Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Справа № Б-50/279-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної Дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Харківна постанову від 04.12.2013 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі№ Б-50/279-10 господарського суду Харківської областіза заявою боржника фізичної особи-підприємця До ОСОБА_1, м. Харківпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Бережний О.І.представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2010 року порушено провадження у справі № Б-50/279-10 про банкрутство фізичної особи-підприємця До ОСОБА_1 (далі - Боржник, Підприємець) за заявою останнього в порядку норм ст.ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року (суддя - В.О. Усатий) Підприємця визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Бережного О.І., якого зобов'язано здійснити відповідні дії у ліквідаційній процедурі.

Не погодившись із цією постановою місцевого суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі-Кредитор) звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року та припинити провадження у справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 року (головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу задоволено, постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної Дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"(далі-Банк) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 7, 40, 47-49 Закону про банкрутство, ст. 205 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права - ст.ст. 80, 93 ГПК України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи постанову про визнання Підприємця банкрутом, місцевий суд встановив, що заборгованість Боржника перед іншими фізичними особами - підприємцями за укладеними з ними угодами підтверджена доказами у справі. Також у Боржника обраховується заборгованість перед Банком, вимоги щодо якої забезпечені переданим у заставу нерухомим майном Боржника. Судами не було встановлено наявності у Підприємця іншого майна або транспортних засобів. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання Підприємця банкрутом.

Скасовуючи вказану постанову та припиняючи провадження у справі про банкрутство Боржника, апеляційний суд вказав, що стосовно визначеної Боржником заборгованості перед його кредиторами відсутні судові рішення про стягнення та докази відкриття виконавчого провадження, а наявні тільки угоди та накладні на передачу -отримання товару за цими угодами. У зв'язку із цим апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені кредиторські вимоги, за відсутністю здійснення виконавчого провадження зі стягнення такої заборгованості, не є безспірними, а отже вимоги щодо підстав для порушення даної справи про банкрутство не дотримані.

Заперечуючи вказані висновки апеляційного суду, Банк зазначає, що апеляційним судом неправомірно поновлений пропущений скаржником майже на три роки строк на апеляційне оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом. Також, скаржник вказує про те, що у разі звернення боржника із власною заявою про порушення справи про банкрутство дотримання такої умови, як безспірність вимог кредиторів не вимагається, а визнання цих вимог боржником є доказом їх безспірності. Крім цього скаржником вказується на відсутність правових підстав для припинення провадження у справі через вичерпність підстав для припинення провадження згідно норм ст. 40 Закону про банкрутство. Передане ж Банку у заставу майно було реалізовано у ліквідаційній процедурі Боржника, а судом не вирішено питання про його повернення, що в свою чергу порушує право заставного кредитора на оскарження результатів аукціону з продажу вказаного майна.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з наведеними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним тлумаченням норм як матеріального, так і процесуального права.

Щодо здійснення апеляційного провадження за скаргою Кредитора на оскаржувану постанову місцевого суду та відновлення апеляційним судом вказаній особі пропущеного строку звернення із апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає про наступне.

Так, виходячи з приписів ст.ст. 53, 93 ГПК України відновлення господарським судом пропущеного процесуального строку (у тому числі і встановленого нормами ч. 1 ст. 93 ГПК України строку подання апеляційної скарги) є правом господарського суду, якщо він визнає причину пропуску відповідного процесуального строку поважною.

Нормами ч. 3 ст. 53 цього ж кодексу передбачено, що ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Виходячи з викладеного, ухвала про відновлення пропущеного процесуального строку (у тому числі і строку подання апеляційної скарги) та відповідні висновки апеляційного суду не оскаржується (ні окремо, ні разом із прийнятим рішенням по суті), у зв'язку з чим відповідні заперечення скаржника не відповідають вказаним нормам ГПК України та викладені в скарзі з порушенням норм ст. 106 ГПК України.

