Історія справи

Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі №904/5743/16
Постанова ВГСУ від 22.03.2017 року у справі №904/5743/16
Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №904/5743/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/5743/16

Провадження № 12-91гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця») на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2017 року (судді: Широбокова Л. П. - головуючий, Дармін М. О., Іванов О. Г.) у справі № 904/5743/16 за позовом ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення 27417,69 грн збору за зберігання вантажу, і

УСТАНОВИЛА

1. Короткий зміст позовної заяви та заперечень

1.1. 07 липня 2016 року ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення 27417,60 грн збору за зберігання вантажу.

1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № ПР/М-12-2/1-3490/НЮдч від 16 листопада 2012 року в частині плати за зберігання вантажу за час затримки вагонів та обґрунтовані приписами статей 46, 47, 125 Статуту залізниць України.

1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що позивач належним чином не довів, що затримка вагонів на станції Кривий Ріг - Головний сталася з вини відповідача; акт про затримку вагонів № 7 від 05 січня 2016 року містить обставини, які не відповідають дійсності.

1.4. Також відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності, перебіг якої розпочався з події, яка стала підставою для подання позову, як передбачено положеннями статті 137 Статуту залізниць України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 3 липня 2017 року (суддя Назаренко Н. Г.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» 27417,60 грн збору за зберігання вантажу та 1378,00 грн витрат зі сплати судового збору.

2.3. Суд визнав доведеними обставини справи щодо затримки вагонів на станції призначення через відмову відповідача у прийомі вагонів на під'їзну колію, свою вину в чому відповідач не спростував, що є підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання вантажу за час затримки в сумі 27417,60 грн.

2.4. Водночас суд відмовив відповідачу в застосуванні наслідків спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, вказавши, що перебіг позовної давності розпочався від дати складання актів загальної форми про закінчення затримки вагонів 7 січня 2016 року - 09 січня 2016 року і позивач звернувся до суду в межах 6-місячного строку від цієї дати.

2.5. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2017 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у справі № 904/5743/16 скасовано, прийнято нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.

2.6. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що частина п'ята статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та стаття 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливає із перевезення; перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову, яким, на думку суду апеляційної інстанції, є 5 січня 2016 року - день складання акта про затримку вагонів. При цьому суд послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 904/7033/16 (№ 3-658гс17). Також суд відхилив доводи позивача про те, що день складання і підписання накопичувальної картки і є днем, з яким пов'язано перебіг позовної давності у справі, зазначивши, що накопичувальні картки не фіксують правопорушення, а є лише документом, який використовується при розрахунках за надані послуги.

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. 6 грудня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» в особі регіонального філії «Придніпровська залізниця» подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2017 року.

3.2. На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилався на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права щодо обчислення позовної давності; Статут залізниць України не є законом, тому не може встановлювати порядок обчислення позовної давності, відмінний від установленого Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), а день складання акта загальної форми не може вважатися днем, коли особа довідалася про порушення свого права в розумінні частини першої статті 261 ЦК України, оскільки сам по собі акт загальної форми, складений позивачем, жодним чином його право не порушує; акт загальної форми є підставою для нарахування збору за зберігання вантажів, але не є підставою для звернення з позовом до суду, право на що виникає у позивача після відмови відповідача від нарахованої йому до сплати суми.

3.3. На думку позивача, перебіг позовної давності слід визначати відповідно до вимог частини другої статті 530 ЦК України на восьмий день після пред'явлення відповідачу накопичувальних карток. Позивач вважає, що саме накопичувальна картка є одним з документів, на підставі яких відбуваються розрахунки між сторонами відповідно до Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 та умов укладеного сторонами договору про організацію перевезень і проведення розрахунків.

4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року справу № 904/5743/16 разом з касаційною скаргою ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2017 року у даній справі передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про свою згоду з висловленими позивачем доводами про початок перебігу позовної давності та вказав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права, викладеному у постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 3-658гс17 (№ 904/7033/16), в якій Верховний Суд України висловив позицію про те, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову.

4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року прийнято до розгляду справу № 904/5743/16 (провадження № 12-91гс18) та призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 16 листопада 2012 року ДП «Придніпровська залізниця» (залізниця) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (власник колії) уклали договір № ПР/М-12-2/1-3490/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка примикає до станції Кривий Ріг-Головний, Кривий Ріг, Батуринська, Новоблочна Придніпровської залізниці.

5.2. У зв'язку з проведенням реєстрації ПАТ «Укрзалізниця» додатковою угодою № 6/7 від 15 грудня 2015 року сторони погодили іншу редакцію назви договору.

5.3. 5 січня 2016 року видано наказ № 37 про затримку 57 вагонів (індекс поїзда 4666-82-4670 на своїх осях № поїзда 3007) на станції Апостолове Придніпровської залізниці через неможливість прийняття вагонів станцією Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці з причини скупчення вагонів на станції, що прибули на адресу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу. Складено акт про затримку вагонів № 7 форми ГУ-23а та сповіщено відповідача.

5.4. Позивач також склав акти загальної форми ГУ-23 № 1214 від 5 січня 2017 року та № 1215 від 9 січня 2017 року, на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станції підходу Кривий Ріг-Головний розраховано збір у сумі 68544,70 грн за зберігання вантажів, який включено до накопичувальної картки форми ФДУ-92 № 20019021 від 20 лютого 2016 року.

