСОБА_1 лише через 2 роки та 9 місяців після закриття кримінального провадження, що є грубим порушенням її конституційних прав.

5. На думку ОСОБА_1 , з 15 листопада 2024 року, тобто після отримання постанови органу досудового розслідування, у неї виникло право на звернення до органів прокуратури та територіального управління ДБР з вимогою поновлення її конституційних прав, у тому числі поновлення на посаді (роботі) відповідно до статті 6 Закону України 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

6. Окрім цього, позивачка наголосила на тому, що на час звільнення її з посади судді у 2010 році на підставі матеріалів незакінченої розслідуванням кримінальної справи у неї не було підстав для звернення з позовною заявою до Верховного Суду згідно із Законом № 266/94-ВР, оскільки досудове розслідування відносно неї тривало. Ці підстави виникли лише після закриття кримінального провадження та отримання позивачкою у листопаді 2024 року постанови про закриття кримінального провадження. З її погляду, тільки із цього моменту в неї з`явилася можливість реалізувати свої права, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, відповідно до Закону № 266/94-ВР.

7. Підсумовуючи вказане, позивачка вважає, що пропустила строк з поважних причин з огляду на триваючу невизначеність з боку прокуратури та територіального управління ДБР з її станом у кримінальному провадженні з 2005 року до його закриття у 2022 році та отримання постанови у 2024 році. Вказані причини були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами та труднощами з вини держави в особі службових осіб прокуратури, територіального управління ДБР та ВРУ, що унеможливило своєчасне звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2025 року визнав неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом та разом з доданими до нього документами повернув його позивачці.

9. Суд першої інстанції зважив на те, що позивачка дізналася про своє звільнення з посади судді Приморського районного суду м. Одеси 3 червня 2010 року, тобто того ж дня, коли ВРУ ухвалила Постанову № 2316-VI, тому право на її оскарження у ОСОБА_1 виникло з 04 червня 2010 року, однак позов у цій справі подано лише 01 квітня 2025 року.

10. Не визнав суд першої інстанції переконливими для поновлення строку звернення до суду доводи ОСОБА_1 стосовно того, що на час звільнення її з посади судді в 2010 році на підставі матеріалів незакінченої розслідуванням кримінальної справи у неї не було підстав для звернення до суду, бо тривало досудове слідство, оскільки з Постанови № 2316-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси видно, що цю суддю звільнено з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги, а не за фактом порушення кримінальної справи щодо неї.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

11. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це судове рішення та поновити пропущений нею строк звернення до суду з позовом.

12. Вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали грубо порушив норми матеріального права та недотримався норм процесуального права, чим порушив її конституційне право на звернення до суду та поновлення порушених прав.

13. Позивачка доводить, що суд мав би керуватися не лише вимогами статті 122 КАС України, а положеннями Закону № 266/94-ВР, який підлягав застосуванню в цьому випадку і на підставі якого вона звернулася до суду з цим позовом. Ба більше, частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Саме тому вона дотримувалася строків, наданих Законом № 266/94-ВР для прийняття відповідними службовими особами прокуратури та досудового слідства заходів щодо поновлення її прав, які вони навмисно та на порушення законодавства України відмовляються поновити, а після закриття кримінального провадження звернулася до суду за захистом порушених прав.

14. Підтвердженням того, що вона не могла своєчасно звернутися до суду з позовною заявою, називає те, що на час звільнення її з посади судді у 2010 році відносно неї тривало досудове розслідування, а постанову про закриття кримінального провадження вона отримала у листопаді 2024 року. Зазначає, що з цього моменту вона фактично дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів, оскільки саме із цього часу стали очевидними протиправність та нечинність Постанови № 2316-VI.

15. Зазначає, що у суду були всі підстави поновити пропущений нею строк звернення до суду з огляду на триваючу невизначеність з боку прокуратури та територіального управління ДБР з її статусом у кримінальному провадженні з 2005 року до його закриття у 2022 році та отримання постанови у 2024 році. Ці причини були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами та труднощами з вини держави в особі службових осіб прокуратури, територіального управління ДБР та ВРУ, що унеможливило своєчасне звернення до суду.

Позиція відповідача

16. У відзиві на апеляційну скаргу ВРУ просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 року - без змін.

17. Зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Покликаючись на практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, доводить, що з огляду на обставини, коли позивачка дізналась про порушення свого права, значний пропуск установленого процесуальним законом строку звернення до суду, відсутність обґрунтованих доводів позивачки про наявність непереборних обставин, які перешкоджали їй звернутися з позовом до суду у встановлений законом строк, суд першої інстанції правомірно повернув позов ОСОБА_1 .

18. Крім того, повідомляє, що позивачка замовчує той факт, що вона тричі оскаржувала до суду Постанову № 2316-VI, наслідком чого є рішення Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, які набрали законної сили.

19. У запереченні на відзив ОСОБА_1 із цього приводу наголошує, що вона звернулася із цим позовом з інших підстав, а саме відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, оскільки прокуратура та орган досудового розслідування - ДБР ухиляються від покладених на них цим Законом обов`язків щодо поновлення її прав.

Рух апеляційної скарги

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 червня 2025 рокувідкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, а ухвалою від 10 липня 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 04 вересня 2025 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Велика Палата Верховного Суду, дослідивши наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

22. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

23. За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

24. Відповідно до частини п`ятої цієї статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

25. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

26. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

28. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

29. Інакшого способу визначити, які причини потрібно віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

30. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

31. Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

33. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

34. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

35. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

36. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

37. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

38. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

39. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

40. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

41. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

42. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

43. Відповідно до частин першої, другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення права на звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

44. У спорі, в межах якого переглядається оскаржуване судове рішення, ОСОБА_1 наполягає на тому, що строк звернення до суду з адміністративним позовом має обчислюватися з моменту отримання нею постанови про закриття кримінального провадження у листопаді 2024 року. Зазначає, що із цього моменту вона фактично дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів, оскільки саме із цього часу стали очевидними протиправність та нечинність Постанови № 2316-VI. Отримання постанови про закриття кримінального провадження у листопаді 2024 року, а також той факт, що на час звільнення її з посади судді у 2010 році відносно неї тривало досудове розслідування, є також підтвердженням того, що вона не могла своєчасно звернутися до суду з позовною заявою (у 2010 році). ОСОБА_1 наголошує, що суд першої інстанції при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі мав би керуватися не лише вимогами відповідних статей КАС України, а й положеннями Закону № 266/94-ВР.

45. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з такими доводами і вважає правильними висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судупро те, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 на обґрунтування недотримання нею строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

46. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, коли ухвалював судове рішення про повернення позовної заяви позивачці, виходив з того, що ОСОБА_1 дізналася про її звільнення з посади судді того ж дня, коли ВРУ ухвалила відповідну постанову, тобто 03 червня 2010 року, проте до суду з позовом про визнання цього акта протиправним та нечинним звернулася лише у квітні 2025 року, хоча перебіг строку на його оскарження почався з 04 червня 2010 року.

47. Закон № 266/94-ВР, на який посилається скаржниця, регламентує порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Водночас, за матеріалами справи, ОСОБА_1 звільнена з посади судді не у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а у зв`язку з порушенням присяги. Отже, оскільки професійна діяльність судді є публічною службою, а спір у цій справі виник з приводу звільнення з такої служби, суд першої інстанції, повертаючи позивачці її заяву, слушно керувався відповідними нормами процесуального законодавства.

48. Варто наголосити і на тому, що відповідно до вимог частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції не підсудні справи за позовами про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

49. Не можна залишити поза увагою і те, що ОСОБА_1 , хоча й з інших підстав, але неодноразово оскаржувала до суду Постанову № 2316-VI.

50. Так, Вищий адміністративний суд України постановою від 09 вересня 2010 року у справі № П-128/10 за позовом ОСОБА_1 до ВРУ, третя особа - Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), про визнання протиправними дій та незаконною Постанови № 2316?VI відмовив у задоволенні позову.

51. У травні 2015 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до ВРУ, третя особа - ВРЮ, про визнання незаконними дій та Постанови № 2316-VI.

52. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 травня 2015 року у справі № П/800/154/15 позов ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстав пропуску позивачкою строку звернення з адміністративним позовом до суду.

53. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, у якому просила: визнати протиправною (незаконною) та скасувати Постанову № 2316-VI в частині звільнення її з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за порушення присяги судді; поновити її на посаді судді Приморського районного суду міста Одеси з 03 червня 2010 року.

54. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 березня 2016 року клопотання представника ВРУ про закриття провадження у цій справі задовольнив, оскільки вже є судові рішення цього суду, які набрали законної сили у тотожних адміністративних справах № П-128/10 та № П/800/154/15, та провадження у цій справі закрив.

55. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 08 червня 2016 року відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2016 року.

56. Велика Палата Верховного Суду вважає, що за встановлених у цій справі обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом та повернення їй позовної заяви.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

58. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції від 24 квітня 2025 року постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2025 рокуу справі № 990/130/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда

Судді: О. О. Банасько С. О. Погрібний

О. Л. Булейко Н. С. Стефанів

І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець

О. А. Губська О. В. Ступак

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова

К. М. Пільков