Що ж до банкрутства фізичної особи, зареєстрованої, як суб'єкт підприємницької діяльності, слід зазначити про таке.

Положення ст. 53 Цивільного кодексу України передбачають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Такий порядок передбачений, зокрема, ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство. Цими нормами визначені і особливості порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця (суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина).

Норми ст. 47 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо порядку порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця. Виходячи з положень цієї статті обов'язковим є також дотримання загальних умов при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство: щодо безспірності кредиторських вимог до громадянина-підприємця, щодо якого порушується справа про банкрутство, розміру цих вимог - не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, та незадоволення цих вимог більше ніж протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця, які (умови) складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на порядок застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірних вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника.

Так, положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання Банком грошових коштів з рахунка клієнта.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження та саме з цього моменту починає свій перебіг визначений в ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство трьохмісячний термін.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження та без доказів невиконання боржником своїх зобов'язань щодо безспірних вимог протягом трьох місяців з моменту порушення такого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що наявність загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли оплата вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання зобов'язань перед іншими кредиторами (ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство), може мати місце лише у випадку конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні. Отже, про загрозу неплатоспроможності боржника, яка є підставою для ініціювання справи про банкрутство, свідчить неможливість задоволення вимог кредиторів виключно у виконавчому провадженні.

Таким чином, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

Між тим, у заяві про порушення справи про банкрутство Підприємець визначив як кредитора фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 із вимогами в сумі 211 328 грн. 00 коп. (із підтвердженням цих вимог договором від 27.03.2009 року та накладними на отримання будівельних матеріалів -т. 1 а.с. 13-18), а також зазначив про заборгованість перед фізичною особою - підприємцем До ОСОБА_2 в сумі 102 100 грн. 00 коп. (за договором від 21.05.2009 року з підтвердженням вимог накладною від 26.05.2009 року - т. 1 а.с. 23-25).

Тобто судом першої інстанції не було встановлено факту звернення визначених в заяві про порушення справи про банкрутство кредиторів до суду із вимогами про стягнення з Підприємця сум заборгованостей, а відповідно не встановлено факту відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення таких заборгованостей.

Отже, у справі не було надано доказів дотримання вимог ст. 1, ч. 3 ст. 6 та ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство щодо надання доказів на підтвердження безспірності кредиторських вимог, визначених Боржником та покладених в основу заяви про порушення справи про банкрутство, а суд першої інстанції, порушивши та здійснивши провадження у даній справі за відсутністю таких доказів та надавши невірну правову оцінку, в контексті вказаних норм Закону про банкрутство, наявним у справі доказам та обставинам, порушив визначені вище норми Закону про банкрутство щодо порядку та підстав порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст.ст. 47-49 за цим законом.

Вищевикладене в сукупності свідчить про те, що провадження у даній справі було здійснено, відповідно, і оскаржувана постанова місцевого суду прийнята з порушенням та невірним застосуванням норм законодавства, а справа про банкрутство Підприємця порушена безпідставно, правомірного висновку про що дійшов в оскаржуваній постанові апеляційний суд.

Щодо посилання скаржника на незаконність та неможливість припинення апеляційним судом справи про банкрутство за відсутністю для цього законодавчо визначених правових підстав касаційний суд зазначає про таке.

За приписами положень п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (на які послався і апеляційний суд в оскаржуваній постанові) Законом про банкрутство не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, обставин справи, які свідчать про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство можуть бути підставою для оскарження у встановленому законом порядку судових рішень у такій справі, а провадження у цій справі може бути припинене як безпідставно порушене (із посиланням на норми п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України) за результатами здійснення апеляційного або касаційного перегляду у цій справі - незалежно від стадії, на якій триває провадження у такій справі.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної Дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 40, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін), ст.ст. 53, 1071 Цивільного кодексу України та ст.ст. 33, 34, 53, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 93, 106, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної Дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 р. у справі № Б-50/279-10 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 24.02.2014 року.