Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року Справа № 910/21925/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаМазурок Я.В., представник,відповідачаГашинський Д.М., представник,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.01.2015у справі№910/21925/14 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"доУправління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києвапростягнення суми,

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 25.03.2015 №05-05/313 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Дерепи В.І. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Грек Б.М. - головуючий, судді Бондар С.В., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 у справі № 910/21925/14.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва 14977,02 грн боргу, 1193,42 грн пені, 2696,32 грн інфляційної складової боргу та 390,12 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 (суддя Картавцева Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (судді: Тищенко О.В. - головуючий, Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.), позов задоволено повністю; стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" основний борг у розмірі 14977,02 грн, 3% річних у розмірі 390,12 грн, пеню у розмірі 1193,42 грн, інфляційні збитки у розмірі 2696,32 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаргу мотивовано доводами про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 26.09.2013 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Управлінням Державної казначейської служби України в Голосіївському районі м. Києва (споживач) був укладений договір №2047 про надання послуг на технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів, відшкодування вартості послуг з постачання теплової енергії (далі за текстом - Договір), за умовами п.1.1. якого його предметом є відшкодування (оплата) за послуги з постачання теплової енергії у вигляді водяної пари і гарячої води та технічного обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів, а також надання послуг в повному обсязі з теплопостачання та технічного обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вул. Володимирська 69, літ. Б.

Відповідно до п.2.3.6. Договору до обов'язків споживача належить, зокрема, обов'язок своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) на розрахунковий рахунок Дирекції по експлуатації нежилих будинків вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми.

Договір набуває чинності з 20.08.2013 і діє до 31.12.2013 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п.6.1., п.6.4. Договору)

Згідно з Додатком №1 до Договору №2047 від 26.09.2013 розрахунки зі споживачем за відпущену теплову енергію підприємством проводяться згідно з тарифами, затвердженими Постановою національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 №116 за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ: для опалення 638,25 грн; орієнтовне відшкодування вартості теплової енергії, мережної води становить 26000,00 грн/до 31.12.2013 з урахуванням ПДВ; за технічне обслуговування теплосистеми - 747,65 грн/міс. (897,18 грн з ПДВ). Всього за додатком № 1 до Договору - 29936, 02 грн.

За умовами п.п.2., 3 Додатку №2 до Договору споживач щомісяця з 14 по 18 число самостійно отримує у підприємства відповідача акт звірки на початок розрахункового періоду, розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період, платіжну вимогу-доручення та акт виконаних робіт. Сплату за вказаними у п.2 Додатку документами споживач виконує не пізніше 23 числа поточного місяця.

Згідно актів прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за період з січня 2014 року по вересень 2014 року, відповідачем було спожито наданих за Договором послуг на суму 38160,10 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо повної та своєчасної оплати за отримані ним послуги не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Позивачем надані послуги, які відповідачем в повному обсязі не оплачені.

Згідно зі ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановив місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором №2047 від 26.09.2013 позивач надав суду відповідні акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування та акти звірки взаємних розрахунків, які долучені до матеріалів справи. Дослідивши надані позивачем акти, місцевий господарський суд встановив, що акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати отриманих ним послуг, допустивши станом на час розгляду справи заборгованість у розмірі 14977,02 грн, ними зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в зазначеному розмірі.

Згідно п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2.3.7 Договору встановлено, що за несвоєчасну сплату передбачених цим Договором нарахувань споживач на користь позивача сплачує пеню у розмірі не нижче облікової ставки НБУ, що діяли на період внесення платежу.

За умовами п.3.4 Додатку №2 до Договору у випадку несплати за користування послугами, вказаними у цьому договорі до кінця розрахункового періоду (п.3.) позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу у розмірі 0,5% за кожний день прострочки платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної оплати за отримані ним послуги, а також перевіривши розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума пені у даному випадку складає 1193,42 грн.

Що стосується заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України вимог про стягнення 3% річних та інфляційних, суд, здійснивши арифметичну перевірку правильності розрахунку, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 390,12 грн та інфляційних втрат в розмірі 2696,32 грн.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до необхідності здійснення касаційною інстанцією переоцінки акту звіряння за 2014 рік, якому вже надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанції, не спростовують висновків апеляційного господарського суду і суперечать нормам ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 у справі №910/21925/14 залишити без змін.

Головуючий Б.Грек

Судді С.Бондар

Д.Кривда