5.5. Відповідач нараховану суму визнав тільки частково на 45696,40 грн, а 27417,60 грн не визнав, про що зазначив у накопичувальних картках.

5.6. З метою одержання належних залізниці платежів позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача усієї суми плати за зберігання вантажів за час затримки вагонів.

6. Позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 3-658гс17 (№ 904/7033/16)

6.1. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі № 3-658гс17 (№ 904/7033/16) Верховний Суд України висловив позицію про те, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову (у спірних правовідносинах - неприйняття вагонів вантажовласником), а не з дня підписання відповідачем накопичувальних карток із зауваженнями.

6.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах статті 261 ЦК України, пункту «б» частини другої статті 137 Статуту залізниць України, висловленого в постанові, вважаючи, що подією, з якою пов'язано право позивача на позов, та моментом, з якого починається перебіг позовної давності у спірних правовідносинах, є відмова відповідача від оплати збору за збереження вантажів, нарахованого позивачем у накопичувальній картці; таке нарахування є моментом виникнення грошового зобов'язання та фактично вимогою про його сплату.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

7.2. Частиною першою статті 306 ГК України унормовано, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

7.3. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п'ята статті 306 ГК України).

7.4. Відповідні положення містить також стаття 908 ЦК України.

7.5. Згідно зі частиною п'ятою статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити у договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

7.6. Таким чином, права й обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

7.7. Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України «Про залізничний транспорт».

7.8. За змістом статей 2, 8 вказаного вище Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

7.9. Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.

7.10. Стаття 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457 (з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

7.11. Правила зберігання вантажів, затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року N 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24 листопада 2000 року N 866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), пунктом 5 передбачають, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

7.12. Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

7.13. Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво N 1), затверджений наказом Мінтрансу України від 15 листопада 1999 року N 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 1 грудня 1999 року за N 828/4121 (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, а отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

7.14. Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року N 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 року за N 165/3458 (далі - Правила користування) у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми (форми ГУ-23 - Додаток N 6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

7.15. Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року N 334, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 року за N 567/6855, відповідно до пункту 1 яких при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6).

7.16. Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства (пункт 3 Правил складання актів).

7.17. Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, що складений згідно з Додатком N 6 до Правил користування.

7.18. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що затримка вагонів на станції підходу до станції призначення відбулася через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу відповідача у зв'язку з неприйняттям вагонів власником колії. Факт затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми ГУ-23.

7.19. Відповідач заявив про застосування позовної давності, передбаченої частиною п'ятою статті 315 ГК України та статтею 137 Статуту залізниць України.

7.20. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

7.21. Загальна позовна давність визначена статтею 257 ЦК України, а статтею 258 цього Кодексу передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Частиною другою статті 9 ЦК України також встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

7.22. Відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

7.23. За статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

7.24. Вказане положення пов'язує шестимісячний термін для пред'явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову.

7.25. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

7.26. З наведених вище положень законодавства та підстав виникнення та змісту прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах вбачається, що порушенням зі сторони одержувача вантажу є подія затримка вагонів з вини одержувача вантажу, з чого і виникає право позивача отримати та обов'язок відповідача сплатити належні платежі.

7.27. Плата, заявлена до стягнення позивачем, є наслідком порушення відповідачем нормативно визначених правил прийняття вантажу, що виходить за межі звичайної правомірної поведінки, врегульованої укладеним сторонами договором.

7.28. Надання залізниці права здійснювати самостійне списання коштів з особового рахунку платника в межах погоджених платником сум є регулюванням способу їх розрахунків, з дотриманням чи недотриманням якого не пов'язується право позивача на визначені законодавчо платежі.

7.29. Тобто, застосування пункту «б» частини другої статті 137 Статуту залізниць України за своїм змістом відповідає правилам щодо початку перебігу позовної давності, встановленим ЦК України.

7.30. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав, щоб відійти від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 3-658гс17 (№ 904/7033/16) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову (у спірних правовідносинах - неприйняття вагонів вантажовласником), а не з дня підписання відповідачем накопичувальних карток із зауваженнями.

7.31. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, визначаючи початок перебігу позовної давності, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що затримка вагонів на станції призначення є єдиною подію, яка фіксується як порушення одноразово та, водночас, триває певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події й розпочинається перебіг позовної давності.

7.32. При настанні події, що є підставою для подання позову, складається акт загальної форми (форми ГУ-23 - Додаток N 6 до Правил користування), який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі), та в якому вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (у даному випадку з 5 січня по 9 січня 2016 року, що посвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 9 січня 2016 року № 1215).

7.33. Саме на підставі цієї події позивач нарахував збір за зберігання вантажу відповідно до накопичувальної картки форми ФДУ-92.

7.34. Отже, суд першої інстанції відповідно до положень чинного законодавства та на підставі належних доказів правильно визначив настання події порушення та початок перебігу позовної давності у спірних відносинах.

7.35. Суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду.

7.36. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.37. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишенню в силі.

7.38. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2017 року у справі № 904/5743/16 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у справі № 904/5743/16 залишити в силі.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (вул. Орджонікідзе, 1, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, 50029, код ЄДРПОУ 24432974) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (пр. Д. Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49602, код ЄДРПОУ 40081237) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у сумі 1653,60 грн (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні) 60 коп.

5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. РогачСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська